Решение № 124474509, 10.01.2025, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/5922/24

Провадження №: 2/332/452/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Сапунцова В.Д., за участі секретаря судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ: 37573508) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що є одноособовою власницею квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У вказаній квартирі також зареєстрована донька позивачки, онуки позивачки та колишній зять колишній чоловік доньки позивачки ОСОБА_2 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2024 у справі №332/3562/24 шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Починаючи з жовтня 2019 року відповідач фактично не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту про не проживання особи за місцем реєстрації вбачається, що гр. ОСОБА_2 з жовтня 2019 року й по день складання акту у квартирі не проживає. А після розірвання шлюбу між донькою позивачки та відповідачем останній взагалі не відноситься до кола родичів позивачки, що є безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Позивачка має намір повноцінно реалізовувати власне право власності на зазначену вище квартиру, в тому числі й шляхом розпорядження нею. Однак, реєстрація місця проживання відповідача у належній позивачу квартирі перешкоджає їй у реалізації цього права у зв`язку із чим позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2024 року у вказаній справі було відкрито провадження і її призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2024 року у вказаній справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Щаслива М.О. у судове засідання не з`явилися. Адвокат Щаслива М.О. надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання призначені на 21.11.2024 та на 10.01.2025 не з`явився, про причини такої неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за зареєстрованою адресою місця проживання відповідача та шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Будь-яких заяв та клопотань, в тому числі відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відтак, враховуючи положенняст. 128 ЦПК України, суд висновує, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Представники третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Запорізької міської ради та Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, які про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву до суду відповідач не подав, жодних заяв чи клопотань не надіслав, у зв`язку з чим суд відповідно до положеньч. 8 ст.178 ЦПК Українивирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПК Україниу разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі наявних у справі доказів, зі згоди позивача, прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставіст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є одноособовою власницею квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідно до відмітки у паспорті позивачки від 15.03.2008 місцем її реєстрації зазначена адреса: АДРЕСА_1 .

У належній позивачу квартирі за вищезазначеною адресою з 21.08.2015 по теперішній час зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповіддю на запит за №1110/2024 від 15.10.2024 до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 10 жовтня 2024 року, складеним комісією у складі мешканців буд. АДРЕСА_4 , а саме: ОСОБА_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , засвідчено, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_3 з жовтня 2019 року і по день складання акту не проживає.

Позивачка має намір повноцінно реалізовувати власне право власності на зазначену вище квартиру, в тому числі й шляхом розпорядження нею. Однак, реєстрація місця проживання відповідача у належній позивачу квартирі перешкоджає їй у реалізації цього права у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення (частина 2 статті 16 ЦК України).

В силу частин 1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно ст. 71 ЖКУ, за особою, що без поважних причин відсутня в житловому приміщенні, право користування ним зберігається на протязі шести місяців.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Крім того, положення ч. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначають, що наявність прописки (на даний час реєстрації) сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.

Відповідно до ст.30, ст.41 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст.319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Конституцією України(ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316,317,319,321 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи та враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки підтверджуються наданими доказами та підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстраційного обліку за місцем проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Напідставівикладеного такеруючисьст.ст.12,13,81,89,141,259,263-265,280-282ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

Стягнути із ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судові витрати, що складаються зі сплати судового збору в розмірі 968,96 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Д.Сапунцов