Решение № 124434880, 15.01.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1483/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 20.02.023 по 30.06.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити позивачу пенсію за період з 20.02.2023 по 30.06.2024 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В обґрунтування вимог зазначено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі 360/1320/23 ГУ ПФУ в Донецькій області зараховано позивачу стаж та здійснено перерахунок пенсії у відповідності до ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Після перерахунку пенсії пенсійна справа повернута для здійснення виплати до територіального органу за місцем реєстрації позивача, тобто до відповідача.

Однак, позивач зазначає, що відповідач, втрутившись в матеріальне право позивача вільно розпоряджатися своїм майном, не здійснив виплату заборгованості з пенсії за період 20.02.2023 по 30.06.2024, що підтверджується листом відповідача від 19.11.2024 №1200-0208-8/29572.

Позивач вважає, що фактично відповідач протиправно утримує його майно, посилаючись на відсутність коштів для виплати пенсії, повідомив, що здійснить виплату при наявності коштів в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

На думку позивача відповідачем здійснено протиправне посягання на його майно шляхом його утримання та невиплати, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 04 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав відзив, в якому заперечував проти вимог з огляду на таке.

Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком згідно з Законом України № 1058-IV, Прик.полож.,п.2, ч.1; Законом України №1788, ст.13,а.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі 360/1320/23, яке набрало законної сили 10.06.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області зараховано до пільгового стажу роботи позивача період навчання з 01.09.1985 по 23.02.1989, з 01.04.2021 по 30.06.2022 робота на посаді майстра гірничого підземного з повним робочим днем під землею у ВП "Шахта Новодружеська" АТ "Лисичанськвугілля" та здійснено перерахунок пенсії позиввачу з урахуванням статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 20.02.2023.

Пенсію у новому розмірі нараховано на виплатні відомості липня 2024 року.

Борг за період з 20.02.2023 по 30.06.2024 нараховано та обліковано у відповідача.

Відповідач зазначає, що з 01.04.2021 здійснення фінансування виплати пенсії можливо тільки Пенсійним фондом України.

19.06.2024 рішення у справі № 360/1320/23 внесено до Реєстру судових рішень, реєстраційний номер РС 706513. Заборгованість за рішенням у справі № 360/1320/23 за період з 20.02.2023 по 30.06.2024 усумі 115118,59 грн обліковано у відпвідача, включено до Реєстру судових рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165, та буде виплачено з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством. Згідно з Порядком розроблення, затвердження бюджету Пенсійного фонду України у редакції, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35- 1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 за № 53/37389, видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.

Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Облік фінансових зобов`язань, що виникають внаслідок нарахування коштів на виконання судових рішень, здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду України в областях та м. Києві, які є органами уповноваженими здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсій.

Враховуючи зазначене, відповідач зазначає, що виплата коштів на виконання рішення суду буде здійснюватись в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною її виплатою зазначено, що немає законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Крім того, відповідач вважає, що редмет позову у цій справі фактично спрямований на належне виконання іншого судового рішення № 360/1320/23, зокрема, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 в ході виконання якого вже вирішено питання щодо виплати позивачу пенсію за період з 20.02.2023 по 30.06.2024. Отже, спір у даній справі є тотожним спору у справі № 360/1320/23, виник про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058) з 09.06.2020.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, яке набрало законої сили 10.06.2024, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02 жовтня 2023 року № 121130002133. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу роботи позивача період навчання з 01.09.1985 по 23.02.1989, з 01.04.2021 по 30.06.2022 робота на посаді майстра гірничого підземного з повним робочим днем під землею у ВП "Шахта Новодружеська" АТ "Лисичанськвугілля" та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 20.02.2023, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплаченої пенсії.

17.11.2024 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання інформації про суму заборгованості, яка виникла в результаті визнання судом дій пенсійного органу протиправними та зобов`язання вчинити дії; дату виплати заборгованості з пенсії.

Листом від 19.11.2024 № 1200-0208-8/29572 відповідач повідомив, що на виконання вищезазначеного рішення суду від Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області зараховано до пільгового стажу роботи позивача період навчання з 01.09.1985 по 23.02.1989, період роботи на посаді майстра гірничого підземного з повним робочим днем під землею у ВП Шахта Новодружеська АТ Лисичанськвугілля з 01.04.2021 по 30.06.2022 та здійснено перерахунок пенсії з 20.02.2023 з урахуванням статті 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці.

Після перерахунку розмір пенсії з 20.02.2023 складає 14799,82 грн, з 01.03.2023 14899,82 грн, з 01.03.2024 15101,71 гривень.

Доплату по проведеному перерахунку пенсії на виконання рішення суду за період з 20.02.2023 по 30.06.2024 у сумі 115118,59 грн обліковано в Головному управлінні та буде виплачено з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством, з огляду на наступне.

Згідно з довідкою відповідача про розмір призначеної і фактично отриманої позивачем пенсії за період з 20.02.2023 по 30.06.2024 борг за рішенням суду складає 115118,59 грн.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

У статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За положеннями статті 47 Закону № 1058-VI пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.

Судом встановлено та визнається відповідачем, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Разом з тим, відповідач не вказав конкретну норму Закону № 1058-IV, що надає йому право невиплачувати пенсію у тому числі за минулий час.

Однак, відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-IV.

Суд зазначає, що положеннями статей 9 і 47 Закону № 1058-VI передбачено, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, за положенням статті 46 цього Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно зі статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону;розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина першої статті 2 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі Закон № 794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За положеннями статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000);

- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 09 жовтня 2008 року № 22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI.

Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.

Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див, серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Former King of Greece and Others v. Greece», Заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції», № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», № 48191/99, п. п. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Тобто, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Отже, правових підстав для невиплати відповідачем позивачу заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.

Згідно із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

За встановлених судом обставин, зважаючи на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу пенсії за період з 20.02.023 по 30.06.2024, то це свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача, а не дії відповідача, як вказує позивач, у зв`язку з чим суд, керуючись положеннями статті 9 КАС України вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача та визнати таку бездіяльність протиправною з наведених вище підстав.

Як наслідок, підлягає задоволенню й похідна від цієї вимоги вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу пенсії за вказаний період.

Щодо вимоги позивача про нарахування та сплату відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті недоотриманої пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Суд звертає увагу позивача, що він набуває права звернення до суду з такими вимогами лише після отримання відмови відповідача у виплаті йому компенсації. Позивачем не надано суду доказу того, що він звернувся з вимогою до відповідача про виплату компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а останній відмовив йому в цьому.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн як за одну вимогу немайнового характеру.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 484,48 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєроденецьк, вулиця Шевченка, будинок 8, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за період з 20 лютого 2023 року по 30 червня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за період з 20 лютого 2023 року по 30 червня 2024 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Борзаниця