Решение № 124339817, 07.01.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35582/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним дії щодо нарахування єдиного соціального внеску,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 18 листопада 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , єдиного соціального внеску за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та пені 680 грн.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначає, що 03 березня 2023 року Одеським окружним адміністративним судом було винесено рішення у справі № 420/14216/22 за позовною заявою ОСОБА_1 , надалі позивач, до Головного управління ДПС в Одеській області, надалі відповідач, про визнання протиправною та скасування вимоги, яким позовна заява була задоволена повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11072- 51У від 19.11.2020 року на суму 35588,74 грн. Рішення Одеського окружного адміністративного суду набуло законної сили. Зазначеним рішенням суду було встановлено, що 22 травня 2003 року позивач був зареєстрований у статусі фізичної особи-підприємця для провадження діяльності 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. 21 вересня 2004 року позивач фактично припинив підприємницьку діяльність і отримання від неї прибутку. 12 жовтня 2016 року позивач працевлаштувався до ТОВ «Конте Україна» на посаду водія транспортних засобів, де працював на час винесення рішення. 04 березня 2021 року на підставі заяви позивача до державного реєстратора, було зареєстровано припинення його підприємницької діяльності. У ТОВ «Конте Україна» позивач отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець, що підтверджується довідками за формою ОК-5 та ОК-7 Пенсійного фонду України від 23.09.2022 року. Тобто у період, за який позивачу спірною вимогою було визначено до сплати суму ЄСВ, він був найманим працівником, отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець ТОВ «Конте Україна», що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою - підприємцем, що перебував на загальній системі оподаткування, господарську діяльність не здійснював та відповідно не отримував у цей період доходу від підприємницької діяльності. Таким чином було встановлено, що увесь період позивач був найманим працівником, ЄСВ за нього сплачував роботодавець, доходу у вказаний період як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування, він не отримував, а тому сплата єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричинила би подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. З 01.09.2023 року до цього часу позивач працює в Одеському ліцеї «Михайлівський» Одеської міської ради на посаді вчителя фізичної культури (копію довідки від 11.11.2024 р. додаю). Незважаючи на вищевикладене, у порушення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року, в листі-відповіді ГУ ДПС в Одеській області за № 30237/6/15-32-24-07-10 від 05.08.2024 року на звернення позивача було зазначено, що 19.01.2021 року, згідно даних інформаційнокомунікаційної системи ДПС, в інтегрованій картці платника з єдиного внеску (за технологічним кодом 70040000) в автоматичному режимі йому був знову нарахований єдиний внесок за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та пеня в розмірі 680 грн., що відображено на відповідній сторінці особистого кабінету позивача, як платника податків ДПС в Одеській області. З огляду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року зазначене автоматичне нарахування позивачу єдиного внеску є безпідставним, а тому незаконним та суперечить зазначеному рішенню суду.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку у Суворовській ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області як фізична особа підприємець на загальній системі оподаткування у період 22.05.2003 - 04.03.2021. У період з 2017 2020 роки, в інтегрованій картці платника з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (за технологічним кодом 71040000) (далі ІКП 71040000) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховано в автоматичному режимі єдиний внесок у загальному розмірі 37 788,74 грн.

На підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2023 року по справі №420/14216/22, в ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) борг по єдиному внеску у сумі 35 588,74 грн. (нарахування за 2017 рік 3 квартал 2020 року) скасовано 28.06.2024 року. В ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) залишились нарахування по строку 19.01.2021 за 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00 гривень.

ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надано заяву до Головного управління ДПС в Одеській області (вх. Головного управління від 14.08.2024 №90728/6) щодо скасування нарахувань єдиного внеску за 4 квартал 2020 року.

Головним управлінням ДПС в Одеській області листом від 21.08.2024 №32313/6/15- 32-24-07-10 відмовлено платнику у задоволенні заяви. Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) несвоєчасно подано декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 11.02.2019) та за 2019 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 10.02.2020).

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПКУ, у порядку ст. 76 та 86 ПКУ Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено камеральну перевірку вищезазначених декларацій та складено Акт від 13.05.2021 №94/15-32-24- 03/2472501139 про результати камеральної перевірки щодо несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи (далі Акт). Зазначений Акт направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене повідомлення повернуто з відміткою про вручення поштового відправлення 24.05.2021 року. На підставі Акту, відповідно п. 120.1 статті 120 ПКУ сформовано Податкові повідомлення-рішення від 25.06.2021 №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.), які направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене поштове відправлення було повернуто з відміткою про невручення по причині «за закінченням терміну зберігання».

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Станом на 03.11.2024 року вищезазначені штрафні санкції платником не сплачено, у зв`язку з чим в інтегрованій картці платника з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (за технологічним кодом 11010500) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) існує борг у сумі 680,00 гривень.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

09 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими документами (вхід. № ЕС/72183/24).

11 грудня 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/73495/24).

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що 19.11.2020 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-11072-51У про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 року становить 35588,74 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року по справі № 420/14216/22, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11072-51У від 19.11.2020 року на суму 35588,74 грн.

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що 22 травня 2003 року позивач був зареєстрований у статусі фізичної особи-підприємця для провадження діяльності 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

21 вересня 2004 року позивач фактично припинив підприємницьку діяльність і отримання від неї прибутку.

12 жовтня 2016 року позивач працевлаштувався до ТОВ «Конте Україна» на посаду водія транспортних засобів, де працював на час винесення рішення.

04 березня 2021 року на підставі заяви позивача до державного реєстратора, було зареєстровано припинення його підприємницької діяльності.

У ТОВ «Конте Україна» позивач отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець, що підтверджується довідками за формою ОК-5 та ОК-7 Пенсійного фонду України від 23.09.2022 року.

Тобто у період, за який позивачу спірною вимогою було визначено до сплати суму ЄСВ, він був найманим працівником, отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець ТОВ «Конте Україна», що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особоюпідприємцем, що перебував на загальній системі оподаткування, господарську діяльність не здійснював та відповідно не отримував у цей період доходу від підприємницької діяльності.

Таким чином в межах розгляду справи № 420/14216/22 судом було встановлено, що увесь період позивач був найманим працівником, ЄСВ за нього сплачував роботодавець, доходу у вказаний період як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування, він не отримував, а тому сплата єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричинила би подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що з 01.09.2023 року до цього часу позивач працює в Одеському ліцеї «Михайлівський» Одеської міської ради на посаді вчителя фізичної культури.

В листі-відповіді ГУ ДПС в Одеській області за № 30237/6/15-32-24-07-10 від 05.08.2024 року на звернення позивача було зазначено, що 19.01.2021 року, згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС, в інтегрованій картці платника з єдиного внеску (за технологічним кодом 70040000) в автоматичному режимі йому був знову нарахований єдиний внесок за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та пеня в розмірі 680 грн., що відображено на відповідній сторінці особистого кабінету позивача, як платника податків ДПС в Одеській області.

14 серпня 2024 року позивач в черговий раз звернувся із письмовою заявою до відповідача з метою скасувати нарахування йому до сплати єдиного внеску за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень, на яку отримав відповідь від 21.08.2024 року за № 32313/6/15-32-24-07-10, в якій зазначено, що «…Законом України від 13 травня 2020 року № 592 внесено зміни до Закону № 2464 в частині звільнення від сплати за себе єдиного внеску фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, якщо вони отримують пенсію за віком, або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, та якщо вони мають основне місце роботи, та за них роботодавцем було сплачено єдиний внесок, які набрали чинності з 01.01.2021 року. З врахуванням вищевикладеного, відсутні підстави для скасування нарахувань позивачу єдиного внеску за 4 квартал 2020 року в розмірі 2 200,00 гривень.».

У відзиві відповідач зазначив, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2023 року по справі №420/14216/22, в ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) борг по єдиному внеску у сумі 35 588,74 грн. (нарахування за 2017 рік 3 квартал 2020 року) скасовано 28.06.2024 року.

В ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) залишились нарахування по строку 19.01.2021 року за 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00 гривень.

ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надано заяву до Головного управління ДПС в Одеській області (вх. Головного управління від 14.08.2024 №90728/6) щодо скасування нарахувань єдиного внеску за 4 квартал 2020 року. Головним управлінням ДПС в Одеській області листом від 21.08.2024 №32313/6/15- 32-24-07-10 відмовлено платнику у задоволенні заяви.

Як зазначив відповідач, згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) несвоєчасно подано декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 11.02.2019) та за 2019 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 10.02.2020).

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПКУ, у порядку ст. 76 та 86 ПКУ Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено камеральну перевірку вищезазначених декларацій та складено Акт від 13.05.2021 №94/15-32-24- 03/2472501139 про результати камеральної перевірки щодо несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи (далі Акт).

Зазначений Акт направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене повідомлення повернуто з відміткою про вручення поштового відправлення 24.05.2021 року.

На підставі Акту, відповідно п. 120.1 статті 120 ПКУ сформовано податкові повідомлення-рішення від 25.06.2021 року №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.), які направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене поштове відправлення було повернуто з відміткою про невручення по причині «за закінченням терміну зберігання».

Станом на 03.11.2024 року вищезазначені штрафні санкції платником не сплачено, у зв`язку з чим в інтегрованій картці платника з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (за технологічним кодом 11010500) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) існує борг у сумі 680,00 гривень.

Позивач, вважаючи, протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та пені 680 грн., звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року по справі № 420/14216/22, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11072-51У від 19.11.2020 року на суму 35588,74 грн.

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що 22 травня 2003 року позивач був зареєстрований у статусі фізичної особи-підприємця для провадження діяльності 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

21 вересня 2004 року позивач фактично припинив підприємницьку діяльність і отримання від неї прибутку.

12 жовтня 2016 року позивач працевлаштувався до ТОВ «Конте Україна» на посаду водія транспортних засобів, де працював на час винесення рішення.

04 березня 2021 року на підставі заяви позивача до державного реєстратора, було зареєстровано припинення його підприємницької діяльності.

У ТОВ «Конте Україна» позивач отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець, що підтверджується довідками за формою ОК-5 та ОК-7 Пенсійного фонду України від 23.09.2022 року.

Тобто у період, за який позивачу спірною вимогою було визначено до сплати суму ЄСВ, він був найманим працівником, отримував дохід, та ЄСВ за нього сплачував роботодавець ТОВ «Конте Україна», що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особоюпідприємцем, що перебував на загальній системі оподаткування, господарську діяльність не здійснював та відповідно не отримував у цей період доходу від підприємницької діяльності.

Таким чином в межах розгляду справи № 420/14216/22 судом було встановлено, що увесь період позивач був найманим працівником, ЄСВ за нього сплачував роботодавець, доходу у вказаний період як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування, він не отримував, а тому сплата єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричинила би подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що з 01.09.2023 року до цього часу позивач працює в Одеському ліцеї «Михайлівський» Одеської міської ради на посаді вчителя фізичної культури.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у вищезазначені періоди, за який винесена вимога у частині нарахування ЄСВ та яка в подальшому скасована рішенням суду, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Разом з тим, судом встановлено, що в ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) залишились нарахування по строку 19.01.2021 року за 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00 гривень.

ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надано заяву до Головного управління ДПС в Одеській області (вх. Головного управління від 14.08.2024 №90728/6) щодо скасування нарахувань єдиного внеску за 4 квартал 2020 року. Головним управлінням ДПС в Одеській області листом від 21.08.2024 №32313/6/15- 32-24-07-10 відмовлено платнику у задоволенні заяви.

Як зазначив відповідач, згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) несвоєчасно подано декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 11.02.2019) та за 2019 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 10.02.2020).

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПКУ, у порядку ст. 76 та 86 ПКУ Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено камеральну перевірку вищезазначених декларацій та складено Акт від 13.05.2021 №94/15-32-24- 03/2472501139 про результати камеральної перевірки щодо несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи (далі Акт).

Зазначений Акт направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене повідомлення повернуто з відміткою про вручення поштового відправлення 24.05.2021 року.

На підставі Акту, відповідно п. 120.1 статті 120 ПКУ сформовано податкові повідомлення-рішення від 25.06.2021 року №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.), які направлено ФОП ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене поштове відправлення було повернуто з відміткою про невручення по причині «за закінченням терміну зберігання».

Станом на 03.11.2024 року вищезазначені штрафні санкції платником не сплачено, у зв`язку з чим в інтегрованій картці платника з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (за технологічним кодом НОМЕР_2 ) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) існує борг у сумі 680,00 гривень.

При цьому, суд зазначає, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (п.79 постанови ВП Верховного Суду).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску, серед іншого, є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Таким чином, враховуючи те, що позивач не здійснював діяльність та не отримував дохід у спірний період, як фізична особа-підприємець, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок .

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, «…в ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) залишились нарахування по строку 19.01.2021 року за 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00 гривень.». Разом з тим, суд зазначає, що зазначені нарахування є тотожними з безпідставними нарахуваннями щодо боргу по єдиному внеску позивача, які були скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року, отже є протиправними.

Також у відзиві на позов зазначено, що « ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) несвоєчасно подано декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 11.02.2019) та за 2019 рік (подано 01.03.2021, граничний термін подання 10.02.2020).».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до норм розділу IV Податкового кодексу України, позивач не зобов`язаний був подавати декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік, оскільки як встановлено судом, він не був суб`єктом декларування, так як працював на посаді водія транспортних засобів ТОВ «Конте Україна», та у 2018 році не отримував відповідні доходи, які б потребували декларування.

Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи підприємця, а тому дії відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 680 грн. є протиправними.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи податкові повідомлення рішення від 25.06.2021 року №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.), діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи встановлені по справі обставини, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до переконання щодо необхідності виходу за межі заявлених позовних вимог, оскільки ефективним способом поновлення порушеного права позивача є необхідність: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень ГУ ДПС в Одеській області від 25.06.2021 року №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у сумі 1 211,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним дії щодо нарахування єдиного соціального внеску задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 4 квартал 2020 року у сумі 2 200,00 гривень та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 680 грн.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 25.06.2021 року №15149/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.) та №15150/15-32-24-03 (на суму 340,00 грн.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 4406916).

Суддя С.О. Cтефанов