Решение № 124308533, 08.01.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/20021/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої додаткової пенсії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивачка просить суд (з урахуванням уточнення):

- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування у правовідносинах з визначення, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII) у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, взятим у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024" (надалі - Закон № 3460-IX);

- стягнути з відповідача на користь позивачки недоотриману частину додаткової пенсії, як непрацюючому та проживаючому на радіоактивно забрудненій території пенсіонеру, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, як величини оплати праці за період з 01 травня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, яка з урахуванням попередньо виплачених сум такої додаткової пенсії становить у 76800 грн.

Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що згідно з частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX визначено мінімальну заробітну плату, розмір якої застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, й цей новий вид мінімальної заробітної плати, як стверджує позивачка, є відмінним як за змістом, так і за правовим регулюванням. Отже, діюче законодавство з 01 січня 2024 року передбачає існування двох різнопредметних видів мінімальної заробітної плати: як величини оплати праці та величини для обчислення виплат за рішеннями суду. Обставинами, що зумовили звернення до суду з цим позовом позивачка визначає те, що відповідачем, до 01 січня 2024 року, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення, розмір додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, було визначено у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік, взятих у виді величини оплати праці. Проте у січні 2024 року відповідачем здійснено перерахунок додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII до розмірів, що дорівнюють двом мінімальним заробітним платам взятих, у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченої частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX та з лютого 2024 року розпочато виплату пенсії у зменшеному розмірі, що позивачка й вважає протиправним.

Оскільки, на момент набрання чинності Законом № 3460-IX залишались чинними спеціальні положення законодавства, при реалізації яких нарахування та виплата додаткової пенсії має проводитись з розрахунку мінімальної заробітної плати у виді розрахункової величини оплати праці, визначеної Законом № 3460-IX, з 01 січня 2024 року новий вид мінімальної заробітної плати, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду не може порушувати набуте до її запровадження право, а відтак, на переконання позивачки, не підлягає застосуванню у правовідносинах. Вважає, що з моменту застосування відповідачем не передбачених спеціальним Законом № 796-ХІІ, зокрема статтею 39 Закону № 796-ХІІ, положень частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, які не були предметом судового розгляду у справі № 240/5260/22, прийняте у цій справі рішення, в частині здійснення щомісячних нарахувань з моменту їх застосування вважається вичерпним. Вказане, в тому числі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 820/680/16, у якій, зокрема, йдеться про те, що рішення суду діє до фактичних змін обставин чи зміни правового регулювання питання його виконання.

Посилаючись на статті 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України позивачка наполягає на тому, що застосування при визначенні розміру додаткової пенсії згідно зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду призвело до недоотримання додаткової пенсії у розмірі 76800 грн, яку розцінює майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню позивачці у цій справі. Оскільки предметом цього спору є соціальна виплата цей спір, на переконання позивачки, є публічно-правовим спором, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що доводи позивачки зводяться до виконання відповідачем не в повному обсязі судового рішення у справі № 240/5260/22. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає, як доводить відповідач, можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. При цьому відповідач покликається на висновки Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд зазначає таке.

Суд встановив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 240/5260/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати із 19 січня 2022 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 19 січня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Це рішення суду набрало законної сили 22 липня 2022 року.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, та розмір доплати до пенсії складав 13400 грн.

3 01 січня 2024 року при перерахунку пенсії відповідачем для обчислення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), визначеному судовим рішенням, застосовано розмір мінімальної заробітної плати, визначений у частині другій статті 8 Закону № 3460-IX - як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн.

Ці обставини сторонами не заперечуються, а тому не є спірними.

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо вирішення питання застосування норми частини другої статті 8 Закону № 3460-IX у межах нового спору чи у порядку виконання судового рішення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.

Крім того, приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Дійсно процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

В означених випадках належним способом захисту порушеного права позивача дійсно не може бути звернення до суду з новим позовом, адже це зумовлювало б розгляд судом тих самих вимог, які вже вирішені за результатами розгляду спору між тими самими позивачем і відповідачем з урахуванням тих же обставин.

За вказаних умов має місце повторне пред`явлення позову між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

Визначаючись чи утворюють заявлені позивачкою вимоги у цій справі виникнення нового публічно-правового спору суд, насамперед, враховує

- тотожність спору, що передбачає неодмінний збіг усіх елементів і за суб`єктним, і за об`єктним складом - сторін, предмета і підстав;

- прийняття у справі за ідентичним позовом остаточного судового рішення, що набрало законної сили.

У разі ж зміни принаймні однієї з наведених складових, зокрема предмета або підстав, спір не може вважатися тотожним.

За своєю правовою природою предмет позову становить вимогу до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставою позову є обставини, якими позивач мотивує вимоги щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 Верховний Суд визначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

У цій же постанові касаційний суд акцентував увагу на вирішальному значенні для встановлення тотожності підстав позову кола обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За змістом спірних обставин, підставами вже вирішених судом вимог позивачки у справі № 240/5260/22 не було застосування відповідачем до спірних відносин норми частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, тож правовідносини у межах спору щодо права позивачки на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ на рівні двох мінімальних заробітних плат за праворегулювання, застосованого судом у справі № 240/5260/22 при ухваленні рішення, вичерпались зі зміною законодавчого регулювання цього спору в частині, зокрема, порядку визначення розміру доплати. До появи нового правового регулювання, що зумовило звернення позивачки до суду з цим позовом утворюючи нову підставу норма частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, правозастосування щодо доплати на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ обумовлювалось нормами, чинними на час виникнення спору і вирішення справи у суді.

Тобто, встановлення законодавцем нових правил щодо виплати (порядку визначення) цієї доплати, дає підстави для висновку про утворення й нових підстав для спору щодо порядку нарахування суми доплати, а відтак виникнення нового спору у площині публічно-правових відносин між їх учасниками пенсіонером та органом Пенсійного Фонду.

У цій справі позивачка, вважаючи, що застосуванням у 2024 році до розрахунку щомісячного підвищення до пенсії розмір 1600 грн після перерахунку пенсії на виконання рішення суду, відповідач порушив її права і законні інтереси вже іншими діями, правомірність яких не була предметом перевірки суду у справі № 240/5260/22, оскаржила їх до суду у цій справі.

Суд встановив, що предметом позовних вимог у справі № 240/5260/22 було протиправність дій пенсійного органу щодо ненарахування та невиплати позивачці з 19 січня 2022 року підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), а у цій справі - протиправність дій органу Пенсійного фонду в частині застосування розміру щомісячної доплати до пенсії позивачки, визначеною статтею 39 Закону № 796-ХІІ - 1600 грн, після її перерахунку у 2024 році в частині визначення величини мінімальної заробітної плати для обчислення виплат по судовим рішенням, на рівні 1600 грн відповідно до частини другої статті 8 Закону № 3460-IX.

Враховуючи наведене суд вважає, що спір у цій справі щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ хоч і виник після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 240/5260/22 і його виконання, проте підставою виникнення цього спору слугували окремі дії відповідача, а саме перерахунок щомісячної доплати до пенсії у 2024 році, які ще не підлягали оцінці в суді, а тому у цьому випадку унеможливлюється застосування норм статей 382, 383 КАС України.

З цих підстав суд визнає неналежними доводи відповідача про те, що в межах заявленого позову постало питання щодо невиконання/неналежного виконання судового рішення, оскільки у межах вирішення спору у справі № 240/5260/22 суд не надавав оцінку щодо застосування норми частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, що, з урахуванням викладеного вище, свідчить на користь висновків про виникнення між сторонами нового юридичного конфлікту у межах ще не вирішеного публічно-правого спору. Оцінка обґрунтованості застосування норми частини другої статті 8 Закону № 3460-IX при нарахуванні та виплаті позивачці підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у встановленому розмірі із застосуванням розрахункової величини, визначеної частиною другої статті 8 Закону № 3460-IX, є предметом розгляду нового спору.

Тому безпідставними є й посилання відповідача на висновки Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а, оскільки за змістом спірних відносин у вказаній справі позивач обґрунтовував свої вимоги не виконанням пенсійним органом постанови Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2015 року у справі № 295/13459/15-а щодо виплати перерахованої пенсії, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а також не виплатою пенсії у розмірі визначеному рішенням суду.

Натомість у цій справі підставою заявленого позову є застосування відповідачем нової правової норми, оцінку обґрунтованості й належності застосування якої не було надано судом у межах вирішення спору про право позивачки на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у межах справи № 240/5260/22.

Відносини у справі № 240/5260/22 не охоплюються спірними відносинами, які стали підставою для звернення позивачки до суду із цим позовом, а стосуються уже іншого спору у вигляді незгоди позивачки при виплаті їй доплати згідно зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, що встановлений частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX.

Сформульоване правило у частині другій статті 8 Закону № 3460-IX щодо застосування встановленої розрахункової величини "для виконання судових рішень" не дає підстав вважати що спір виник у порядку виконання судового рішення, оскільки під час розгляду заяв у порядку статей 382, 383 КАС України суд не вправі надавати оцінку застосуванню нової норми, яка не була предметом тлумачення та застосування у межах попередньо вирішеного спору. Натомість спірні правовідносини щодо обґрунтованості нового правозастосування мають складати предмет нового судового контролю та перевірки.

Системний аналіз наведених правових норм і судової практики дає підстави для висновку, що сам по собі певний зв`язок незаконних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень з виконання раніше ухваленого судом рішення не завжди свідчить про застосовність до спірних правовідносин встановленої статтею 383 КАС України процедури контролю за виконанням судових актів. За означеною процедурою можуть бути визнанні протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача лише з тих питань, обов`язок розв`язання яких у визначений спосіб прямо й безпосередньо покладено на нього судом.

Якщо ж порушення прав і законних інтересів особи допущено суб`єктом владних повноважень при розгляді інших питань, що не охоплюються висновками ухваленого судом рішення, і відповідні рішення, дії чи бездіяльність раніше не були предметом судового оскарження і, як наслідок, судової перевірки, як і застосування нового нормативно-правового акта суб`єктом владних повноважень при виконанні владних управлінських функцій не було предметом судового контролю й оцінки у межах вже вирішеного спору, належним способом захисту порушеного права є пред`явлення нового позову.

Визначаючись по суті спору суд, насамперед, вважає необхідним зазначити про те, що у судовій практиці усталеним є підхід Верховного Суду щодо спорів, коли позивач подібну різницю у пенсійних виплатах визначає як "шкоду", який узагальнено зводиться до того, що обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. Такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 990/313/23).

Тому, надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених вимог суд виходить з такого.

У цій справі позивачка стверджує, а відповідач не заперечує, що з 01 січня 2024 року доплата до пенсії позивачки відповідно до статті 39 Закону № 796-XII по рішенню суду становить 3200 грн. Тобто, відповідач з 01 січня 2024 року нараховує та виплачує позивачці пенсію із врахуванням статті 39 Закону № 796-XII з розрахунку розміру двох мінімальних заробітних плат, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на підставі статті 8 Закону № 3460-ІХ, що є ключовим спірним питанням у межах цього спору.

Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі № 240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Своєю чергою, Законом № 3460-IX установлені розміри мінімальної заробітної плати: у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень.

Законом № 3460-IX також визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600 гривень.

Тому нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ здійснюється у такому порядку:

до 31 грудня 2023 року (включно) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, розміри яких установлені Законами про Державний бюджет України на відповідні роки;

з 01 січня 2024 року у розмірі двох мінімальних заробітних плат 3200 грн (1600 х 2).

Так, із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України "Про внесення зміни до Закону № 796-ХІІ".

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року (а саме: в редакції від 09 липня 2007 року), була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Отже, норма статті 39 Закону № 796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини: мінімальна заробітна плата.

Натомість розмір мінімальної заробітної плати визначається шляхом прийняття Законів Про Державний бюджет на відповідні роки.

За змістом встановлених обставин у цій справі, що не заперечується сторонами, з 01 січня 2024 року відповідач здійснює нарахування доплати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, визначеному частиною другою статті 8 Закону № 3460-IX, водночас рішення суду у справі № 240/5260/22 не містить чіткої вказівки щодо розміру доплати на кожен рік, допоки право на таку виплату не перестане існувати.

Як зазначалося вище, Законом № 3460-IX передбачено: визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Відповідно до статті 71 Закону № 796-ХІІ, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Водночас, необхідно зазначити, що Законом № 3460-IX жодним чином не призупинялася дія статті 39 Закону № 796-ХІІ; Законом № 3460-IX не вносилися зміни до статті 39 Закону № 796-ХІІ; норма статті 39 Закону № 796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини; а розмір розрахункової величини встановлений з 01 січня 2024 року саме Законом № 3460-IX.

Згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року № 21-239а11, від 19 березня 2013 року № 21-53а13, від 05 листопада 2013 року № 21-293а13, від 07 липня 2014 року № 21-222014), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом та ним підтримано у постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 620/2928/20, виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.

Отже, відповідач зобов`язаний виплачувати суми пенсії, визначені у судовому рішенні, до того часу, поки не зміниться відповідне законодавство, на підставі якого суд прийняв своє рішення. Тому відповідачем не допущено протиправних дій й порушення прав позивачки при виплаті у період з 01 травня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, щодо якого подано цей позов (межі позовних вимог), підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених Законом № 3460-IX із застосуванням визначеної у частині другій статті 8 цього Закону розрахункової величини.

Щодо доводів позивачки про неприпустимість скасування пільг, компенсацій та гарантій у сфері соціального захисту, суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Пенсійна виплата за статтею 39 Закону № 796-XII є підвищенням (доплатою) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, а відтак немає підстав для висновку про обмеження розміру пенсії позивачки.

Також у цій справі Суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі "Grudiс v. Serbia" (заява № 31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.

За наведеного правового регулювання спірних відносин у цій справі, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірні дії відповідача на відповідність приписам частини другої статті 2 КАС України, суд вважає, що оскаржувані дії відповідача вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

(У період з 18 по 30 грудня 2024 року суддя Приходько О.Г. перебувала у відпустці; у період з 31 грудня 2024 року по 07 січня 2025 року - на лікарняному).

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 263, 295, 297 КАС України, суд,

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої додаткової пенсії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

08.01.25