Решение № 124258792, 06.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2025 року м.Київ № 320/1465/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Бабенко Ольги Олександрівни у частині відкриття виконавчого провадження без належного повідомлення боржника ВП № НОМЕР_3;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2022 ВП № НОМЕР_3;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 09.06.2022 ВП № НОМЕР_3;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 09.06.2022 про стягнення витрат виконавчого провадження НОМЕР_3;

- зобов`язати Подільський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) повернути ОСОБА_1 неправомірно надміру стягнуті кошти у сумі 18969,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень), з яких: 17 000 грн адміністративного штрафу, 1700 грн., виконавчого збору, 269 грн витрат виконавчого провадження, стягнутих у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;

- стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 50 000 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що спірне виконавче провадження відкрито на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.06.2022 №ВМ00007110. Однак, на момент звернення стягувача з заявою про відкриття виконавчого провадження, зазначена постанова була оскаржена позивачем у судовому порядку, справа перебувала на розгляді Подільського районного суду м. Києва. Позивач вважає, що у зв`язку з оскарженням позивачем цієї постанови, вона не підлягала примусовому виконанню. Також, позивач зазначає, що за наслідком відкриття виконавчого провадження, відповідачем протиправно прийнято спірні постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1700 грн та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 269 грн. Під час здійснення примусового виконання постанови, відповідачем протиправно було накладено арешти на його рахунки, стягнуто суму подвійного штрафу, виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження. За наслідками стягнення вказаних коштів з рахунків позивача, відповідачем закінчено виконавче провадження. Позивач звертає увагу, що він не був обізнаний про існування виконавчого провадження НОМЕР_3 та про вчинення відповідачем будь-яких виконавчих дій у межах зазначеного виконавчого провадження. Крім того, позивач наголошує, що постанова Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.06.2022 №ВМ00007110, яка є виконавчим документом у межах виконавчого провадження №ВПНОМЕР_3, ним була добровільно виконана негайно після набрання законної сили, а саме 01.11.2023, що призвело до подвійної сплати ним штрафних санкцій. Не погоджуючись з бездіяльністю та постановами відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 24.01.2024 подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

01.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, з уточненою позовною заявою, заявою про поновлення строку звернення до суду, копіями квитанцій про сплату судового збору, копіями паспорту, ідентифікаційного коду позивача та інших доказів.

Ухвалою суду від 19.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та призначено судове засідання у справі.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Третя особа, Державна служба України з безпеки на транспорті, надіслала письмові пояснення щодо предмету спору, у яких зазначила про те, що постанова Держаної служби України з безпеки на транспорті серії ВМ № 0007110, винесена 11.01.2022 про накладення штрафу у розмірі 8500 грн за порушення позивачем ч.2 ст. 132-1 КУпАП, була отримана позивачем 21.01.2022, що ним не заперечується та, відповідно постанова набрала законної сили 21.01.2022, тобто з моменту отримання позивачем зазначеної постанови. У подальшому відповідачем звернуто постанову до примусового виконання, оскільки станом на 18.02.2024 позивачем не сплачено штрафні санкції та не оскаржено постанову. На підставі викладеного, представник третьої особи вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 27.02.2024 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження відповідно до вимог ч.3 ст. 194, ч.9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

11.01.2022 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Савченком В.О. відносно ОСОБА_1 винесено постанову ВМ № 00007110 про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.

Зі змісту постанови вбачається, що 11.01.2022 о 14 год. 05 хв. за адресою М-03, Київ - Харків - Довжанський, км 81+000, зафіксовано транспортний засіб «Volvo FН 12», д.н.з. НОМЕР_2 із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України, загальної маси транспортного засобу на 7 % (7.562 тон). Цією ж постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500, 00 грн.

Вказана постанова була отримана позивачем 21.01.2022 та набрала законної сили 21.01.2022.

18.02.2022 Державна служба України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) звернулась до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ юстиції (м.Київ) з заявою про примусове виконання вказаної постанови про примусове стягнення зі ОСОБА_1 штрафу у подвійному розмірі - 17 000 грн.

Постановою старшого державного виконавця ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Бабенко О.О. від 09.06.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення зі ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) від 11.01.2022 №ВМ 00007110.

Вказаною постановою також стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 1700 грн.

Постановою старшого державного виконавця ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Бабенко О.О. від 09.06.2022 визначено для боржника, ОСОБА_1., розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн.

Постановою старшого державного виконавця ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Бабенко О.О. від 26.08.2022 закінчено виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) від 11.01.2022 №ВМ 00007110 шляхом стягнення коштів з карткового рахунку позивача у розмірі 18969,00 грн (17000 грн - штраф, 1700 грн - виконавчий збір, 269,00 грн - мінімальні витрати виконавчого провадження).

Отримавши постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) від 11.01.2022 №ВМ 00007110, у січні 2022 року було направлено скаргу до Міністерства інфраструктури, Державної служби безпеки на транспорті з вимогою скасувати вказану постанову.

Не отримавши відповіді на своє звернення, позивач оскаржив вказану постанову у лютому 2022 року до суду.

Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 04.07.2024 було відкрито провадження у справі №758/2247/22.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 21.07.2023 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 01.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 21.07.2023 без змін.

Після отримання постанови апеляційного інстанції від 01.11.2023, позивач 07.11.2023 сплатив штраф у розмірі 8500 грн.

У листопаді 2023 року позивач дізнався про наявність щодо нього виконавчого провадження НОМЕР_3.

Позивач, вважаючи свої порушеними бездіяльністю відповідача у частині подвійної сплати ним штрафу та зазнання душевних страждань, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Предметом спору є дії/бездіяльність державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за постановою Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) від 11.01.2022 №ВМ 00007110 за вказаним ВП НОМЕР_3, у зв`язку з чим суд вважає необхідним встановити протиправність чи законність дій, винесення постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження НОМЕР_3, відповідність таким положенням ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням принципів адміністративного судочинства визначених частиною третьою вказаної статті чинного кодексу адміністративно судочинства.

Відповідно до вимог ст. 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Як встановлено судом постанова Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) від 11.01.2022 №ВМ 00007110 була отримана позивачем 21.01.2022 та, відповідно набрала законної сили 21.01.2022.

Відповідно до ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України (абз. 1 ст. 299 КУпАП).

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (абз. 4 1 ст. 299 КУпАП).

Згідно зі ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Згідно з ст. 300-2 КУпАП у разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.

Абзацом 1 ст. 307 КУпАП визначено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову (ст. 310 КУпАП).

З огляду на наведені норми, суд зазначає, що постанова уповноваженого органу по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, та є виконавчим документом, який орган направляє для примусового виконання в межах трьохмісячного строку, до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, а у державного виконавця в свою чергу виникає обов`язок після отримання зазначеної постанови, поданої у строк, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та вчиняти усі необхідні дії в межах діючого законодавства та на забезпечення виконання виконавчого документу.

Суд зауважує, що в разі несплати правопорушником визначеного судом у постанові штрафу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання постанови, державним виконавцем у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Також, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 № 1404-VIII).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону 1404-VIII).

Згідно з ч. 5 ст. 19 Закону 1404-VIII боржник, серед іншого, зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).

Суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5), згідно п. 2 розділу ІІІ даної інструкції, виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.

При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім`я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім`я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.

Згідно з пунктом 7 розділу І Інструкція №512/5 постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Також, суд зазначає, що за частинами 1 та 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частини 3,4 ст. 48 Закону № 1404-VIII).

Згідно з частинами 5-8 статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Суд зазначає, що ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII передбачає підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Відповідно, законодавство щодо виконавчого провадження передбачає вимоги до перевірки виконавчого документу, складення постанови державного виконавця та перелік і порядок дій, які виконавець має вчинити відкривши виконавче провадження своєю постановою. Постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження має містити в собі відомості, зокрема щодо виконавчого документа, набрання виконавчим документом законної сили, відомості про боржника, у разі не відповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним вище судом, виконавчий документ повертається органу який його видав для усунення недоліків чи приведення такого у відповідність до вимог закону. Та як наслідок, виконавець вчиняє порядок дій на забезпечення виконання виконавчого документа, накладає арешт на кошти боржника, арешт на майно.

Враховуючи предмет спору в даній справі суд зазначає, що державний виконавець отримавши постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення штрафу зі ОСОБА_1 відповідно керується не лише Законом № 1404-VIII, а й положенням КУпАП, в силу предмету стягнення з боржника за виконавчим документом.

Суд зауважує позивачу, що за згаданою вище судом ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом та у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Суд враховує, що факт несплати штрафу позивачем у визначені законом строки не оспорюється, доказів своєчасної сплати суми стягнутого судовим рішенням штрафу 8500,00 грн чи доказів оскарження, скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті станом на час надсилання вказаної постанови третьою особи (18.02.2022) до виконання та станом на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3, суду не надано та судом не встановлено.

Отже, враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що спірні постанови державного виконавця від 09.06.2022 про відкриття ВП №691814563 щодо стягнення штрафу у розмірі 17000,00 грн, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно виконавчого документа постанови №ВМ 00007110 від 11.01.2022 є правомірними та складеними із дотриманням вищевказаних вимог Закону № 1404-VIII та Інструкції № 512/5,та судом не встановлено законних підстав для їх скасування.

Щодо посилання позивача про необізнаність про існування спірного виконавчого провадження та стягнення з нього коштів, суд зазначає про те, що обов`язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що постановою третьої особи були порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що ця постанова може бути звернута до примусового виконання у подвійному розмірі згідно ст. 308 КУпАП.

Незнання про наявність спірних постанов через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про них не є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Також, слід відзначити, що позивач не повідомляв сторін щодо оскарження ним постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.01.2022 №ВМ00007110.

При цьому позовна заява та доводи позивача не містять обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачеві без зайвих зволікань звернутись до відповідача чи третьої особи з повідомленнями про оскарження виконавчого документу та зупинення виконавчого провадження до набрання рішенням суду законної сили.

Також, з подібними вимогами позивач не звертався й до Подільського районного суду м.Києва у порядку забезпечення позову.

Натомість, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що усі, без виключення, постанови у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 були направлені позивачеві на адресу, зазначену у постанові №ВМ00007110: АДРЕСА_1 . Інформація щодо зміни адреси реєстрації чи фактичного проживання позивача, знаходиться поза межами обізнання відповідача. Не отримання позивачем спірних постанов через зміну свого місця проживання не може бути підставою для визнання протиправними та скасування постанов.

Суд також враховує, що постановою старшого державного виконавця Подільського відділу ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) від 26.08.2022 виконавче провадження НОМЕР_3 закінчено у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом шляхом стягнення коштів з рахунків позивача у серпні 2022 року на підставі платіжної вимоги НОМЕР_3/2 від 08.08.2022 з призначенням платежу: постанова Державної служби України з безпеки на транспорті №ВМ 00007110 від 11.01.2022 про стягнення на користь держави штрафу у розмірі 18969,00 грн.

Згідно з другим пунктом даної постанови від 26.08.2022 виконавцем також припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

Відповідно, стан виконавчого провадження НОМЕР_3 на 26.08.2022 було завершено.

Наведені обставини, на думку суду, свідчать про те, що позивач мав бути обізнаний про наявність щодо нього виконавчого провадження та стягнення штрафу у примусовому порядку шляхом списання коштів з карткового рахунку, а тому посилання позивача як на підставу скасування спірних постанов про те, що він не знав про них, є безпідставним.

Щодо вимоги позивача про повернення йому стягнутого штрафу, виконавчого збору та витрат, суд зазначає про те, що вказані суми були правомірно стягнуті відповідачем під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_3, а тому ці суми не підлягають поверненню позивачу.

Одночасно, суд зазначає, що позивач вправі звернутися до третьої особи з заявою про повернення йому зайво сплаченого штрафу у розмірі 8500 грн згідно платіжної інструкції від 07.11.2023 №0.0.3289541214.1.

Також, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776)

При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього розладів здоров`я, стресового стану тощо після направлення відповідачем постанов про накладення на нього адміністративно-господарського штрафу на примусове виконання, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.

На переконання суду, не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза зловживань процесуальними правами у вигляді заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправних дій, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок із доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивачки на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

За ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

З урахуванням зазначеного, доводи позивача про протиправність дій та постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Решта доводів та тверджень по справі не впливають на висновки суду.

Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутності процесуальних підстав.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.