Решение № 124201913, 02.01.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/14222/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 103230001850 від 07.08.2024 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 про призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що всього період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 31.07.2024 становить 04 роки 07 місяців 25 днів, в т.ч. станом на 01 січня 1993року - 03 роки 06 місяців 27 днів.

Відповідачем було подано відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, вказав, що до періоду проживання згідно довідки від 24.03.2016 року №212 не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 29.09.1989, період роботи з 02.10.1989 по 17.05.1991, оскільки позивачка навчалася та працювала у м. Чернігів, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках категорії 3 серії НОМЕР_1 , видане 23.02.1993 (а.с. 28).

31.07.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 11-12).

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 103230001850 від 07.08.2024 (а.с. 39).

Підставою прийняття вказаного рішення слугувало те, що страховий стаж на дату звернення складає 36 років 08 місяців 28 днів. Період постійного проживання та роботи у зоні посиленого радіологічного контролю, обчислений на підставі довідки від 24.03.2016 № 212 та витягу з реєстру територіальної громади від 31.01.2024, становить 03 роки 11 місяців 25 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 становить 02 роки 11 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. До періоду проживання згідно довідки від 24.03.2016 № 212 не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 29.09.1989, період роботи з 02.10.1989 по 17.05.1991, оскільки заявниця навчалася та працювала у м. Чернігів, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Листом від 30.08.2024 № 1000-0212-8/146658 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача було про прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії (а.с. 38).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).

Пунктом 2 частини першої статті 11 Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Згідно пункту 3 частини першої статті 14 Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: - постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 65 Закону посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 501 в редакції чинній на момент видачі позивачу посвідчення), яким регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, відповідно до абзацу третього пункту 5 Порядку № 51 потерпілим від Чернобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Водночас, статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, відповідно до пункту другого частини першої статті 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. * Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Згідно пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Так, відповідно до наведених вище положень законодавства, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту другого частини першої статті 55 Закону - є факт проживання (не реєстрації) та/або праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з 26.04.1986 до 01.01.1993.

При цьому, особам, які додатково проживали в зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.

Так, згідно довідки Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 24.03.2016 № 212 позивач з 26.04.1986 по 29.07.1993 була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 , яке відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 відноситься до третьої зони/ зони добровільного (гарантованого) відселення (а.с. 13).

Також згідно довідки Мньовського старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 25.07.2024 № 339 позивач з 31.01.2024 зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_2 , яке відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 відноситься до третьої зони/ зони добровільного (гарантованого) відселення (а.с. 14).

Разом з тим, відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 29.09.1989, період роботи з 02.10.1989 по 17.05.1991, оскільки заявниця навчалася та працювала у м Чернігів, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, обрахований відповідачем, становить 2 роки 11 місяців 22 дні.

Дійсно, в трудовій книжці серії НОМЕР_2 наявні записи про навчання з 01.09.1987 по 29.09.1989 в Чернігівському середньому професійно-технічному училищі № 16 та роботу з 02.10.1989 по 17.05.1991 кухарем в Комбінаті загального харчування «Шкільний» міста Чернігова (а.с. 29-31).

Водночас, згідно особистої картки позивача № 439, заведеної в Комбінаті загального харчування «Шкільний» міста Чернігова, позивач з 04.01.1991 по 29.04.1991 перебувала на лікарняному та з 30.04.1991 по 17.05.1991 - у відпустці (а.с. 33-34).

Враховуючи викладене, суд не погоджується з тим, що період з 04.01.1991 по 17.05.1991 не підлягає зарахуванню позивачу до періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки з січня 1991 року позивач перебувала на лікарняному, та надалі, з 30.04.1991 перебувала у відпустці з подальшим звільненням.

Тобто, в даному випадку підтвердженим періодом проживання у зоні гарантованого добровільного відселення є періоди з 26.04.1986 по 31.08.1987, з 30.09.1989 по 01.10.1989, з 04.01.1991 по 29.07.1993, з 31.01.2024 по 31.07.2024 (дата звернення за призначенням пенсії), що становить 4 роки 5 місяців 5 днів, з них 3 роки 4 місяці 6 днів - станом на 01.01.1993.

За таких обставин, позивач має право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, разом позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для зарахуванню позивачу до періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення періодів навчання з 01.09.1987 по 29.09.1989 в Чернігівському середньому професійно-технічному училищі № 16 та роботу з 02.10.1989 по 03.01.1991 кухарем в Комбінаті загального харчування «Шкільний» міста Чернігова.

Щодо посилання на наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.1993, то суд зазначає, що посвідчення 3 категорії видавались, зокрема, за умови, що особа постійно проживала на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії.

Проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення на день аварії, 26.04.1986, підтверджується довідкою Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 24.03.2016 № 212 та не оспорюється відповідачем.

Тобто, посвідчення позивача безумовно підтверджує її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, однак не дає можливості зробити розрахунок періоду проживання у відповідній зоні з метою визначення кількості років зниження пенсійного віку.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, і щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на 5 років.

Так, частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Враховуючи, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на пенсію за віком у ОСОБА_1 виникне з 17.01.2025.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З огляду на вищевикладене, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, зважаючи, що позивач звернувся за призначенням пенсії 31.07.2024, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 103230001850 від 07.08.2024 про відмову у призначенні пенсії в частині не зарахування до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періоду з 04.01.1991 по 17.05.1991; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 04.01.1991 по 17.05.1991.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 103230001850 від 07.08.2024 про відмову у призначенні пенсії в іншій частині; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 про призначення пенсії за віком, то суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог, у зв`язку відсутністю достатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 31.07.2024.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 3500,00 грн. суду було надано копії договору про надання правової допомоги від 10.09.2024, ордеру, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 5 від 10.09.2024, рахунок-фактуру від 10.09.2024 (а.с. 40-42, 44).

Так, відповідач передбаченим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України правом не скористався, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.

Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, зважаючи на часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1166,67 грн.

Враховуючи, що позивачем при подачі позову також сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, а також часткове задоволення позову, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 403,73 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., Краматорський р-н, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 103230001850 від 07.08.2024 про відмову у призначенні пенсії в частині не зарахування до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періоду з 04.01.1991 по 17.05.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 04.01.1991 по 17.05.1991.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1570,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.01.2025.

Суддя Наталія БАРГАМІНА