Решение № 124048895, 25.12.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року Справа № 280/9061/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012),

Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення № 262740011891 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.06.2024 про відмову у призначені пенсії, ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.08.1981 року по 18.03.1992 рік та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 04.06.2024 року.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Зачепіло З.Я., яка діє на підставі ордеру серія ВН №1371236 від 23.09.2024.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач 1 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування періоду роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992, оскільки дата працевлаштування не відповідає даті видачі трудової книжки, цей період потребує додаткового уточнення. Позивач з рішенням відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не погоджується, вважає його незаконним, прийнятим суто формально та необґрунтованим. Перевірка достовірності наданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні особі пенсії. Вказує, що працівник не відповідає за належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 02.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.10.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від ГУ ПФУ в м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення.

29.10.2024 відповідач 2 подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 04.06.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон №1058-IV). Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 11.06.2024 №262740011891 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком,у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У позивача в наявності із необхідних 31 років лише 26 років 11 місяців 09 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. За доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992, оскільки дата працевлаштування не відповідає даті видачі трудової книжки цей період потребує додаткового уточнення. Просить відмовити у задоволенні позову.

04.11.2024 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що страховий стаж позивача складає 26 років 11 місяців 09 днів. За наданими документами не зараховано до страхового стажу період роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992 року, оскільки дата працевлаштування не відповідає даті видачі трудової книжки, цей період потребує додаткового уточнення. Рішенням відповідача 1 від 11.06.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, разом з заявою про призначення пенсії від 11.06.2024 позивачем було надано трудову книжку серії НОМЕР_3 від 20.05.1992, яка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162). З посиланням на п. 2.2 Інструкції № 162 зазначає, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. У пункті 2.11 Інструкція № 162 зазначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печаткою відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що титульна сторінка має бути заповнена в присутності робітника адміністрацією підприємства повністю за один раз, в тому числі й дата заповнення трудової книжки, та після цього засвідчена підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок та печаткою підприємства. Іншого порядку заповнення трудової книжки не передбачено. Оскільки записи в трудовій книжці позивача не відповідають положенням, а саме, записи про прийняття на роботу в трудовій книжці передують даті видачі трудових книжок, тому в посадових осіб органу Пенсійного фонду України були відсутні законні підстави врахувати вищезазначені періоди роботи. Просить відмовити у задоволенні позову.

04.11.2024 представник позивача подав відповідь на відзив відповідача 2, в якій висловлено аргументи, аналогічні зазначеним в позові з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням пенсійного віку 60 років, 04.06.2024 звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Заява позивача від 04.06.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Рішенням від 11.06.2024 № 262740011891, прийнятим ГУ ПФУ в Запорізькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 31 рік. Страховий стаж особи складає 26 роки 11 місяців 09 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992, оскільки дата працевлаштування не відповідає даті видачі трудової книжки, цей період потребує додаткового уточнення. Враховуючи вищевикладене прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 років.

Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією №162, положення якої діяли до 29.07.1993.

За приписами п. 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудових книжок вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

У пункті 2.11 Інструкція № 162 зазначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печаткою відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача з 27.08.1981 по 18.03.1992, відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992, не враховано до страхового стажу позивача через те, що дата працевлаштування не відповідає даті видачі трудової книжки.

Водночас, жодна норма чинного законодавства, у тому числі Інструкція №162, не містить вимоги щодо відповідності дати видачі трудової книжки даті працевлаштування.

Навпаки, положення пункту 2.2. Інструкції №162 дозволяє дійти висновку про те, що заповнення трудової книжки вперше може здійснюватися пізніше дня прийому на роботу, отже, дата заповнення трудової книжки може не співпадати з датою працевлаштування.

Крім того, слід зазначити, що до матеріалів справи надано копію дублікату трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 20.05.1992, відповідно до якої позивач у період з 27.08.1981 по 18.03.1992 працювала на підприємстві «Киевский филиал ГСПИ «Союз машпроект» (мовою оригіналу) (записи №№1-6):

-прийнята на посаду машиністки 2 розряду в ОМВП згідно Наказу №171к від 27.08.1981;

з 01.10.1982 переведена на посаду електрофотографа 3 розряду ОМВП згідно Наказу №190к від 13.10.1982;

з 14.03.1983 переведена техніком у відділ №13 згідно Наказу №37к від 17.03.1983;

з 16.01.1989 переведена оператором обчислювальних машин 1 категорії відділ 5 згідно Наказу №4к від 13.01.1989;

з 20.02.1990 переведена на посаду техніка 2 категорії у відділ №11 згідно Наказу №15к від 20.02.1990;

з 18.03.1992 звільнена через скорочення чисельності ч.1 ст. 40 КЗпП України згідно Наказу №45к від 17.03.1992.

Слід зазначити, що відповідно до розділу 5 Інструкції №162 врегульовані питання видачі дублікату трудової книжки, за змістом якого дублікат трудової книжки видається у зв`язку з втратою оригіналу трудової книжки (вкладишу до нього), а також у випадку якщо трудова книжка (вкладиш) стала непридатною (обгоріла, порвана, забруднена і т. п.). При цьому, дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами, із внесенням інформації про загальний стаж роботи працівника до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Зі змісту дублікату трудової книжки позивача вбачається, що його видано та заповнено 20.05.1992, тобто у день прийняття позивача на роботу у Малому колективному підприємстві фірмі «Аве Марія» (запис №7), відповідальною особою ОСОБА_2 (відповідальний за кадрі генеральний директор Малого колективного підприємства фірма «Аве Марія»), на титульній сторінці наявна печатка Малого колективного підприємства фірма «Аве Марія».

Вказані обставини залишені відповідачем 1 поза увагою, їм не надана належна оцінка.

Втім, суд також зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Суд наголошує на тому, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки у відповідності до вимог чинного законодавства покладається саме на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, а тому, наявність недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, що явно є неспівмірним з наслідками у вигляді неотримання пенсійного забезпечення.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992 суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Частина 3 статті 44 вказаного Закону наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом із тим, відповідач 1 не надав доказів вчинення відповідної перевірки відомостей трудової книжки позивача у разі наявності сумнівів в їх достовірності.

При цьому, суд відхиляє надану позивачем до матеріалів справи в якості доказу на підтвердження трудового стажу в період з 27.08.1981 по 18.03.1992 довідку Українського інституту по проектуванню підприємств промисловості та машинобудування «Укрпромпроект» від 5.05.98 №21 к, оскільки такий документ складений іноземною мовою, без надання перекладу державною мовою, здійсненого у встановленому законом порядку, що не дозволяє встановити дійсний зміст документа. Крім того, за відомостями трудової книжки позивача, назва підприємства, в якому працювала позивач у період з 27.08.1981 по 18.03.1992, не відповідає назві підприємства, яким видано таку довідку. Також суд зауважує, що така довідка відсутня в переліку документів, що надавались позивачем до заяви про призначення пенсії за віком від 04.06.2024 (а.с.72).

Водночас, наведене не спростовує висновків суду про те, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992 відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992 та відмовив з цих підстав у призначенні пенсії позивачу, а тому рішення від 11.06.2024 №262740011891 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, в цій частині позовних вимог позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

За змістом частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.

За наведеного вище, суд доходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992, відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 04.06.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, відповідний обов`язок необхідно покласти на ГУ ПФУ в Запорізькій області як на суб`єкта владних повноважень, уповноваженого в порядку екстериторіальності на вирішення питання щодо призначення відповідного виду пенсії позивачу та який допустив порушення прав позивача у спірних правовідносинах.

Водночас, у спірних правовідносинах судом не встановлено порушення прав позивача з боку ГУ ПФУ в м. Києві будь-якими його рішеннями, діями або бездіяльністю, а тому в задоволенні позовних вимог до відповідача 2 необхідно відмовити.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, інших судових витрат не заявлено.

Враховуючи висновок суду про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 11.06.2024 року №262740011891, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.08.1981 по 18.03.1992, відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1992.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 04.06.2024, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368.

Повне судове рішення складено 25.12.2024.

Суддя М.О. Семененко