Постановление суда № 124021162, 24.12.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про передачу адміністративної справи

"24" грудня 2024 р. справа № 300/9506/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах якого діє Орлова Юлія Павлівна до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та незаконними, стягнення моральної шкоди в сумі 100000,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, згідно якого просить суд:

- визнати протиправними дії поліцейських Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області під час адміністративного затримання Кравцова Є.В., 06.09.2024 на Блокпосту Д-14, про що складено протокол про адміністративне затримання АЗ № 089397 від 06.09.2024: застосування до нього фізичної сили, спецзасобів - кайданків; нероз`яснення затриманому його прав, передбачених статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП; незабезпечення затриманому права на правову допомогу; нероз`яснення права на безоплатну правову допомогу; неповідомлення Регіонального центру з надання безоплатної правової вторинної правової допомоги про затримання особи; неповідомлення близьких та родичів затриманого про його затримання;

- визнати незаконними дії поліцейських Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, вчинені 06.09.2024 на Блокпосту Д-14 при адміністративному затриманні ОСОБА_1 , про що складено протокол АЗ № 089397 від 06.09.2024, а саме: обраний поліцейський захід: застосування фізичної сили та спецзасобів - кайданків, утримання в кайданках у положенні "за спиною";

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в розмірі 100000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями поліцейських ГУНП в Дніпропетровській області під час адміністративного затримання Кравцова Є.В., про що складено протокол АЗ № 089397 від 06.09.2024, застосуванню до нього фізичної сили, спецзасобів - кайданків, утримання в кайданках у положенні "за спиною".

Вказана позовна заява подана (надіслана) 19.12.2024 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в електронній формі засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підсистема "Електронний суд") з використанням електронного підпису.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Так, у відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 5 статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За визначенням, наведеним в пункті 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до частини 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).

Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І "Загальні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі Закон № 580-VIII).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За змістом статті 2 Закону № 580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Основні обов`язки поліцейського визначено у статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", а повноваження поліції передбачено статтею 23 цього Закону.

Порядок оформлення в органах Національної поліції України, у тому числі в їх структурних (відокремлених) підрозділах (далі - органи поліції), матеріалів про адміністративні правопорушення, порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також порядок контролю за дотриманням законодавства під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (крім правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) визначає Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1376.

Відповідно до частин 1-3 статті 42 Закону № 580-VIII поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї.

Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.

Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.

Для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати такі спеціальні засоби, зокрема, засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв`язування тощо) (пункт 3 частини 4 статті 42 Закону № 580-VIII).

Главою 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення та порядок і підстави їхнього застосування.

Згідно з частиною 1 статті 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це (частина 1 статті 261 КУпАП).

За частиною 1 статті 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

Статтею 267 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено право оскарження, в тому числі до суду, заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, до яких відноситься і затримання особи.

З огляду на заявлені позивачем вимоги і підстави, викладені на їх обґрунтування, предметом позову у цій справі є дії суб`єкта владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

При цьому, факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 815/3591/17, у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а, від 20.02.2020 у справі № 308/12685/14-а, від 28.06.2022 у справі № 679/1344/16-а, від 14.12.2023 у справі № 160/25662/21, від 25.01.2024 у справі № 191/1565/22, від 20.09.2024 у справі № 640/14583/22, від 30.10.2024 у справі № 600/4282/22-а, від 21.11.2024 у справі № 380/8102/24.

Разом з тим суд зазначає, що статтею 20 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені правила розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності

При цьому, в силу частини 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Частиною 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає виключну підсудність, передбачено, що підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Так, особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ встановлюються Главою 11 Розділу ІІ "Позовне провадження" Кодексу адміністративного судочинства України.

Провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності віднесені даним Кодексом до окремих категорій термінових адміністративних справ (стаття 286 параграфу 2 Глави 11 Розділу ІІ "Позовне провадження" Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Аналіз наведених норм вказує, що Кодекс адміністративного судочинства України чітко визначає розмежування предметної юрисдикції між місцевими загальними судами як адміністративними судами та окружними адміністративними судами, зокрема, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Враховуючи те, що предметом спору у межах поданого позову є дії відповідача - суб`єкта владних повноважень (посадових осіб органу поліції), вчинені по відношенню до позивача ( ОСОБА_1 ) під час адміністративного затримання в порядку статей 260-262 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд дійшов переконання, що дана адміністративна справа не підсудна Івано-Франківському окружному адміністративному суду, оскільки підлягає розгляду відповідним місцевим загальним судом як адміністративним судом, визначеним відповідно до частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, суд вказує, що доводи представника позивача щодо підсудності такої категорії справ окружним адміністративним судам засновані на помилковому та довільному тлумаченні висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 21.11.2024 у справі № 380/8102/24, оскільки у цій справі Верховним Судом визначено лише юрисдикційність спору, пов`язаного із адміністративним затриманням із застосуванням фізичної сили та спецзасобів - кайданок.

Суд зазначає, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено правових наслідків подання позовної заяви без дотриманням правил розмежування предметної юрисдикції між місцевими загальними судами як адміністративними та окружними адміністративними судами, в свою чергу, процесуальний закон не містить і норми про процесуальну аналогію.

У даному контексті суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), згідно якої відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).

Відтак, у даному випадку, суд вважає за доцільне застосувати за аналогією закону пункт 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно приписів частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Отже, як правило, такі спори вирішуються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, але не виключно. Позивач має право звернутися до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

З огляду на те, що позивачем при зверненні з цим позовом до суду порушено правила розмежування предметної юрисдикції між місцевими загальними судами як адміністративними та окружними адміністративними судами та з урахуванням того, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви обрано альтернативну підсудність справи - за місцем проживання позивача, суд дійшов висновку, що дану справу слід передати на розгляд місцевого загального суду як адміністративного за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача у справі - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), а саме Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, який, в даному випадку, є повноважним судом, в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Позивачу роз`яснити, що останній не позбавлений права на вирішення цього спору місцевим загальним судом як адміністративним судом за місцезнаходженням відповідачів.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За змістом частини 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи неповноважним складом суду є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Згідно частини 1 статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Як зазначила Велика Палата верховного Суду у постанові від 26.08.2019 у справі № 855/364/19, положення статті 30 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно трактувати і застосовувати не буквально, а системно, у взаємозалежному і взаємообумовленому зв`язку з положеннями, що стосуються функціонування видів підсудності в адміністративному судочинстві. Якщо суд виявить, що не є судом для розгляду окресленого предмета спору у сфері спірних відносин, він повинен направити справу до компетентного суду або на підставі закону ухвалити інше рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 20, 25, 27, 29, 241-243, 248, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И В:

Адміністративну справу № 300/9506/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Орлова Юлія Павлівна до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та незаконними, стягнення моральної шкоди в сумі 100000,00 грн - передати на розгляд Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області.

Згідно частини 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Матуляк Я.П.