Решение № 123915702, 16.12.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3212/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/3212/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" (38164, Полтавська область, Полтавський район, селище Опішня, вул.Свято-Михайлівська, буд.3Б, код ЄДРПОУ 41130363)

до відповідача Дідик Андрія Віталійовича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

про розірвання договору оренди майна

Представники:

Від позивача: Федь М.М., за ордером;

Від відповідача: Дідик А.В., особисто.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дідик Андрія Віталійовича про розірвання договору оренди комунального майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.07.2024р. прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 09.09.2024 р.

Ухвалою суду від 09.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 30.09.2024р.

До канцелярії суду надійшли письмові пояснення відповідача щодо позовних вимог. Відповідач також повідомив, що змінив своє місцезнаходження, відомості про це внесені своєчасно до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і позивач мав це врахувати, надсилаючи позовну заяву.

03.10.2024р. представник позивача надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою від 22.10.2024р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 19.11.2024р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.11.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.12.2024р.

В судове засідання 16.12.2024р. представники сторін прибули, позивач підримує позовні вимоги, відповідач повністю проти вимог заперечує.

Судом після повернення з нарадчої кімнати 16.12.2024р., в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, 20.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" та Фізичною особою-підприємцем Дідиком Андрієм Віталійовичем було укладено договір суборенди нерухомого майна № 20/09-21 (далі - Договір) строком до 14.08.2024 включно.

Згідно Договору ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА" (суборендар) 22.09.2021 отримало від ФОП Дідика А.В. (орендаря) у тимчасове оплатне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 160 кв.м. за адресою: вул. Семена Палія, буд. 103-Б, м. Одеса.

Позивач зазначає, що на початку квітня 2024 року необхідність у подальшому користуванні вищезазначеним приміщенням у нього відпала.

У зв`язку з цим, 02.04.2024, з метою дострокового розірвання Договору, представником ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА" Побережняком Віталієм у месенджері Viber було надіслано повідомлення,як зазначає позивач, представнику ФОП Дідика А.В. із текстом: «Доброго дня. Направляю вам лист про розірвання договору» та 2-ма файлами формату docx із електронними документами листом про розірвання договору та додатковою угодою про розірвання договору (скріншот переписки додається).

На це повідомлення представник ФОП Дідика А.В. не відреагував.

Позивач зазначає, що з метою дострокового розірвання Договору, 30.05.2024 ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА" Укрпоштою було надіслано рекомендовані листи на відомі адреси ФОП Дідика А.В., а саме: вул. Валентини Терешкової, буд. 13 м. Одеса та вул. Сосюри, буд. 29 с.Авангард Одеської області.

На адресу: вул.Сосюри,29 с.Авангард Одеської області було надіслано: лист повідомлення до ФОП Дідика А.В. за вих. № А736 від 28.03.2024 про розірвання Договору; проект угоди про розірвання до Договору від 28.03.2024 у 2-х екземплярах, підписаний ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА»; проект акту приймання-передачі до Договору від 28.05.2024 у 2-х екземплярах, підписаний ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА".

На адресу: вул.Валентини Терешкової, 13 м.Одеса було надіслано: лист повідомлення до ФОП Дідик А.В. за вих. № 736 від 29.05.2024 про розірвання Договору; проект угоди про розірвання до Договору від 28.03.2024 у 2-х екземплярах, підписаний ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА»; проект акту приймання-передачі до Договору від 28.05.2024 у 2-х екземплярах, підписаний ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА".

Вищезазначені листи ФОП Дідиком А.В. та його представником не отримані у відділенні Укрпошти, а тому повернені до ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» (копії додаються).

Позивач вважає, що вказані обставини дають йому підстави вважати, що ФОП Дідик А.В. та його представники умисно не реагують на повідомлення та ухиляються від отримання кореспонденції від ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА" з метою продовження договірних правовідносин і, відповідно, отримання від ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» орендної плати.

Пунктом 10.7 Договору передбачено, що Сторони мають право на дострокове розірвання даного Договору шляхом укладення додаткової угоди, повідомивши іншу сторону не менш ніж за 60 днів до моменту його розірвання, шляхом направлення письмового повідомлення іншій Стороні.

Відповідно до п.10.4 Договору Сторони визнають, що Договір вважається розірваним за згодою Сторін при направленні Стороною іншій Стороні повідомлення про розірвання Договору. У цьому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної у такому повідомленні. Повідомлення про розірвання Договору має бути направлено Стороною іншій Стороні за адресою, зазначеною у Договорі, не пізніше, ніж 60 календарних днів до дати розірвання Договору, зазначеної у такому повідомленні.

Враховуючи вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом про розірвання договору оренди комунального майна від 20.09.2021р. № 20/09-21.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" та Фізичною особою-підприємцем Дідиком Андрієм Віталійовичем було укладено договір суборенди нерухомого майна № 20/09-21 (далі - Договір) строком до 14.08.2024 включно.

Згідно Договору ТОВ "ВИГІДНА ПОКУПКА" (суборендар) 22.09.2021 отримало від ФОП Дідика А.В. (орендаря) у тимчасове оплатне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 160 кв.м. за адресою: вул.Семена Палія, буд.103-Б, м. Одеса.

Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Аналогічно, згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, принцип договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов`язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору.

За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України).

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст.598 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідач надав відзив, яким повністю заперечує проти позовних вимог.

Так, позивач свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що " 02.04.2024, з метою дострокового розірвання Договору, представником ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» Побережняком Віталієм у месенджері Viber було надіслано повідомлення представнику ФОП Дідика А.В. із текстом: «Доброго дня. Направляю вам лист про розірвання договору» та 2-ма файлами формату docx із електронними документами - листом про розірвання договору та додатковою угодою про розірвання договору (скріншот переписки додається). На це повідомлення представник ФОП Дідика А.В. не відреагував.»

Однак відповідач заявляє, що заявлені позивачем факти не не відповідають дійсності.

20.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИГІДНА ПОКУПКА» та фізичною особою-підприємцем Дідиком Андрієм Віталійовичем було укладено договір суборенди нерухомого майна № 20/09-21 (далі - Договір) строком до 14.08.2024 включно.

02.04.2024 року ФОП Дідик А.В. не отримував повідомлень у своїх месенджерах, та жодним листом або договором, або довіреністю не уповноважував будь-яку особу представляти його ( ФОП Дідик ) у відносинах з позивачем ТОВ «Вигідна покупка».

Суд зазначає, що з наданого позивачем скриншоту файлу не вбачається, на який номер зазначені повідомлення відправлялись.

Листування з відповідачем, де були б зазначені повноваження представника, довіреності на представника відповідача з у відносинах з позивачем ТОВ «Вигідна покупка» позивачем суду не надавалось.

Крім того, така форма повідомлення про розірвання суперечить вимогам укладеного між сторонами договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021 р. по формі повідомлення передбаченого п.10.7 Договору.

Як зазначає відповідач, вказаним пунктом передбачена письмова форма повідомлення, а не цифрова. Докази надані до суду по цьому питанню у вигляді скріншотів не дають можливості встановити від кого та кому відправлялись повідомлення.

На протязі всього строку правовідносин ніяких довіреностей про надання будь-кому повноважень представляти інтереси ФОП Дідик з питань укладання, зміни або припинення договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021р. не надавалися, докази інших фактів позивачем до суду не надані.

Окремо відповідач зазначає, що наданий до суду лист ТОВ «Вигідна покупка» № А736 від 28.03.2024 року не надсилався ФОП Дідику Андрію Віталійовичу на адресу, вказану в договорі нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021 р. - 65078, Одеська обл. м.Одеса, вул.Валентини Терешкової,буд.13.

Позивачем не надано доказів про вид поштового відправлення, яким було надіслано лист; наявність/відсутність опису вкладення листа; не підтверджена відповідність адреси одержувача, зазначеної у поштовому відправленні, місцезнаходженню фізичної особи - підприємця та інші відомості які мають суттєве значення для розгляду справи та визначення дати розірвання договору.

Листи на різні адреси в місті Одеса та смт.Авангард надані у якості доказів, не доводять про належне повідомлення про розірвання договору.

У відповідності до п.10.4. Договору суборенди 20/09-21 від 20.09.2021р. Сторони визнають, що Договір вважається розірваним за згодою Сторін при направленні Стороною іншій Стороні повідомлення про розірвання Договору.

У цьому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної у такому повідомленні.

Повідомлення про розірвання Договору має бути направлено Стороною іншій Стороні за адресою, зазначеною у Договорі, не пізніше, ніж за 60 (шістдесят) календарних днів до дати розірвання Договору, зазначеної у такому повідомленні.

У відповідності до п 10.7. Сторони мають право на дострокове розірвання даного Договору шляхом укладання Додаткової угоди, повідомивши іншу Сторону не менш ніж за 60 днів до моменту його розірвання, шляхом направлення письмового повідомлення іншій Стороні.

Відповідно до вищевикладеного, відповідач доводить, що позивач не надав до суду доказів, які підтверджують відправлення повідомлення про дострокове розірвання у відповідності до вимог п 10.4 та 10.7 договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021р., таким чином договір припинив свою дію по закінченню терміну суборенди 14.08.2024 року.

Суд зазначає, що на день звернення позивача з позовом до суду - 19.07.2024р. відповідач змінив адресу свого місцезнаходження на вул.Сосюри, 29, смт.Авангард, Одеський район, Одеська область, 67806, та вбачається, що ця обставина була відома позивачу станом на 30.05.2024р. - а.с. 31,33.

Оцінюючи надані позивачем докази суд зазначає наступне :

- надана позивачем копія листа - пропозицій про дострокове розірвання договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021р. - лист № А736 від 28.03.2024р. - а.с.18 - пропозиція про дострокове розірвання укладеного договору з 28.05.202224р.

Зазначений лист не містить посилання на будь-які додатки, та підписаний особою Руслан Кудря без зазначення та додання документу, на підставі якого діє зазначена особа.

- надана позивачем копія листа - пропозицій про дострокове розірвання договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021р. - лист № 736 від 29.05.2024р. - а.с.17 - пропозиція про дострокове розірвання укладеного договору з 28.05.202224р.

Зазначений лист не містить посилання на будь-які додатки, та підписаний особою Руслан Кудря без зазначення та додання документу, на підставі якого діє зазначена особа.

Суд зазначає, що укладений між сторонами договір суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021р. (а.с.9-16) з боку позивача підписаний уповноваженю особою Сокол Т.Ю., яка діє на підставі довіреності від 11.06.2021р.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України (ЦК України) (Поняття та види правочинів) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. . Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

За приписами ст.203 ЦК України (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. . Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст.205 ЦК України (Форма правочину. Способи волевиявлення) п равочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до вимог ст.207 ЦК України (Вимоги до письмової форми правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 237 ЦК України визначено поняття та підстави представництва.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.238 ЦК МУкраїни представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. . Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. ( Стаття 243 ЦК України).

Як зазначено у ст.244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Підсумовуючи, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-якого документу, обов"язковість та необхідність якого передбачена ЦК України, які б підтверджували повноваження особи Руслан Кудря на вчинення правочинів від імені позивача.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

При цьому, відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами, за визначенням ст.73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Дослідивши матеріали справи, суд дішов висновку, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відправлення повідомлення про дострокове розірвання договору суборенди нерухомого майна № 20/09-21 від 20.09.2021 року позивачем не надано та матеріали справи не містять.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Наведена норма кореспондується зі ст.46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Приписи ст.ст.3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238,240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" (38164, Полтавська область, Полтавський район, селище Опішня, вул.Свято-Михайлівська, буд.3Б, код ЄДРПОУ 41130363) до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) про розірвання договору оренди комунального майна відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИГІДНА ПОКУПКА" (38164, Полтавська область, Полтавський район, селище Опішня, вул.Свято-Михайлівська, буд.3Б, код ЄДРПОУ 41130363)

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна