Решение № 123781010, 05.06.2023, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/3986/22

провадження № 2/361/1325/23

05.06.2023

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2023 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретарів: Панек А.С., Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів (далі ТОВФКЄАПБ) звернулося до суду із позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики №0938720100 від 22 листопада 2020 року в розмірі 88871 грн. 23 коп., кредитним договором №12954-01/2021 від 22 січня 2021 року в розмірі 40000 грн. та кредитним договором №3213116504/632738 від 12 лютого 2021 року в розмірі 20250 грн.

В обґрунтування позову зазначало, що 22 листопада 2020 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Інфінанс (далі ТОВІнфінанс) був укладений договір позики, шляхом підписання акцепту оферти від 22 листопада 2020 року на укладення договору надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту 0938720100 та отримання кредиту відповідно до заявки-анкети та надано згоду на використання при укладенні цього правочину одноразового ідентифікатора, в якості аналога власноручного підпису позичальника. Зазначеним договором передбачено всі його істотні умови, а саме розмір кредиту, користування кредитом, строк дії договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням умов цього договору. Усі інші умови, які визначають порядок та умови надання ТОВІнфінанс грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення та належного виконання умов договору та електронного договору, а також регулюють відносини, що виникають між ТОВІнфінанс і позичальником викладені в Правилах, з якими ознайомився позичальник до укладення договору, які є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті ТОВІнфінанс.

22 червня 2022 року між ТОВІнфінанс і ТОВФКЄАПБ був укладений договір факторингу №22/06-22, за умовами якого позивач відповідно до реєстру боржників до цього договору факторингу набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №0938720100 від 22 листопада 2020 року в загальному розмірі 88871 грн. 23 коп., з яких: 5999 грн. 98 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу, 82871 грн. 25 коп. сума заборгованості за відсотками. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену суму заборгованості у вказаному вище розмірі за договором позики №0938720100 від 22 листопада 2020 року.

22 січня 2021 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм (далі ТОВФКІнвеструм) укладено кредитний договір №12954-01/2021, який підписаний електронним підписом відповідача, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора та надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 7 кредитного договору.

У зазначеному договорі сторони погодили розмір кредиту, строки повернення грошових коштів, нарахування процентів за користування кредитними коштами Крім того, невід`ємною частиною вказаного кредитного договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті ТОВФКІнвеструм.

11 серпня 2021 року між ТОВФКІнвеструм і ТОВФКЄАПБ укладений договір факторингу №11082021, за умовами якого позивач відповідно до реєстру боржників до зазначеного договору факторингу набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №12954-01/2021 від 22 січня 2021 року в розмірі 40000 грн., з яких: 10000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 30000 грн. сума заборгованості за відсотками. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість у вказаному вище розмірі за цим кредитним договором №12954-01/2021 від 22 січня 2021 року.

12 лютого 2021 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Кредитна установа Європейська кредитна група (далі ТОВКУЄвропейська кредитна група) було укладено кредитний договір №3213116504/632738, який підписано електронним підписом відповідача ОСОБА_1 , відтворений шляхом використання останньою одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону позичальника, про що свідчить п. 7 кредитного договору.

У зазначеному договорі сторони погодили розмір кредиту, строки повернення грошових коштів, нарахування процентів за користування кредитом. Крім того, невід`ємною частиною вказаного вище кредитного договору є публічна пропозиція (оферта) ТОВКУЄвропейська кредитна група на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, що розміщена на сайті ТОВКУЄвропейська кредитна група.

21 січня 2022 року між ТОВКУЄвропейська кредитна група і ТОВФКЄАПБ укладено договір факторингу №21012022, за умовами якого позивач відповідно до реєстру боржників до зазначеного договору факторингу набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3213116504/632738 від 12 лютого 2021 року в розмірі 20250 грн., з яких: 10000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 10500 грн. сума заборгованості за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість у вказаному розмірі за кредитним договором №3213116504/632738 від 12 лютого 2021 року.

З моменту отримання права грошової вимоги за договором позики та кредитними договорами ТОВФКЄАПБ не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій, тому просило стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за вказаними вище договорами у загальному розмірі 149121 грн. 23 коп.

Представники позивача Гостєва Є.В. та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, у поданій до суду позовній заяві та відповіді на відзив просили суд розглянути справу за відсутності сторони позивача та задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подала до суду відзив на позов, у якому, посилаючись на те, що позивачем не надано суду на підтвердження позовних вимог доказів укладення нею вказаних кредитних договорів і надання їй зазначених кредитних коштів як позичальнику, доказів виникнення суми заборгованості, видачі чи перерахування кредитних коштів на її платіжну картку, не надано розрахунку суми заборгованості, за яким можливо прослідкувати формування цих сум заборгованості. Також позивачем не надано первісних касово-бухгалтерських документів на підтвердження перерахування коштів, які б відповідали вимогам, встановленим у ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо обов`язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22. Просила суд здійснювати розгляд справи за її відсутності та відмовити ТОВФКЄАПБ у задоволенні позову.

Представник позивача ТОВФКЄАПБ Летун Т.В., після отримання відзиву на позов, подала до суду відповідь на відзив, у якому вона здійснила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, зокрема, конкретизувала їх та зазначила розмір отриманих відповідачем грошових кошті за кожним із договорів, конкретизувала строки їх повернення та нарахування відсотків за їх користування.

Також до відповіді на відзив представник позивача додала додаткові докази, які вона просить суд долучити матеріалів справи на підтвердження заявлених позивачем вимог.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому, посилаючись на те, що долучені представником позивача до відповіді на відзив докази подані із порушенням вимог ст. 83 та ч. 5 ст. 177 ЦПК України, тому вони не можуть бути взяті судом до уваги та відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України повинні залишитися без розгляду. При цьому, будь-яких клопотань про витребування цих доказів у зв`язку з неможливістю їх подання разом із позовною заявою, стороною позивача у позові не зазначено та відповідних клопотань до суду не заявлено. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем ТОВФКЄАПБ на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодних належних, допустимих і достовірних доказів, таких як первинні документи, які свідчили б надання їй кредитних коштів; наданий розрахунок не може вважатись доказом існування заборгованості, відсутні будь які докази підписання та надання позичальникові кредитних договорів. Надані позивачем кредитні договори неможливо вважати належними доказами, оскільки вони є лише паперовою копією електронного документу. Надані позивачем докази неможливо вважати належними, допустимими та достовірними, оскільки вони не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, та не є первинними бухгалтерськими документами, жодного доказу на підтвердження заборгованості у заявленому розмірі позивачем суду не надано. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Позивач ТОВФКЄАПБ, звертаючись до суду з вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики і двома кредитними договорами, посилається на укладення останньою вказаних трьох договорів в електронному вигляді, а саме: договору позики №0938720100 від 22 листопада 2020 року із ТОВІнфінанс, кредитного договору №12954-01/2021 від 22 січня 2021 року із ТОВФКІнвеструм та кредитного договору №3213116504/632738 від 12 лютого 2021 року із ТОВКУЄвропейська кредитна група.

Набуття права грошових вимог позивач ТОВФКЄАПБ обґрунтовує укладенням ним із зазначеними первісними кредиторами договорів факторингу, зокрема, 22 червня 2022 року договору факторингу №22/06-22 із ТОВІнфінанс, 11 серпня 2021 року договору факторингу №11082021 із ТОВФКІнвеструм та 21 січня 2022 року договору факторингу №21012022 із ТОВКУЄвропейська кредитна група.

При розгляді цієї цивільної справи, суд враховує загальні засади цивільного судочинства, зокрема, принцип змагальності сторін, нормативне визначення якого надано у ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, визначених цим Кодексом. Ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням стороною процесуальних дій покладено на кожну із сторін.

Аналізуючи заявлені ТОВФКЄАПБ позовні вимоги та їх обґрунтування, враховуючи надані відповідачем ОСОБА_1 заперечення проти позову, суд вважає, що першочерговому дослідженню під час розгляду даної справи та ухвалення у справі законного рішення з`ясуванню підлягають питання укладення зазначених вище трьох договорів, з метою встановлення моменту можливого виникнення цивільних прав та обов`язків у сторін та визначення їх обсягу.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України Про електронну комерцію від 03 вересня 2015 року №675-VIII (далі Закон №675-VIII).

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ст. 11 Закону №675-VIII встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

Згідно із ст. 12 Закону України Про електронну комерцію якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII).

Відповідно доч.ч.1,2,3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом. Збирання доказіву цивільнихсправах неє обов`язкомсуду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці обставини встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно доч.ч.1,2ст.80ЦПК Українидостатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховий Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20 зазначив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ банком (фінансовою установою) суд враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком (фінансовою установою) є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою, у зв`язку з чим всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №2-879/13 виклав правовий висновок та зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Надаючи оцінку викладеному ТОВФКЄАПБ у позовній заяві обґрунтуванню своїх позовних вимог та наданим на підтвердження заявлених вимог долученим до позовної заяви доказам, суд дійшов висновку про недостатність їх обсягу щодо безсумнівного доведення обставин укладення електронних кредитних договорів із проставленням електронних підписів учасниками, та, як наслідок, із набуттям визначених умовами кредитних договорів прав та обов`язків учасників.

У даному випадку суд звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на позов викладені заперечення щодо фактичного укладення кредитних договорів в електронному вигляді.

Із системного розуміння наведених у ЦПК норм, направлених на визначення видів доказів, способів доведення обставин або їх спростування, слід дійти висновку, що загальна вимога покладення тягаря доведення здійснюється не лише з прив`язкою зі стороною, яка відповідні твердження висловлює, але й з об`єктивною та фізичною можливістю забезпечити подання доказів або ініціювати їх набуття.

Достатність доказів розуміється як рівень, що задовольнятиме потребу для сприйняття за критеріями оцінки доказів ті чи інші твердження. Такий обсяг, з одного боку, повинен бути достатній, з іншого, не повинен перевищувати межі розумності та пропорційності доведення, тобто забезпечувати співмірність від обставиною та можливими способами її доведення або спростування.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначалося вище, при укладенні кредитного договору закон покладає необхідність досягнення у передбачений законом спосіб домовленостей сторін договору щодо істотних умов, притаманних кредитним правовідносинам: надання грошових коштів, строк їх використання, умови повернення.

Об`єктивною можливістю надати докази в достатньому обсязі у даному випадку наділений саме позивач, оскільки із досліджених матеріалів слідує, що саме така особа могла володіти відомостями про банківську установу, у якій позичальником могли бути відкриті рахунки з метою переказу коштів на такі рахунки.

У заявці-анкеті на отримання кредиту від 22 листопада 2020 року проставлено відомості про реквізити банківської платіжної картки, при цьому, не обумовлено, у якій саме банківській установі такий рахунок відкрито.

Вказане позбавляє реальної можливості ОСОБА_1 , у разі дійсного не прийняття участі у вчиненні кредитних договорів, заявити вимогу про витребування доказів: даних із банківської установи про рух коштів, період операцій, суми зарахованих коштів.

Тобто, саме позивач у справі ТОВФКЄАПБ без надмірних процесуальних обтяжень є спроможним довести обставини, притаманні кредитним правовідносинам, на які посилається як на підставу пред`явленого позову до ОСОБА_1 .

Додатково слід зазначити, що, хоча зміст договорів містить дані про цифровий вираз електронного підпису, позивач ТОВФКЄАПБ за наявних сумнівів, що висловлені з боку відповідача ОСОБА_1 , не був позбавлений можливості надати більш детальну інформацію про спосіб ідентифікації позичальника, у тому числі із роздруківкою в письмовому вигляді сторінок електронних програм, задіяних у відповідних операціях.

Посилання позивача ТОВФКЄАПБ на відсутність можливості отримати зазначену інформацію, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують його права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Подані позивачем ТОВФКЄАПБ до суду в якості доказу копії договору позики та кредитних договорів не можуть вважатися належними та достовірними доказами, оскільки вони не підтверджують факт підписання цих договорів саме відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, без доведення яким чином відповідач проходила ідентифікацію та реєстрацію у первісних кредиторів, яким чином вона отримувала кредитні кошти, на який банківський рахунок, із фактом доведення, що саме цей рахунок належить відповідачу.

Суд звертає увагу на те, що викладені у позовній заяві ТОВФКЄАПБ обставини укладення кредитних договорів мають узагальнений характер та не конкретизовані, порядку того яким чином надсилався одноразовий ідентифікатор відповідачу, яким чином отримувалися кредитні кошти та на які саме банківські рахунки, позовна заява не містить.

Із логічного осмислення є очевидним, що позичальник не отримує в розпорядження грошові кошти без проходження процедури електронної ідентифікації. Однак, позивач не довів належними та допустимими доказами проходження такої процедури електронної ідентифікації у первісних кредиторів відповідачем у справі ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позивачем ТОВФКЄАПБ не доведено конструктивну лінію між фактичним погодженням з боку відповідача ОСОБА_1 із умовами договору позики та кредитних договорів із проставленням нею через електрону ідентифікацію власного підпису та отриманням саме останньою кредитних коштів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц виклала правовий висновок та роз`яснила, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц, не є правомірним способом захисту та не є ефективним.

За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Згідно із ч. 2 ст. 518 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання.

Судом не отримано належних і допустимих доказів доведення обставин щодо укладення ОСОБА_1 договору позики та двох кредитних договорів, покладених в основу заявлених ТОВФКЄАПБ своїх позовних вимог, тому у суду відсутні підстави вважати про набуття відповідачем відповідних прав та обов`язків за даними договорами.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц роз`яснив, що відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України із урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, при стягненні сум заборгованості за кредитним договором банк має довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, наявність заборгованості позичальника та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Всупереч зазначеним нормам позивачем ТОВФКЄАПБ не надано суду первинних документів, які б підтверджували факт отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_1 у розмірі та на умовах, встановлених зазначеними договорами, перерахування цих кредитних коштів на рахунок позичальника.

Враховуючи, що надані позивачем ТОВФКЄАПБ розрахунки сум боргу за договором позики та кредитними договорами не є зведеними документами, не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд вважає, що позивачем у суді не доведено наявність у відповідача ОСОБА_1 сум заборгованості за вказаними договорами у розмірах зазначених у наданих розрахунках.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи наведені вище норми, суд не приймає додані позивачем ТОВФКЄАПБ до відзиву на позов нові докази, оскільки такі докази до позовної заяви позивачем не додавалися і ТОВФКЄАПБ із будь-якими клопотаннями про неможливість подання таких доказів до суду раніше не зверталося.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що позивач ТОВФКЄАПБ належними та допустимими доказами не довело факту укладання відповідачем ОСОБА_1 із ТОВІнфінанс, ТОВФКІнвеструм і ТОВКУЄвропейська кредитна група договором позики і двох кредитних договорів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВФКЄАПБ задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76 81, 83, 89, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.