Решение № 123765001, 29.11.2024, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

29.11.2024 Єдиний унікальний номер 205/9816/24

Справа № 205/9816/24

Провадження № 2/205/3737/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Киричок Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року представник позивача - адвокат Індюкова Т.В. звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 27.07.2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2010 року було розірвано. Батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу неповнолітня дитина залишилася проживати разом із позивачем. З 2008 року позивач разом із сином ОСОБА_3 та іншим чоловіком почали проживати разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають і на теперішній час. Неповнолітній син ОСОБА_3 не знає свого біологічного батька ОСОБА_2 , оскільки коли сімейні відносини сторін було припинено дитині не було і року. Батько дитини не брав участі у вихованні дитини, не допомагав матеріально, не телефонував, не вітав з днем народження та іншими святами, взагалі не цікавився життям дитини, тобто, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Окрім того, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із відповідача стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частки заробітку відповідача, починаючи з 28.10.2009 року і до досягнення дитиною повноліття, однак відповідачем аліменти не сплачуються, заборгованість складає 343 530,58 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні до його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2024 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2024 підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача - адвокат Індюкова Т.В. письмово просила судове засідання проводити за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, направив до суду нотаріально посвідчену заяву від 11.09.2024 року у якій позовні вимоги визнав у повному обсязі, проти позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заперечував, обставини, викладені у позовній заяві, підтвердив.

Представник третьої особи: Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району ДМР письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечувала, також просила долучити до матеріалів справи висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні до його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 27.07.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб (а.с. 16), який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2010 року було розірвано (а.с. 18).

Батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 18).

Постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС від 11.07.2024 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі частини його заробітку щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.10.2009 року і до повноліття дитини, або зміни матеріального положення сторін (а.с. 19).

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_2 , який було зроблено Другим Правобережним ВДВС, відповідач станом на 24.07.2024 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 343 530,58 грн. (а.с. 23-28).

12.04.2022 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, прізвище ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу не змінювалось (а.с. 29),

Неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні (а.с. 32).

ОСОБА_2 надав нотаріальну згоду на позбавлення його батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згоду на усиновлення дитини ОСОБА_6 (а.с. 33).

Як вбачається із копії характеристики дитини ОСОБА_3 КЗО «НВК № 4» ДМР, батько ОСОБА_2 за період навчання дитини у закладі з 01.09.2015 року по 31.05.2023 року батьківські збори не відвідував, у вихованні дитини участі не брав, на зв`язок із класним керівником не виходив (а.с. 34).

Позивач ОСОБА_1 має позитивну характеристику за місцем роботи - ПП «Форест Вуд Дніпро» (а.с. 41).

Як вбачається із витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_1 , станом на 25.04.2024 року на території України до кримінальної відповідальності не притягувалась, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 43).

Своїм висновком № 3/9-156 від 04.10.2024 року Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району ДМР вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні до його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надаючи правову оцінку обставинам, які склались у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями ч. 2 ст. 150 СК України передбачено, батьки зобов`язані піклуватися про стан здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Матеріалами справи підтверджено, що малолітня дитина поживає у сім`ї позивача тривалий час, а тому позивач має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Статтею 164 СК України передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав. Батько або мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона: 1) не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3). жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5). вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6). засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» передбачено, зокрема, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Судом встановлено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується сукупністю досліджених у справі доказів.

Разом з тим, судом під час розгляду справи не встановлено, що відповідачу чинилися перешкоди належним чином виконувати свої батьківські обов`язки щодо його неповнолітньої дитини або що відповідач не виконує батьківські обов`язки з поважних причин.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Судом встановлено, що відповідач по справі не займається вихованням своєї дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє до неї будь-якої батьківської уваги та турботи, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Вищевикладені обставини свідчать про те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, передбачені законом та моральними засадами суспільства, він самоусунувся від спілкування з дитиною, її виховання та утримання.

Окрім того, матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву відповідача ОСОБА_2 від 11.09.2024 року, у якій відповідач просив розгляд справи проводити за його відсутності та не заперечував проти позбавлення його батьківських прав по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Положеннями ч. 1 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Положеннями ч. 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому є підстави для задоволення позову в цій частині.

Доцільність позбавлення батьківських прав відповідача також підтверджується висновком Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району ДМР, у якому вказано, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини, належним чином не займається вихованням дитини, матеріально її не утримує, не цікавиться її розвитком, життям та здоров`ям.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а також обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд вважає за необхідне позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини.

За змістом ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позовні вимоги було задоволено, а тому судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 150, 155, 164-166 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відношенні до його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 26510514, м. Дніпро, проспект С. Нігояна, 77.

Суддя: Федотова В.М.