Решение № 123729400, 12.12.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12.12.2024 р. справа №520/29688/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов`язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 400.000,00грн. (чотириста тисяч гривень) недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Предметом позову є вимога про спонукання субєкта владних повноважень до виплати військовослужбовцю Національної гвардії України додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме з 30.03.2022 по 10.04.2022, з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб`єктом владних повноважень протиправно не проведено повної оплати часу служби військовослужбовця у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за періоди стаціонарного лікування у звязку із отриманням під час захисту Батьківщини вибухової травми 05.03.2022р.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що увесь період військової служби заявника належно оплачений у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024р. у справі №520/29688/24 позов було залишено без руху у звязку із поданням поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог про виплату грошової винагороди з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023 без юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин в частині вимог про виплату грошової винагороди з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. у справі №520/29688/24: 1) Викладені в заяві від 30.10.2024р. доводи були визнані недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 30.10.2024р. було залишено без задоволення. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024р. у справі №520/29688/24 були визнані невиконаними; 2) Позов в частині вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов`язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 09.08.2022 по 05.09.2022, з 07.09.2022 по 13.12.2022, з 31.01.2023 по 17.02.2023, з 24.04.2023 по 22.05.2023, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого було повернуто заявникові; 3) було прийнято до розгляду позов в частині вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного виконання обов`язку зі сплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 30.03.2022 по 10.04.2022, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 30.03.2022 по 10.04.2022, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомості об`єктивної дійсності відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не подали заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, а завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; згідно з наказом командувача Національної гвардії України від 11.11.2016р. №177 о/с був призначений на посаду помічника начальника військового наряду 3-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ з 15.11.2016р.; згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2016р. №273 був зарахований до особового складу згаданої військової частини із показником вислуги років станом на 15.11.2016р. - 15р. 08м. 24дн.; згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2023р. №199 заявник за власним рапортом був призначений на посаду стрільця 1 відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону; згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.08.2023р. №22 о/с заявник був звільнений з військової служби на підставі п.п. «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу»; згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2023р. №226 заявник був виключений зі списків особового складу згаданої військової частини - 09.08.2023р.

Отже, станом на 05.03.2022р. за відсутності надзвичайних або виключних випадків заявник у якості військовослужбовця за штатною військовою посадою повинен був виконувати завдання або з охорони дипломатичних представництв і консульських установ, або з охорони місця дислокації Військової частини НОМЕР_1 .

Доказів отримання заявником будь-яких інших завдань військової служби станом на 05.03.2022р. матеріали справи не містять, джерел для здобуття таких обєктивних даних судом не виявлено.

Також матеріали справи не містять доказів продовження проходження заявником військової служби після - 09.08.2023р.

Доказів знаходження заявника після 09.08.2023р. в умовах життєвих ситуацій, котрі непереборно та нездоланно виключали фізичну спроможність на подачу даного позову матеріали справи не містять.

Як випливає з матеріалів справи, 10.11.2022р. суб`єктом владних повноважень відносно заявника було складено акт форми Н-5* та акт №124/22 форми Н-1*, згідно з яким 05.03.2022р. із заявником (який обіймав посаду помічника начальника військового наряду 2 відділення 3 взводу роти охорони з охорони дипломатичних представництв та консульських установи іноземних держав Військової частини НОМЕР_1 ) до початку виконання обовязків за посадою (подія чого мала б відбутись о 03:00год. 05.03.2022р. у формі зовнішнього патрулювання військового містечка №1) за місцем дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) стався нещасний випадок, у результаті якого була отримана травма від вибуху авіабомби.

Доказів оскарження заявником цих управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, котрі у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України є правовими актами індивідуальної дії субєкта владних повноважень, матеріали справи не містять.

Згідно із складеною субєктом владних повноважень відносно заявника довідкою від 05.12.2024р. №937 заявником у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 було отримано платежі з додаткової винагороди: у березні 2022р. у сумі 35.357,14грн., у квітні 2022р. у сумі - 80.241,94грн., у травні 2022р. у сумі 60.333,33грн., у червні 2022р. у сумі 69.666,67грн., у липні 2022р. у сумі 39.032,26грн., у серпні 2022р. у сумі 116.709,68грн., у вересні 2022р. у сумі 30.000,00грн., у жовтні 2022р. у сумі 30.000,00грн., у листопаді 2022р. у сумі 30.000,00грн., у грудні 2022р. у сумі 30.000,00грн., у січні 2022р. у сумі 30.000,00грн., у лютому 2023р. у сумі 30.000,00грн., у березні 2023р.-травні 2023р. у сумі 0,00грн., у червні 2023р. у сумі 30.000,00грн., у липні 2023р.-серпні 2023р. у сумі 0,00грн., у вересні 2023р. у сумі 34.838,71грн., у жовтні 2023р. у сумі 7.741,94грн.

Згідно зі складеною субєктом владних повноважень відносно заявника довідкою від 05.12.2023р. №113 заявник у період 25.02.2022р.-30.03.2022р., 18.04.2022р.-30.04.2022р., 19.06.2022р.-26.07.2022р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у м.Харків Харківської області.

Метою призначення згаданої довідки є набуття особою статусу учасника бойових дій.

При цьому, суд зважає, що зміст означеної довідки не містить згадки про особисту та безпосередню участь заявника у веденні бойових дій станом на 05.03.2022р.

Згідно зі складеною субєктом владних повноважень відносно заявника медичною характеристикою від 14.10.2024 заявник: у період 30.03.2022р.-10.04.2022р. знаходився на стаціонарному лікуванні при госпіталі ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» із діагнозом стан після вибухової травми, ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравма праворуч (05.03.2022р.) у вигляді лікворно-гіпертензивного, вестибуло-атактичного синдромів, гострої реакції на стрес. Постравматичний (05.03.2022р.) плечелопатковий периартрит ліворуч. Вертеброгенна правобічна люмбоішалгія з вираженими мязковотонічними проявами на тлі остеохондрозу попереко-грижового відділу хребта; у період 09.08.2022р.-09.08.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні при «Первомайській ЦРЛ» із діагнозом Вибухова травма. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Субдуральна гігрома мозочку. Вестибулоактичний синдром; у період 09.08.2022р.-12.08.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні при ВМКЦ ПнР із діагнозом Вибухова травма. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Субдуральна гігрома мозочку. Вестибулоактичний синдром; у період 09.08.2022р.-12.08.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні при ВМКЦ ПнР із діагнозом Гострі стресові реакції.Суп. Ретроцереблярна кіста. Ентеброгенна лівобічна люмбоішалгія; у період 12.08.2022р.-22.08.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні при КНП «Чутівська центральна лікарня» із діагнозом Стресова реакція; у період 22.08.2022р.-05.09.2022р. перебував на станціонарному лікуванні при МВС України «Медичний реабілітаційний центр «Миргород» із діагнозом Гостра реакція на стрес. Вибухова травма (05.03.2022р.); у період 07.09.2022р.-28.11.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні при ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» Національні Академії медичних наук України із діагнозом ПТСР; у період 29.11.2022р.-13.12.2022р. перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом зокрема, Вибухова травма (05.03.2022р.); у період 31.01.2023р.-17.02.2023р. перебував на стаціонарному лікуванні при ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» Національні Академії медичних наук України із діагнозом зокрема, стан після перенесеної вибухової травми. ЗЧМТ. Струс головного мозку (березень 2022р.).; у період 06.04.2023р.-19.04.2023р. перебував на амбулаторному лікуванні при поліклініці МВС із діагнозом Наслідки вибухової травми. Розлад адаптації; у період 24.04.2023р.-22.05.2023р. перебував на стаціонарному лікуванні при КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» із діагнозом Порушення адаптації, асоційоване із бойовим стресом у вигляді стійко вираженого тривожно-депресивного, антено-диссомнічного синдромів; у період 22.05.2023р.-27.07.2023р. проходив військово-лікарську комісію, перебуваючи на амбулаторному лікуванні при МПЧ.

Згідно із складеною відносно заявника довідкою Військової-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_3 від 21.08.2022р. №693 медичним діагнозом є висновок про гостру стресову реакцію у вигляді тривожно-депресивного синдрому.

Згідно із складеною відносно заявника довідкою Військової-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_3 від 25.11.2022р. №1211 медичним діагнозом є висновок про розлад адаптації, асоційований з бойовим стресом у вигляді тривожно-дисомнічного синдрому та виходу у легку астенію.

Згідно із складеним відносно заявника Військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» від 17.07.2023р. №406 свідоцтвом про хворобу захворювання заявника повязане із наслідками мінно-вибухової травми (05.03.2022р.) і полягає у ЗЧМТ, струсі головного мозку у вигляді цефалгічного, вестибулярно-атактичного синдромів, субєктивного вушного шуму.

Суд відзначає, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.4 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.79 КАС України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Як то указано у ч.3 ст.79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За приписами ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Пунктом 4 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що відзив повинен містити обставини, які визнаються відповідачем.

У силу приписів п.1 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Згідно з ч.1 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Також відповідно до п.5 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Суть ініційованого заявником спору полягає у визнанні права на отримання у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди за періоди 30.03.2022-10.04.2022, 09.08.2022-05.09.2022, 07.09.2022-13.12.2022, 31.01.2023-17.02.2023, 24.04.2023-22.05.2023 у звязку із перебуванням на стаціонарному лікуванні через отриману 05.03.2022р. вибухову травму.

З огляду на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024р. у справі №520/29688/24 спір розглядається по суті відносно епізоду 30.03.2022р.-10.04.2022р. і оскільки ці вимоги підпадають під дію ст.233 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, то клопотання субєкта владних повноважень про залишення позову без розгляду підлягає відхиленню.

Стверджуючи про протиправність управлінських волевиявлень суб`єкта владних повноважень з приводу оплати часу військової служби не у повному обсязі за рахунок непроведення платежів з додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі за час стаціонарного лікування отриманої 05.03.2022р. вибухової травми, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем органів системи Національної гвардії України винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), ч.6 ст.21 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України", а також нормами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.) та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018р. №200, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.04.2018р. за №405/31857; далі за текстом Інструкція №200).

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедури призначення, обчислення, нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення деталізовані приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018р. №200, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.04.2018р. за №405/31857; далі за текстом Інструкція №200).

Згідно з п.12 Розділу І Інструкції №200 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця до 20 числа.

Продовжуючи розгляд справи за епізодом виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі суд зазначає, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168, якою було первісно запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30.000,00грн. та до 100.000,00грн.

Так, у п.1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30.000,00грн. щомісячно є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України); 3) несення особою служби у правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Також у п.1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 Уряд України визначив, що умовами призначення додаткової винагороди у розмірі понад 30.000,00грн. і до 100.000,00грн. є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України); 3) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди; 5) особиста та безпосередня участь особи або у бойових діях, або у заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії на території ведення бойових дій (далі за текстом - Заходи); 6) фізичне перебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Отже, у цілях виплати підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 усі військовослужбовці були розмежовані законодавцем на дві категорії, а саме: 1) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у бойових діях; 2) військовослужбовці, які брали особисту та безпосередню участь у Заходах на території ведення бойових дій.

За одночасної відповідності усім переліченим кваліфікаційним умовам військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях чи Заходах на території ведення бойових дій.

За змістом п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 додаткова винагорода у фіксованому розмірі є фактично платежем за специфічні умови проходження особою публічної (військової) служби (виконання громадянином обов`язків публічного службовця за відповідною штатною посадою під час дії правового режиму воєнного стану), а додаткова винагорода у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі є фактично платежем за особистий ризик, пов`язаний із безпосередньою участю громадянина України відповідної категорії у бойових діях або із безпосередньою участю у Заходах на території ведення бойових дій.

Пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 01.04.2022р. №400 право на отримання додаткової винагороди до 100.000,00грн. було поширено на такі категорії осіб які: 1) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; 2) захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); 3) загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Отже, поранення особи (контузія, травма, каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини під час проходження служби в умовах, за які передбачена виплата додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 01.04.2022р. №400 у розмірі до 100.000,00грн., зумовлює збереження права особи на отримання згаданої винагороди у розмірі до 100.000,00грн. як за час проходження стаціонарного лікування після поранення, так і за час знаходження у відпустці після лікування за висновком військово-лікарської комісії після тяжкого поранення як безвідносно до існування будь-яких перерв між стаціонарним лікуванням і відпусткою для лікування, так і безвідносно до вибуття у відпустку для лікування після поновлення виконання обов`язків за військовою посадою.

При цьому, кваліфікуюча ознака отримання важкого поранення була запроваджена законодавцем виключно у контексті випадку знаходження військовослужбовця у відпустці після лікування.

Постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 була внесена низка змін, зокрема: в абзаці першому слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінити словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць; абзац шостий пункту 2 після слів під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану замінити словами у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; постанову КМУ від 28.02.2022р. №168 було доповнено п.21 такого змісту: 21. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів..

Постановою КМУ від 20.01.2023р. №43 пункт 21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 був викладений в такій редакції: 21. Установити, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень..

Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану передбачено установити, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX: військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також здійснюють бойові (спеціальні) завдання, у період здійснення зазначених заходів (завдань) щомісячно виплачується додаткова винагорода від 30000 до 100000 гривень на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які загинули (померли) внаслідок отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, нараховується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень за місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер), на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям строкової військової служби щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 6000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 2350 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісячно виплачується додаткова винагорода від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст.92 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження з приводу визначення умов, розмірів та порядку виплати військовослужбовцям під час дії воєнного стану щомісячної додаткової винагороди були передані законодавцем у відання Уряду України, а відтак саме Кабінет Міністрів України є компетентним субєктом права стосовно запровадження кваліфікуючих ознак для призначення означеного вище платежу у межах від 30.000,00грн. до 100.000грн.

При цьому, саме приписами п.2 розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану указано, що підставою для виплати додаткової винагороди є або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення бойових дій; або здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах ведення бойових дій, або виконання бойових (спеціальних) завдань.

Постановою КМУ від 09.08.2023р. №836 на подальший розвиток абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 червня 2023 р. №3161-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану було викладено у новій редакції п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (унаслідок чого п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 став незастосовним відносно правовідносин за участі військовослужбовців Збройних Сил України), а постанова КМУ від 28.02.2022р. №168 була доповнена п.11 та п.12.

Так, п.п.12 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла)..

Як то указано у п.21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836, міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пунктах 11 і 12 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги..

Отже, зі змісту наведених вище норм права чітко та беззаперечно слідує, що військовослужбовець обєктивно здатен набути право на отримання у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди виключно у разі, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво, захворювання) військовослужбовця сталось в умовах ведення бойових дій, згаданих у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168 як обовязкової передумови для виплати підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди.

Розвязуючи спір суд відзначає, що порядок та умови виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у разі участі військовослужбовця Національної гвардії України у веденні бойових дій та у разі проходження військовослужбовцем Національної гвардії України стаціонарного лікування після одержаного під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поранення були конкретизовані у часі у спосіб видання Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (затверджена наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022р. №89; далі за текстом Інструкція №89 або Наказ №89) і Порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (затверджені наказом МВС України від 18.08.2022р. №504; зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 12.09.2022р. за №1037/38373; далі за текстом Порядок №504).

У подальшому згадані умови були деталізовані наказом МВС України від 26.01.2023р. №37, яким було затверджено Порядок та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.01.2023р. за № 194/39250) та наказом МВС України від 01.09.2023р. №729, яким були затверджені Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.09.2023р. за №1544/40600).

При цьому, відповідно до ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ «Про оборону України» під бойовими діями слід розуміти форму застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.11.2023р. у справі №520/690/23 Наказ № 89 виданий до того, як була ухвалена Постанова № 793, а редакція пункту 1 (абзац другий) Постанови № 168 (на дату видання Наказу № 89) передбачала, що «виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

Після того, як набрала чинність Постанова № 793, якою Постанова №168 була доповнена пунктом 21, умови виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану мали бути визначені відповідним міністерством і такі спроби протягом спірного в цій справі періоду були.

На виконання пункту 21 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України на період дії воєнного стану Міністерство внутрішніх справ України видало наказ від 18 серпня 2022 року № 504 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України» [Наказ/Порядок № 504].

Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу, він [наказ] набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

На основі інформації щодо публікації Наказу № 504, яка є на вебсайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/), стало відомо, що цей Наказ, відповідно і затверджений ним Порядок, опубліковані 21 жовтня 2022 року в Офіційному віснику України від 21 жовтня 2022 року (№ 82, стор. 482, стаття 5087, код акта 113634/2022). Водночас, за допомогою того самого ресурсу суд з`ясував, що 21 жовтня 2022 року набрав чинності також наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2022 року № 602 «Про скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18 серпня 2022 року № 504» (теж був опублікований в Офіційному віснику України від 21 жовтня 2022 року (№ 82, стор. 485, стаття 5088, код акта 114188/2022).

З уваги на наведене колегія суддів дійшла висновку, що Порядок № 504 фактично не набрав чинності, тому не має підстав для того, щоб застосовувати цей нормативний акт до спірних правовідносин.

Зважаючи також на те, коли були затверджені наступні порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, колегія суддів вимушена була констатувати також, що протягом періоду, якого стосується спір у цій справі (травень-жовтень 2022 року) Міністерство внутрішніх справ України не затвердило порядку, який би визначав умови виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Поза тим, Наказ № 89 (до якого згодом вносилися також зміни, зокрема згідно з наказом командувача від 19 грудня 2022 року № 481 щодо впорядкування виплати додаткової винагороди) залишається чинний і щонайменше протягом спірного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання пункту 1 Постанови № 168.

За частиною першою статті 7 Закону України від 13.03.2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію» (далі за текстом - Закон № 876-VII) безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.

Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України» командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.

Назване Положення не передбачає оприлюднення цих актів, зокрема і як умову, з якою пов`язується їхня чинність.

Аналізуючи написані вище положення пункту 21 Постанови № 168 у зіставленні з Наказом № 89 через призму того, чи правомірним (дозволеним, правним, легітимним) є застосування положень Інструкції № 89 та Порядку № 89 для визначення/підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн) колегія суддів дійшла висновку, що це застосування має як юридичне підґрунтя, так і раціональне пояснення.

Командувач Національної гвардії України відповідальний за очолюване ним військове формування і Наказ № 89, який він видав в умовах дії воєнного стану на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 і № 69 та Постанови № 168, має правну основу.

Приписи пункту 1 Постанови № 168 пов`язують виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Колегія суддів гадає, що текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови №168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Для належного виконання пункту 1 Постанови № 168 і виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням їхньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, командувач Національної гвардії України своїм наказом затвердив не тільки Інструкцію № 89, але також Порядок № 89, у якому, серед іншого, написано, що треба розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі також бойові дії або заходи).

З погляду колегії суддів, командувач Національної гвардії України, який здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України, організовує виконання покладених на неї завдань і функцій, затверджує кошториси, плани використання бюджетних коштів, штатні розписи територіальних управлінь Національної гвардії України, з`єднань, військових частин (підрозділів), своїм Наказом №89 затвердив акти, якими мало б керуватися командування військових частин для належного підтвердження участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях і заходах, за що цим військовослужбовцям належить виплатити додаткову винагороду, що ніяким чином не звужує прав військовослужбовців на її отримання.

Пам`ятаючи також про те, що Національна гвардія України є військовим формуванням і виконує свої завдання в умовах дії воєнного стану, колегія суддів не має підстав заперечити обов`язковість дотримання вимог Наказу № 89 і затверджених ним актів, які націлені головно на те, щоб розкрити/роз`яснити зміст положень пункту 1 Постанови № 168 (з уваги на основні функції Національної гвардії України) і організувати порядок їх виконання/реалізації, позаяк йдеться про військовослужбовців та публічні кошти.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З наведених міркувань колегія суддів дійшла висновку, що протягом спірного періоду командування Військової частини НОМЕР_1 діяло правомірно, коли у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану дотримувалося затверджених Наказом №89 вимог Інструкції і Порядку та діяло відповідним чином.

З огляду на зміст згаданих вище норм права та суть правових позицій постанови Верховного Суду від 22.11.2023р. у справі №520/690/23 окружний адміністративний суд доходить до переконання про те, що отримання заявником вибухової травми 05.03.2022р. до початку виконання службових обовязків за посадою було б здатне спричинити набуття права на отримання у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 підвищеної до 100.000,00грн. додаткової винагороди виключно у разі особистої та безпосередньої участі заявника у бойових діях (боєзіткненні) з ворогом під час відбиття нападу на той обєкт, який знаходився під охороною заявника як військовослужбовця Національної гвардії України (місто Харків, вул.Семінарська, 22).

Між тим, таких доказів матеріали справи не містять.

Доказів особистої та безпосередньої участі заявника у веденні бойових дій станом на 05.03.2022р. матеріали справи не містять, таких доводів заявником у позові не зазначено.

Суд зважає, що у вимірі обставин спірних правовідносин подія отримання заявником вибухової травми 05.03.2022р. кваліфікована субєктом владних повноважень саме у якості нещасного випадку, а не бойової травми, і заявником відповідні рішення субєкта владних повноважень не оскаржено.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Окремо суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом»; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах заявник не набув права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі за період стаціонарного лікування наслідків одержаної 05.03.2022р. вибухової травми, позаяк згадана травма підставно була кваліфікована субєктом владних повноважень у якості нещасного випадку (а не бойового поранення) і відповідні рішення субєкта владних повноважень заявником до суду не оскаржувались, а сама вибухова травма 05.03.2022р. була отримана заявником не під час особистої та безпосередньої участі у веденні бойових дій з відбиття нападу на обєкт, котрий знаходився під охороною відповідного військового підрозділу військового формування Національної гвардії України (м.Харків, вул.Семінарська, 22).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподілу судових витрат належить провести за правилами ст.ст.132-143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.118-122, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду стосовно вимоги за епізодом стаціонарного лікування з 30.03.2022 по 10.04.2022 залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко