Решение № 123706992, 03.12.2024, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/8883/23

Номер провадження 2/404/2156/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Павелко І.Л.

за участі секретаря - Коваленко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою в якій просить Стягнути з Російської Федерації наі користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди 55 000 євро, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 2 105 301 гривень.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.10.2023 року провадження у зазначеній справі було відкрито за правилами спрощеного провадження.

Позивачка у судове засідання подала заяву де зазначила,що позовні вимоги підтримує та просе позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач належним чином про час розгляду справи був повідомлений, але не з`явився. заяв, клопотань до суду недодав.

Разом з тим, як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 по справі № 490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.

У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року тастатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.

Разом із тим, у зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.

Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

У зв`язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надано сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив.

Відповідно доч.1ст.223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав, передбачених ч. 2ст. 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.

Заслухавши пояснення представника позивача, позивача у якості свідка,дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантуєтьсяКонституцією Українита законами України.

Устатті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною 1 ст.12 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч. 1, 3ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи положення ч. 2ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК Україниє будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо судового імунітету відповідача як іноземної держави, суд виходить з такого.

Закон України «Про міжнародне приватне право`встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.

ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії РФ на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ч. 2ст. 2 ЦК України).

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, що передбачено п. 3 ч. 2ст. 11 ЦК України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено п. 9 ч. 2ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1-3ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4,5ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

ОСОБА_1 проживала в м.Донецьку.

Після утворення донецької народної республіки вона вимушено евакуювалась з м. Донецька до м. Бахмута.

У зв`язку з вимушеною евакуацією я доклала значних зусиль для організації і облаштування свого життя на новому місці.

Протягом 2015-2020 років я орендувала житло, налагоджувала свій побут, заново створювала матеріальну базу для життя, налагоджувала нові соціальні зв`язки.

Усвідомлюючи необхідність набуття власного житла, я накопичувала кошти для придбання власної квартири, при цьому змушена була відмовляти собі у відпочинку, розвагах, економлячи на повсякденних витратах.

26 листопада 2020 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Бахмутського нотаріального округу Дубровським В.М., я придбала квартиру АДРЕСА_1 .

Квартира складалася з двох кімнат, кухні, ванної кімнати, туалету га коридору, мала загальну площу 52.1 кв.м, була розташована на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку.

Вищевказана квартира була єдиним моїм житлом на підконтрольній території України; належна мені квартира АДРЕСА_2 , знаходиться на окупованої території у небезпечному через обстріли районі, де ніхто не проживав з 2015 року.

Практично відразу після вторгнення розпочалось нанесення артилерійських, ракетних та авіа- ударів підрозділами збройних сил російської федерації по м. Бахмуту. Поблизу міста Бахмута і в самому м. Бахмуті велись активні бої.

23.02.2023 року близько 12 год дня внаслідок ракетного обстрілу, будинок АДРЕСА_3 , в якому була розташована квартира позивачки, був зруйнований, під`їзд повністю вигорів і обвалився.

В квітні 2022 року вона евакуювалась в м. Кропивницький, про руйнування будинку їй стало відомо від сусідів та з фото- і відеоматеріалів з мережі Інтернет, з яких вона впізнала будинок, де проживала.

Тобто, внаслідок ракетного обстрілу військ російської федерації квартира позивачки разом з усім майном, яке знаходилось в ній, повністю знищена.

Доказом знищення її квартири є фотографії будинку, в якому знаходилась квартира.

По факту руйнування її квартири внесені відомості та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023121010002444 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.43 8 КК України.

Позивачка зазнала багато випробувань, душевних хвилювань і моральних страждань перебуваючи під обстрілами військ Російської Федерації, а також пов`язаних з вимушеною евакуацією, втратою квартири та всього майна.

Перемістившись до м. Кропивницького, тобто в більш безпечне місце, перші кілька місяців, вона дуже гостро реагували на гучні звуки, особливо вночі, ніяк не могла позбутися страхів війни, реагувала на усі звуки, що схожі на звуки пострілів, вибухів. Цей стан триває і донині, іноді цей страх загострюється і зараз, особливо під час повітряних тривог, які часто лунають через загрози ракетних обстрілів з боку Російської Федерації.

Позивачка повністю змінити своє життя, довелося знову облаштовуватися на новому місці, організовувати своє життя, побут, жити в чужому орендованому житлі,

обходитись без потрібних і звичних речей.

Через військову агресію російської федерації і повного знищення її житла вона не має змоги повернутися додому тепер.

Загальновідомим та таким, що не потребує доказування (ч. 3 ст. 82 ЦПК України) є факт окупації та постійних обстрілів населеного пункту м. Бахмут Донецької області та фактичне знищення міста.

Як вбачається з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 р. за № 1668/39004 м. Бахмут Бахмутської міської територіальної громади Донецької області з 24.02.2022 року по теперішній час є територією бойових дій (код UA14020010010059145).

Внаслідок активних бойових дій, які впродовж більше ніж півтора року ведуться поблизу міста Бахмут Донецької області та в самому місті і становлять пряму загрозу життю., а також часткове знищення житлового будинку, в якому була розташована квартира, що була єдиним моїм житлом, вона, перебуваючи в похилому віці вимушена проживати в іншому місті, не має змоги повернутися додому через винищення міста і загрозу життю і здоров`ю, що тримає мене в постійному гнітючому стані.

Агресивнідії Російської Федерації спричинили позивачкі душевні переживання, призвели до тривалого і постійного перебування у пригніченому стані, відчуття безпорадності, втрати звичних життєвих зв`язків і умов життя, я була змушена розпочинати життя спочатку у незнайомому місті, без знайомих, друзів, усталених соціальних зв`язків та грошей.

Позивачка позбавлена звичного ритму життя, не маю змог и підтримувати нормальні життєві зв`язки з друзями та колегами, які вимушені були покинути м. Бахмут та роз`їхалися по Україні та світу. В результаті я була змушена обживатися на новому місці та прилаштовуватися до нових життєвих умов, але душевний та моральний спокій перестала відчувати. Відтак, мій установлений спосіб життя та житло фактично втрачено, на теперішній час я не маю свого житла.

Після початку збройної агресії російської федерації проти України, я постійно перебуваю у пригніченому стані, у мене знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Враховуючи множинний характер грубих порушень моїх конституційних прав, їх обсяг і тривалість, завдану моральну шкоду оцінюю у розмірі 55 000 євро що в еквіваленті станом на 16.10.2023 року становить 2 105 301 грн ( 1 євро 38,2782 грн), яку суд стягує з держави Російська Федерація на користь позивачки.

Судом встановлено, що позивачу завдано моральної шкоди за обставин, викладених у позовній заяві і підтверджених дослідженими в ході судового розгляду доказами.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд з`ясував, що факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру підтверджений належними, допустимими, достовірними доказами, з`ясовано, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінив заподіяну йому шкоду та мотиви, з яких він при цьому виходить.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб

стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, заявленої до відшкодування, розмір якої є адекватним психотравмуючій ситуації та обставинам, за яких було завдано моральної шкоди позивачу, охоплює всі порушення, що були допущені РФ відносно нього.

Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 довела належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Заявлений ОСОБА_1 до відшкодування розмір моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає вимогами розумності і справедливості.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1ст. 141 ЦПК Українивстановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір`від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

За правилами ч. 6ст. 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, з огляду на повне задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13420,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.11,15,16,23,1167 ЦК України, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352-354ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації про відшкодуванняморальної шкоди - задовольнити.

Стягнути здержави РосійськаФедерація вособі УрядуРосійської Федераціїна користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, що на дату звернення до суду з позовом складає в еквіваленті 55 000 долари США або 2105301 грн.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; .

відповідач: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, вул.

Краснопресненська набережна, 2, м. Москва.

Текст рішення складено 03.12.2024 року.

Суддя Кіровського І. Л. Павелко

районного суду

м.Кіровограда