Решение № 123662423, 02.12.2024, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8889/24 2/335/3117/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Печерей О.С.,

за участю представника позивача - адвоката Меламеда В.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим через представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про стягнення грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИТИ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким просила:

1) визнати спадковим майном в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити недоотриману пенсію у розмірі 163427,30 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення до моменту здійснення фактичного переказу, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України;

2) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти в порядку спадкування за законом у виді недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 в розмірі відповідно до Закону Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.05.2018 року по 30.04.2021, за винятком нарахованої суми у розмірі 163427,30 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення до моменту здійснення фактичного переказу, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на таке.

Позивач ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та є його єдиною спадкоємицею за законом.

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу ОСОБА_2 , було призначено пенсію за віком, яку він отримував за місцем проживання в АДРЕСА_1 . Однак, 18.11.2014 року ОСОБА_2 змушений був переселитись до м. Запоріжжя та набув статусу внутрішньо переміщеної особи, став на облік та отримував пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. В 2017 році ОСОБА_2 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а тому з моменту виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль - втратив статус внутрішньо переміщеної особи.

Однак відповідач за життя не виплатив ОСОБА_2 пенсію за період з 01.05.2018 по 30.04.2021 (місяць смерті) ОСОБА_2 , через нібито відсутність інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Отже, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 не встиг отримати своє майно - пенсію за віком.

У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, в подальшому нотаріусом був зроблений відповідний запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо наявності недоотриманої пенсії ОСОБА_2 12 листопада 2021 року Приватним нотаріусом ЗМНО Буцикіною Л.О. позивачці видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з недоотриманої пенсії.

30.11.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про виплату грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_3 разом зі свідоцтвом про право на спадщину за законом та іншими документами.

На запит представника Позивачки від 20.03.2024 року Відповідач, листом №0800-0202-8/34040 від 18.04.2024 року повідомив, що ОСОБА_2 мав статус внутрішньо переміщеної особи, а тому пенсія за період з 01.05.2018 по 30.04.2021 не нараховувалась у зв`язку з відсутністю інформації, щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії він не звертався та що буцімто за період з 29.11.2018 по 30.04.2021 недоотримана пенсія склала 167917,52 грн. Станом на 18.04.2024 року сума виплаченої заборгованості ОСОБА_1 складає 4490,22 грн., залишок боргу складає 163427,30 грн. В подальшому сума недоотриманої пенсії буде проведена в межах відповідного фінансового ресурсу у порядку, визначеному Постановою № 1165.

Крім того, при наданні відповіді на запит нотаріуса була вказана інша загальна сума недоотриманої пенсії за період з 01.05.2018 по 30.04.2021 склала на виплату яких пенсіонер мала право, але не отримала своєчасно відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1058. А в листі від 18.04.2024 року Відповідач вказує суму недоотриманої пенсії померлого, яка була розрахована за період 29.11.2018 по 30.04.2021 та склала 167917,52 грн.

Відтак, з огляду на наведені обставини, посилаючись на приписи статті 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1216, 1217, 1218, ч.ч.1, 2 ст. 1220 ЦК України, позивачка вважає, що, як спадкоємець за законом, яка прийняла спадщину, має право на спадкове майно, тобто пенсію свого чоловіка за період з 01.05.2018 року по 30.04.2021 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Дії відповідача щодо невиплати сум пенсії як спадкового майна порушують право позивачки як спадкоємиці на отримання всього належного їй спадкового майна, що і стало причиною звернення позивачки до суду з цим позовом

Ухвалою від 21.08.2024 було відкрите провадження у справі, її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження, сторонам наданий строк для подання письмових заяв по суті спору та доказів на їх обґрунтування.

03.09.2024 від відповідача надійшов відзив відповідача на позов із запереченнями проти його задоволення з посиланням на таке.

17.08.2021р. на запит від нотаріуса Буцикіной Л.О. щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) управлінням була надана довідка відповідно до якої недоотриманою є пенсія за період з 16.08.2018р. по 30.04.2021р. у розмірі 183 904,37 грн. (розмір суми визначено за 3 роки до дня звернення нотаріуса з запитом) та зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину.

На звернення позивача із заявою від 30.11.2021 року про виплату недоодержаної пенсії ОСОБА_2 , свідоцтвом про право на спадщину за законом та іншими документами, вже було переглянуто за три роки та нараховано суми за період з 29.11.2018 р. по 30.04.2021р., що складає 167 917,52грн., а також розпочато дії щодо виплати цих сум. Період недоотриманої пенсії ОСОБА_2 переглянуто за три роки з 29.11.2018 р. по 30.04.2021 р., отже сума недоодержаної пенсії склала 167 917,52 грн. Розрахована сума недоотриманої пенсії була проведена в межах відповідного фінансового ресурсу у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 року № 1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Отже, сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 внесена до переліку боргів ВПО, обліковується Головним управлінням і виплачується на умовах порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 року № 1165. Також повідомляємо що, виплата недоотриманої пенсії ОСОБА_2 виплачується частинами згідно переліку боргів ВПО та на теперішній час виплачена на рахунок позивача ОСОБА_1 у сумі 4490,22 грн., а залишок складає 163427,30 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Отже, розмір недоотриманої пенсії розраховується з дня звернення спадкоємця із заявою та виплачується не більше ніж за три роки.

Керуючись наведеною правовою нормою, відповідач виходив з того, що у зв`язку з тим, що на день смерті ОСОБА_2 виплату пенсії було припинено, пенсія з 01.05.2018 не нараховувалась, тому розмір недоотриманої пенсії визначається відповідачем у відповідності до частини 1 статті 46 Закону України після звернення позивача з заявою про її отримання. ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2018 по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення соціальних виплат, тому у період з 01.05.2018 по 30.04.2021 (місяць смерті) пенсію управління не нараховувало, оскільки за життя за поновленням виплати пенсії вони не звертались.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату суми пенсії з урахуванням сум, зазначених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зауважив, що інфляційні втрати за період з 01.05.2018 по 30.04.2021 та три відсотки річних за період з 01.05.2018 по 30.04.2021 ОСОБА_2 не було нараховано за життя, у зв`язку з чим, вони не можуть бути нараховані після смерті спадкодавця та не входять до складу спадщини.

Відтак, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою соціальних нарахувань, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Відповідь на відзив сторона позивача не надала.

Ухвалою суду від 25.09.2024 підготовче провадження у справі було закрито, справу було призначено до судового розгляду.

В ході судового розгляду представник позивача, адвокат Меламед В.Б., позовні вимоги підтримав. Зауважив, що, оскільки відповідач у відзиві не оспорює ту обставину, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 за законом, і що вона прийняла спадщину і тому має право успадкування нарахованої, але не виплаченої пенсії, позивач не надавав відповідні документи і не просив їх витребувати. Крім того, представник позивача зауважив, що спір фактично існує щодо суми, яка підлягає виплаті позивачу як спадкоємцю. Зокрема, сторона позивача вважає неправомірними дії відповідача щодо зменшення нарахованої суми в порядку ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та обчислення трирічного періоду нарахування пенсії не від дати смерті спадкодавця, а від дати звернення спадкоємця за виплатою. На думку сторони позивача, ця норма не поширюється на спадкові відносини. Тому позивач вважає, що має право на отримання пенсії, нарахованої у розмірі 183904,37 грн. Крім того, на думку представника позивача, відповідач має виплатити вказану суму з урахуванням сум, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а правомірність позовних вимог в цій частині випливає з правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі № 758/1303/15-ц.

Представник відповідача в судове засідання з розгляду справи не з`явилась без повідомлення причин.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані сторонами матеріали, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до Довідки від 19.11.2014 № 2399001353, виданої УПСЗН Запорізької міської ради, громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 18.11.2014 перемістився з тимчасово окупованої території до м. Запоріжжя, та отримав статус внутрішньопереміщеної особи.

За життя ОСОБА_2 перебував на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, і отримував пенсію за віком, що відповідачем не оспорюється.

З 01.05.2018 пенсія ОСОБА_2 не нараховувалась через відсутність даних про нього у єдиній базі відомостей про внутрішньопереміщених осіб, що визнав відповідач у відзиві на позов.

В 2017 році ОСОБА_2 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер на території Ізраїля, що сторонами також не оспорюється, а також підтверджується копією свідоцтва про смерть, легалізованого у встановленому порядку.

В матеріалах справи відсутні документи на підтвердження факту перебування позивача у шлюбі із ОСОБА_2 , документи щодо того, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , а також документи щодо того, що позивач своєчасно прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 в порядку, встановленому законом.

Незважаючи на це, суд бере до уваги, що вказані обставини відповідачем під час розгляду справи не оспорювались, і тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України вважає їх встановленими і такими, що не підлягають окремому доказуванню.

Як зазначив відповідач у відзиві, 17.08.2021р. на запит від нотаріуса Буцикіной Л.О. щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідачем була надана довідка, відповідно до якої недоотримана померлим пенсія за період з 16.08.2018р. по 30.04.2021р. становить 183904,37 грн.

Отже, суд виходить з того, що позивач не пізніше 17.08.2021 звернулась до вказаного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 .

Також відповідач визнав, що приватним нотаріусом Буцикіною Л.О. було видане свідоцтво про право на спадщину, що складається з нарахованої, але неотриманої ОСОБА_2 пенсії на загальну суму 183904,37 грн. Вказане свідоцтво або його копія є у розпорядженні відповідача.

Водночас, коли 30.11.2021 позивач звернулась до відповідача за виплатою вказаних коштів в порядку спадкування за законом, відповідач провів перерахунок неодоотриманої ОСОБА_2 пенсії, що належить виплаті позивачу як спадкоємцю, зменшивши суму до 167917,52 грн., що також відповідачем не заперечується.

Крім того, відповідач сплатив на користь позивача грошову суму в розмірі 4490,22 грн., що, у свою чергу, позивач та її представник не заперечували.

Таким чином, суд погоджується з представником позивача у тому, що спір між сторонами існує лише щодо двох питань права: за який саме період була неодоотримана пенсія ОСОБА_2 , право на отримання якої належить позивачу, а також чи зобов`язаний відповідач нарахувати і виплатити суми в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо визначення суми пенсійних виплат, що належать позивачу в порядку спадкування за законом.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами^ право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно дост. 1227 ЦК Українисуми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам,, сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи неї проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннямиЗакону України "Про пенсійне забезпечення", де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Суд зазначає, що положення частин другої, третьоїстатті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Крім того, відповідно достатті 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-УИ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 18.01.2018 № 2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Жодним нормативно правовим актом та/або законом України не визначено такої підстави для припинення нарахування пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо перемішеної особи, не підтвердження місця Фактичного проживання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території.

У силу абз. 2 п. 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абз. 2 п. 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абз. 1 цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абз. 2 цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за 9 місяців відповідного року зазначений в абзаці 2 цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Отже, Порядок №1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить, громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної правової держави.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-ІV, не можуть застосовуватись.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.

Постанова КМУ від 10.11.2021 № 1165 не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Верховною Радою України не приймались зміни до Закону № 1058-ІV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, тому застосувати до спірних правовідносин положення Порядку№ 1165 не вбачається за можливе та є протиправним, оскільки Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія

Відповідно до ч. 2, 3, 7 ст. 10 ЦПК суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою результату.

Відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконанню судових рішень» (далі - Закон № 4901) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, стягнення заборгованості по пенсії є належним та ефективним способом захисту, оскільки виконання судового рішення про стягнення такої заборгованості буде здійснюватися в порядку, визначеному Законом № 4901 і прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів, а не згідно з Постановою КМУ від 10.11.2021 № 1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території».

Суд звертає увагу, що під формулюванням позовних вимог за конструкцією «нарахувати і виплатити» позивач фактично мав на увазі бажання отримати від відповідача (стягнути з відповідача) відповідні суми пенсії, недоотриманої спадкодавцем, про що представник позивача зазначив безпосередньо в судовому засіданні. Також представник позивача підтвердив, що фактично предметом позову є вимога про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 183904,37 грн.

Суд зауважує, що некоректне формулювання позивачем своїх позовних вимог не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки це буде мати ознаки надмірного формалізму. Суд виходить з того, що вимога про нарахування як така є зайвою, оскільки встановлено, що вказана сума пенсії 183904,37 грн. є нарахованою відповідачем, а вимога «виплатити» за своєю правовою природою і наслідками застосування може бути прирівняна до стягнення як ефективного способу захисту, що буде відповідати характеру порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, з урахуванням часткової виплати позивачу недоотриманої ОСОБА_2 пенсії у розмірі 4490,22 грн., позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача недоотриманої спадкодавцем пенсії у розмірі 179414,15 грн. (183904,37 грн. 4490,22 грн.).

Щодо нарахування т виплати сум в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, ст. 1227 Цивільного кодексу України чітко визначено право на одержання сум, які належали спадкодавцеві та які входять до складу спадщини, а саме: заробітна плата, пенсії, стипендії, аліменти та інші соціальні виплати.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що інфляційні втрати та три проценти річних не були і не могли бути нараховані відповідачем, а тому не входять до складу спадщини відповідно до норм Цивільного кодексу України, де передбачено, що до складу спадщини входять лише суми, що були нараховані за життя спадкодавця, але не були ним одержані. Подібний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі № 243/2404/19-ц, від 14.04.2020 у справі № 431/6232/16-ц та від 09.12.2020 у справі № 243/9613/19-ц.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною другою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою соціальних нарахувань, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Посилання представника позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі № 758/1303/15-ц суд не бере до уваги, оскільки вона стосується поширення правил ч. 2 ст. 625 ЦК України на відносини, пов`язані з порушенням грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду про стягнення пенсійної виплат.

Відтак, у разі затримки виплати грошової суми, присудженої позивачу цим рішенням, вона не буде позбавлена права звернутись до суду з вимогами про стягнення сум, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такої затримки.

Однак станом на час розгляду цієї справи у позивача такого права ще не виникло, і тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 1, 13, 28, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , поданий через представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про стягнення грошових коштів у виді недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,- задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) недоотриману суму пенсії, яка набута нею в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 179414,15 грн. (сто сімдесят дев`ять тисяч чотириста чотирнадцять гривень 15 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адрес: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1634,27 грн. (одна тисяча шістсот тридцять чотири гривні 27 копійки).

Повний текст рішення складений 11.12.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв