Решение № 123650771, 05.12.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Справа № 160/26013/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.04.2024 року №047350006888 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 28.03.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому рішенням відповідача-1 було відмолено у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж та за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 15.01.1981 року по 28.02.1999 року, згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 , оскільки дата прийому та наказ про прийом дописано, в записі про звільнення не засвідчено печаткою та період роботи з 14.11.2003 року по 21.11.2003 року згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 , оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.04.2024 року №047350006888 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки наявність у трудовій книжці, як в основному документі, що підтверджує трудовий стаж, запису про відповідну роботу є належним підтвердженням стажу та не потребує додаткових документів для його підтвердження. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

02.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, отже, вимога про зобов`язання вчинити певні дії Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є невірним способом захисту порушеного або невизнаного права, оскільки Головне управління не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії. Також, вказано, що згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 04 років 11 місяців 25 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058. В трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 26.04.1995, в записах № 1 та № 2, дата прийому та наказ про прийом дописано, запис про звільнення не засвідчено печаткою. Крім того, в індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за 14.11.2003 по 21.11.2003. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Копія ухвали від 02.10.2024 року разом з позовними матеріалами були направлені відповідачу-1 через систему «Електронний суд» та доставлено до його електронного кабінету - 27.09.2024 року та 02.10.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем-1 відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 28.03.2024 року звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 04.04.2024 року №047350006888 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 04 років 11 місяців 25 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058. В трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 26.04.1995, в записах № 1 та № 2, дата прийому та наказ про прийом дописано, запис про звільнення не засвідчено печаткою. Крім того, в індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за 14.11.2003 по 21.11.2003.

Позивач вважає вказане рішення відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії позивачу протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.

На період внесення записів до трудової книжки позивача в рамках спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), яка не застосовується з 29.07.1993 відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях».

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Так, згідно з п. 2.11. Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Досліджуючи копію трудової книжки позивача від 26.04.1995 року НОМЕР_2 , а саме зміст першого, судом встановлено, що позивач з 15.01.1981 року прийнята на роботу в колгосп ім.Кірова дояркою (наказ №3-к від 12.01.1981 року) та 28.02.1999 року звільнена по переводу в ТОВ Агрофірму Бахмут п.5 ст.36 КЗпП України (наказ №12-к від 28.02.1999 року). Отже саме колгоспом ім.Кірова вперше здійснювалось заповнення трудової книжки позивача та саме печатка даного заводу мала би бути проставлена на записі про звільнення.

Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.

Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Крім цього, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов`язані із виною позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У рішенні від 04.04.2024 року №047350006888 відповідач-1 вказав, що період роботи з 15.01.1981 року по 28.02.1999 року, згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 , оскільки дата прийому та наказ про прийом дописано, в записі про звільнення не засвідчено печаткою.

При цьому, суд наголошує, що наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Відсутність відтиску печатки на записі про звільнення, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивачки не може вважатися підтвердженим.

Даний висновок побудований на правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17.

Отже, відсутність на записі про звільнення печатки підприємства (або печатки відділу кадрів), яким вперше заповнено трудову книжку, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем-1 недоліки не можуть бути самостійною підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач-1 мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд вказує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо оскаржуваних періодів роботи відповідачем-1 до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В даному випадку суд враховує, що відповідач-1 не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки, він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача-1 від 04.04.2024 року №047350006888, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо незарахування періоду роботи позивача з 14.11.2003 року по 21.11.2003 року згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 , оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, надані суду докази та встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за умови наявності у пенсійного органу вищезазначених доказів на підтвердження страхового стажу позивача у спірні періоди, відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із не зарахуванням вищезазначеного періодів роботи позивача до страхового стажу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період роботи з 14.11.2003 року по 21.11.2003 року, з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків в базі даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у зв`язку з чим спірне рішення відповідача-1 в цій частині також є протиправним.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи протиправність рішення відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії з підстав незарахування до страхового стажу спірних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування таких періодів, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 15.01.1981 року по 28.02.1999 року та з 14.11.2003 року по 21.11.2003 року згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 .

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 28.03.2024 року, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 28.03.2024 року про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.3894078298.1 від 19.09.2024 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м.Хмельницьк, вул.Чекірди Гната, буд.10, код ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.04.2024 року №047350006888 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи 15.01.1981 року по 28.02.1999 року та з 14.11.2003 року по 21.11.2003 року згідно з записами трудової книжки від 26.04.1995 року НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2024 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв