Решение № 123472646, 03.12.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Справа № 280/9346/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-а, м. Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802)

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі відповідач-2, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії від 22.05.2024 №084250003893 та зобов`язати призначити пенсію за заявою позивача від 15.05.2024;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 15.05.2024;

- справу розглянути в спрощеному провадженні;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі №280/9346/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№46333 від 07.10.2024). Зокрема зазначено, що 15.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з метою призначення йому пенсії за віком. Рішенням відповідача-2 від 22.05.2024 №084250003893 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу. Водночас вказано, що незважаючи на надані позивачем документи відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу період роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998, зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 08.02.1990, оскільки записи не завірені печаткою підприємства та період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги. Зауважено, що неналежний порядок заповнення трудової книжки та іншої документації не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання щодо надання пенсії за віком. Вважаючи рішення відповідача-2 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення відповідача-1 проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№49110 від 25.10.2024). Зокрема зазначено, що рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 22.05.2024 №084250003893 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Цим рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 16 років 11 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії у 55 років. Враховуючи, що у позивача відсутній встановлений законодавством необхідний страховий стаж, то відповідачем-2 було правомірно винесено рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058-IV. Водночас зауважено, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, вимога позивача про зобов`язання призначити йому пенсію за заявою від 15.05.2024 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. З огляду на вищенаведене вказано, що дії відповідачів не суперечать чинному законодавству України, а тому підстави для задоволення заявлених позовних вимог повністю відсутні.

14.10.2024 (вх.№47296) від відповідача - 2 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого зазначено, що 15.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою щодо призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058-IV. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом було визначено ГУ ПФУ в Кіровоградській області. За результатами розгляду заяви було прийнято рішення від 22.05.2024 №084250003893, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком. Зауважено, що на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача становив 16 років 11 місяців 11 днів, вік позивача 55 років. Страховий стаж обчислено на підставі відомостей, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Додатково зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно записів трудової книжки з 08.02.1990 по 10.11.1998, оскільки записи не завірені печаткою підприємства та період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги. На підставі вищевикладеного вказано, що у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу позивач не має права на призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV, а тому підстави для задоволення позовних вимог повністю відсутні.

Не погодившись з доводами відповідачів, викладеними у відзивах на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив (вх.№50230 від 04.11.2024), у якій вказано, що викладені у відзивах на позовну заяву доводи відповідачів проти позову є безпідставними, необґрунтованими та не мають бути враховані судом. З огляду на порушення конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданим 03.12.2020 (а.с.5).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 23.04.1996 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.30).

15.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058-IV (а.с.50-51).

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Враховуючи зазначене, заява позивача від 15.05.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області.

За результатами розгляду заяви відповідачем-2 було прийнято рішення від 22.05.2024 №084250003893, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення вік позивача на час звернення 55 років, загальний страховий стаж - 16 років 11 місяців 11 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи згідно з трудовою книжкою (серії НОМЕР_2 ) з 08.02.1990 по 10.11.1998, оскільки записи не завірені печаткою підприємства. Також не зараховано стаж по довідкам від 25.03.2024 № 387, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, № 384 та № 389, оскільки у довідках відсутні посилання на накази та відсутні акти перевірок довідок та від 25.03.2024 №383 та №388, оскільки відсутні акти перевірок довідок. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги (а.с.7-8).

Позивач не погодившись з рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу періоду його роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998, який зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 08.02.1990, а також періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Отже, з досягненням віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років позивач має право на отримання пенсії за віком, відповідно до пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-IV, що не заперечується відповідачами.

Суд звертає увагу, що Закон України №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ).

Слід зазначити, що Закон України № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно з приписами статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Слід зазначити, що станом на час оформлення трудової книжки позивача (08.02.1990) і на момент внесення записів про спірні періоди роботи, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162), відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

За приписами пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами пункту 2.6 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи суд зауважує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Судом під час розгляду справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідачем-2 було прийнято рішення від 22.05.2024 №084250003893, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення вік позивача на час звернення 55 років, загальний страховий стаж - 16 років 11 місяці 11 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи згідно з трудовою книжкою (серії НОМЕР_2 ) з 08.02.1990 по 10.11.1998, оскільки записи не завірені печаткою підприємства. Також не зараховано стаж по довідкам від 25.03.2024 № 387, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, № 384 та № 389, оскільки у довідках відсутні посилання на накази та відсутні акти перевірок довідок та від 25.03.2024 № 383 та № 388, оскільки відсутні акти перевірок довідок. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги (а.с.7-8).

Щодо періоду роботи позивача на Гайчурській меблевій фабриці з 08.02.1990 по 10.11.1998, який не врахований відповідачем-2 до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 не завірені печаткою підприємства, суд зазначає таке.

Так, із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 за спірний період роботи позивача на Гайчурській меблевій фабриці з 08.02.1990 по 10.11.1998, судом встановлено наступне:

- 08.02.1990 позивача зачислено на посаду учня столяра;

- 19.03.1990 позивачу присвоєно 2 розряд столяра;

- 03.05.1990 позивачу присвоєно 3 розряд столяра;

- 01.06.1990 позивачу присвоєно 4 розряд столяра;

- 24.11.1992 у зв`язку із реорганізацією підприємства та переходом на оренду змінено назву Гайчурська меблева фабрика на Орендне виробничо-торгове підприємство «Гайчур меблі»;

- 18.10.1995 на підставі свідоцтва про перереєстрацію №05486585, змінено назву Орендне виробничо-торгове підприємство «Гайчур меблі» на Акціонерне товариство «Гайчур меблі» закритого типу;

- 10.11.1998 позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

У якості підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998 за вказаними записами трудової книжки відповідач-2 в оскаржуваному рішенні зазначив про не засвідчення їх печаткою підприємства. При цьому будь-яких зауважень з боку відповідачів щодо змісту записів стосовно розглядуваного періоду, зроблених в трудовій книжці, не висловлено.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач-2 не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Суд зазначає, що записи в трудовій книжці позивача зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачами суду не надано, а тому, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем-2 при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

У даному випадку трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період з 08.02.1990 по 10.11.1998, а саме відомості про підприємство на якому працював позивач, дату прийняття позивача на посаду, назви посад, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу (номер наказу, число і місяць його видачі), присвоєння розрядів та звільнення з роботи.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 є належним та допустимим доказом підтвердження страхового (трудового) стажу позивача за період роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998, а надавати уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно лише в разі коли відсутні відомості в трудовій книжці, у зв`язку із чим зазначені у спірному рішенні посилання відповідача-2 на відсутність у Архівних довідках Тернуватської селищної ради від 25.03.2024 №383 - №389 наказів про прийняття та звільнення позивача з роботи та відсутність актів перевірки вказаних довідок є необґрунтованими та безпідставними.

Водночас суд звертає увагу, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки запис у трудову книжку вносився відповідальним працівником підприємства, де працював позивач.

Суд враховує викладену в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив правову позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на гарантоване Конституцією України належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що не засвідчення печаткою підприємства записів трудової книжки серії НОМЕР_2 за період роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998 не може позбавити позивача права на гарантоване державою належне пенсійне забезпечення. При цьому, суд враховує, що в досліджуваній ситуації органом Пенсійного фонду не доведено, що він скористався своїм правом на витребування додаткових документів з метою перевірки відомостей трудової книжки позивача. Відтак, період роботи позивача з 08.02.1990 по 10.11.1998 має бути зарахований до його страхового стажу на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.02.1990.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, будучи офіційно працевлаштованим та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.

Суд наголошує, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем-2 не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення дій спрямованих на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки за спірний період первинним документам для призначення пенсії.

На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Щодо посилань позивача на безпідставність не зарахування до його страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Частиною 1 статті 181 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) визначено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпусткабез збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьохроків надаються за заявою жінки або осіб, зазначенихучастині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

В свою чергу, частиною 4 статті 179 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) встановлено, що частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереженні заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинам також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

Статтею 179 Кодексу законів про працю України зазначено (у редакції чинній станом на 1996 рік), щоуразі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеноюумедичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також даною статтею визначено, що відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) визначено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.

Аналогічні положення щодо права батька на відпустку по догляду за дитиною до 3-х років і зарахування цього періоду як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю містяться в статті 18 та статті 25 Закону України «Про відпустки» (у редакції чинній станом на 1996 рік).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 12.05.1994 позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.24).

На підтвердження наявності підстав для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, позивачем, як при зверненні за призначенням пенсії так і до матеріалів адміністративної справи надано довідку Тернуватської селищної ради від 21.08.2024 №412, у якій, окрім іншого зазначено, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці Гайчурської меблевої фабрики Запорізького виробничого деревообробного об`єднання «Запорождрев» смт. Тернувате Новомиколаївського району, Запорізької області значиться запис (з 1.11.1996 по 15.04.1997 роки, відпустка по догляду за дитиною Пр № спр.120, арк.27), але в книзі наказів з особового складу за 1996 рік наказ про надання відпустки по догляду за дитиною відсутній (а.с.23).

Зазначена довідка, на думку суду, підтверджує надання позивачу у період з 1.11.1996 по 15.04.1997, відпустки по догляду за дитиною.

Водночас суд звертає увагу, що підпунктом 46 пункту 1.1Розділу 1 Частини 1 «Переліку типових документів, щоутворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 20.07.1998 (надалі Перелік №41) встановлено, що строк зберігання наказів про надання відпусток складає 5 років.

Пунктом 1.4. даного Переліку №41 встановлено, що перелік є основним нормативним актом, призначенийдля використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових і документів. Після спливу строку зберігання документів вони підлягають знищенню.

Враховуючи той факт, що наказ про надання позивачувідпусток по догляду за дитиною до 3-х років приймався ще в 1996 році, токрайній строк його зберігання сплинув ще в 2001 році, що у свою чергу унеможливлює позивача отримати копію наказу про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку у період з 1.11.1996 по 15.04.1997.

Щодовимоги відповідача-2 надати довідку з Управління соціального захисту населення про період отримання допомоги, суд зазначає наступне.

Так, до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004 час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку зараховується до страхового стажу при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та за умови отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Отже, надання довідки з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги по догляду за дитиною до 3-х років є необхідною умовою для врахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, починаючи з 01.01.2004, в той час, як позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років у період з 1.11.1996 по 15.04.1997.

Крім того, судом враховано, що позивач вживав заходи на отримання вказаної довідки шляхом звернення до Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області у відповідь на яке отримав лист №405/1201 від 19.08.2024 у якому позивачу роз`яснено, що згідно з Номенклатурою справ управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області особові справи зберігаються протягом п`яти років після зняття одержувача з обліку, у зв`язку із чим відсутня можливість надати довідку про отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, через відсутність архівної справи (а.с.22).

З огляду на те, що позивач з незалежних від нього причин позбавлений можливості надати відповідачу-2 довідку про отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та враховуючи вищенаведені положення законодавства,період відпустки позивача по догляду за дитиною до 3-х років(з 1.11.1996 по 15.04.1997) мав бути врахованийвідповідачем-2 при розгляді заяви позивача про призначення йому пенсії за віком.

Суд вважає за необхідне наголосити, що у разі, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем-2 жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

На підставі вищевикладеного у сукупності суд дійшов висновку, що відповідач-2 протиправно не зарахував позивачу до загального страхового стажу спірні періоди роботи та період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а тому оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 22.05.2024 №084250003893 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача-1 вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 58 Закону України № 1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, нарахування пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та вирішувати питання щодо призначення позивачу пенсії.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

При цьому, суд звертає увагу, що ГУ ПФУ в Кіровоградській області як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пільгової пенсії оскаржила позивач.

Наведене свідчить, що у ГУ ПФУ в Запорізькій області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження для вирішення питання щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком.

З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки зазначене Управління у даному випадку не уповноважене на розгляд заяви ОСОБА_1 та вирішення питання щодо призначення йому пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №4 від 03.10.2024 (а.с.4).

Враховуючи часткове задоволення позовних, судовий збір у розмірі 1211,20грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, як суб`єкта владних повноважень яким прийнято протиправне рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-а, м. Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-а, м. Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) від 22.05.2024 №084250003893 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-а, м. Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення пенсії за віком від 15.05.2024 з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-а, м. Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.12.2024.

Суддя І.В.Садовий