Решение № 123437240, 29.11.2024, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/5576/24

Провадження № 2/756/3085/24

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 02.08.2021 укладено кредитний договір №2115552155 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 . Цей договір, паспорт кредиту та умови отримання фінансових кредитів ТОВ "ФК"ЦФР" та з якими позичальник ознайомився до укладення договору та до яких позичальник приєднався підписавши договір складають єдиний кредитний договір. На підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. 08.11.2023 між АТ «ТАСКОМБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ-/11/10-Ф від 08.11.2023, у відповідності до умов якого, ТОВ "ФК"ЄАПБ" зобов`язується передати "ТАСКОМБАНК" суму фінансування, а АТ "ТАСКОМБАНК" зобов`язується відступити ТОВ "ФК"ЄАПБ" права вимоги за Кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відповідно до додатку №1 до договору факторингу №НІ/11/10-ф від 08.11.2023 реєстру права вимоги, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 22023,48 грн., з яких: 12400,00 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту; 1,08 грн - заборгованість по відсоткам; 9622,40 грн. заборгованість по комісії, яку позивач просить стягнути з відповідача, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

07.08.2024 на адресу суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні, серед іншого з огляду на те, що позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував би факт здійснення господарської операції, в тому числі, але не виключно, надання кредитних коштів первісним кредитором відповідачу, оплати відповідачем певних сум по кредитному договору, нарахування відсотків. Копія виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 за договором SAMDNWFC00012100951 від 27.11.2014 за період 01.01.2021 - 31.07.2021 жодним чином не підтверджує факт належного виконання зобов`язання з перерахування кредитних коштів згідно кредитного договору первісним кредитором на рахунок відповідача, більше того - як вбачається з виписки, кредитні кошти в розмірі 12 400,00 грн. первісним кредитором перераховано не було. Таким чином, жодний з первинних бухгалтерських документів, оформлений відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджував би факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором на рахунок відповідача, позивачем наданий не був, а отже суд фізично не має можливості встановити існування заборгованості відповідача перед позивачем та можливий розмір такої заборгованості. Крім цього, наданий позивачем разом з позовною заявою розрахунок заборгованості складений самим позивачем і не містить жодного підпису представників первісного кредитора, жодного підтвердження реальності господарської операції: по ним не можливо вирахувати, коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків та комісій, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані. Розрахунок заборгованості містить лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту, відсотків та комісій, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків (та/або інших платежів) по кожному платіжному періоду. Також зазначає, що ні кредитним договором, ні жодним іншим документом не передбачено нарахування та стягнення комісії. Відповідно, не підлягає стягненню в зв`язку з безпідставністю нарахування 9 622,40 грн. заборгованості за комісією, яку всупереч умовам кредитого договору нарахував первісний кредитор і стягує позивач. Крім того, кредитним договором взагалі не визначено строк кредитування, відтак з огляду на невизначеність строку кредитування (правомірного користування кредитними коштами), не вбачається за можливе перевірити правильність нарахування первісним кредитором стягуваних позивачем процентів в розмірі 1,08 грн. Таким чином проценти в розмірі 1,08 грн. не підлягають стягненню у зв`язку з необґрунтованістю. Представник відповідача зазначає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не набуло право вимоги по кредитному договору. Позивачем не надано Реєстр прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, та Акт, який б підтверджував те, що дійсно заявнику було передано право вимог та відсутня інформація про ціну договору, позивачем не надано доказів щодо оплати грошових коштів за відступлення права вимоги щодо відповідача. На момент укладення договору про відступлення права вимоги кредитний договір ще не було укладено. Договір про відступлення права вимоги укладений майже на 5 років раніше за кредитний договір, відтак за ним не можливо набути право вимоги, яке не існувало. Як Договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, так і Договір факторингу № НІ/11/10-Ф від 08.11.2023 подані до суду неповно. Зазначені обставини позбавляють можливості визначити істотні умови договору факторингу та встановити наявність обставини щодо переходу до позивача права грошової вимоги у кредитному зобов`язанні. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати - фінансування за договорами відступлення прав вимоги та факторингу відповідно після їх укладення, тобто докази, які б підтверджували виконання сторонами умов вищезазначених договорів та, як наслідок - набуття права грошової вимоги позивача до відповідача за кредитним договором та можливості реалізації прав позивача для звернення до суду з даним позовом. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову, а також стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 14000,00 грн.

08.08.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує щодо зазначених у відзиві обставин, серед іншого з огляду на те, що жодних заперечень з приводу того, що відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання вищезазначеного договору відповідачем висловлено не було. Обставини укладення вищевказаного договору відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами. Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищезазначеного договору. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору. При цьому, вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Крім того, на кожному аркушу договору № 2115552155 від 02.08.2021 міститься підпис відповідача, що в свою чергу свідчить про погодження з умовами кредитування. Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі. Крім цього, будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, відповідачем не надано. У наданому суду розрахунку зазначений період нарахування та відповідна нарахована сума, відповідно до умов кредитного договору. При порівнянні графіку погашення кредиту, зазначеного у паспорті кредиту, з розрахунком заборгованості, наданим позивачем до позовної заяви, вбачається, що наведені у розрахунку заборгованості несплачені нарахування як «відсотки» за своїм розміром співпадають із розміром річних процентів, що вказані у паспорті кредиту, а наведені у розрахунку заборгованості «комісія» за своїм розміром співпадають з розміром щомісячних процентів, які зазначені у графіку погашення кредиту, з яким погодився відповідач, підписуючи паспорт кредиту. Отже, зазначена заборгованість підтверджуються з огляду на наявні докази в матеріалах справи, які не спростовані належним чином, зокрема розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2115552155 від 02.08.2021 та відповідним копіями вказаного договору, в якому відображаються всі істотні умови такого виду договору та договорами факторингу з відповідними додатками. Щодо наведених доводів (заперечень) відповідачем щодо договору факторингу, представник позивача зазначає, що надані копії витягу з договору факторингу, акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників до договору факторингу підтверджують та дозволяють дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від Первісного кредитора право вимоги по заборгованості відповідача. Крім того, договір укладений між первісним кредитором та відповідачем, договір факторингу, укладені між первісними кредиторами та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому порядку також недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Щодо витрат відповідача на професійну правничу (правову) допомогу зазначається, що заявлена вартість виконаних робіт з огляду на малозначність справи та складність справи є неспівмірною. Вартість робіт не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.

30.09.2024 на адресу суду від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення, в якому серед іншого, просив долучити виписку з особового рахунку за кредитним договором №2115552155 від 02.08.2021.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та дату розгляду справи був повідомлявся. При цьому, у відповіді на відзив представник позивача просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як убачається із матеріалів справи, 02.08.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2115552155. Цей договір, паспорт кредиту та умови отримання фінансових кредитів ТОВ "ФК"ЦФР" та з якими позичальник ознайомився до укладення договору та до яких позичальник приєднався підписавши договір складають єдиний кредитний договір.

Договір відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 укладено між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та Публічним акціонерним товариством "Таскомбанк" - 07.10.2016, тобто до укладення зазначеного кредитного договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, до дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників (п.2.2 Договору).

Згідно із пунктом 9 зазначеного Договору, цей договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Пунктом 9.4 вказаного вище договору передбачено, що у випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору, жодна із сторін не ініціювала його розірвання договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

У подальшому, 08.11.2023 між АТ "ТАСКОМБАНК" та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/10-Ф, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №НІ/11/10-ф від 08.11.2023, позивач набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 22023,48 грн. яка складається з: загальної заборгованості по тілу кредиту - 7619,38 грн.; загальної заборгованості по відсоткам - 1,08 грн., загальної заборгованості по комісії - 9622,40 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі №910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі №904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі №5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі №9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі №903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, як встановлено судом та підтвержується матеріалами справи, між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем укладено Кредитний договір №2115552155 від 02.08.2021.

Також, як вбачається з матеріалів справи, що 07.10.2016 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, згідно п.2.1. якого, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що станом на 07.10.2016 (на момент укладення договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень») не було складено та підписано Реєстру прав вимоги передані (відступлені) права вимоги АТ «ТАСКОМБАНК».

Відтак, посилання в договорі про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 на те, що сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників (п. 2.2. договору), суд до уваги не бере, оскільки до матеріалів справи не додано відповідного реєстру про передання ТОВ «ФК «ЦФР» права вимоги за кредитним договором № 2115552155 від 02.08.2021, який повинен містити ціну договору та розмір заборгованості позичальника, а також відповідати вимогам, зазначеним в п. 2.3 договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016.

Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того, що він набув права вимоги за кредитним договором №2115552155 від 02.08.2021, укладеним між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року, справа №906/1174/18, зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року, справа №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року, справа № 31/160 (29/170(6/77-5/100), викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року, справа №755/15965/17, зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року, справа №910/12525/20, зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Системний аналіз положень ст. ст. 512, 514 ЦК України свідчить, що відступлення права вимоги можливе лише у зобов`язанні, яке існує на момент укладення договору про відступлення права вимоги.

Таким чином, Кредитний договір №2115552155 був укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 02.08.2021, натомість Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» відступило право вимоги АТ «ТАСКОМБАНК», був укладений 07.10.2016, тобто, на момент укладення договору про відступлення права вимоги, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.10.2016.

Будь-яких додаткових угод до Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, за якими б було відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №2115552155 від 02.08.2021, суду не надано.

Відтак, посилання позивача у обґрунтування заявлених вимог серед іншого на договір факторингу № НІ/11/10-Ф від 08.11.2023 укладений між АТ "ТАСКОМБАНК" та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу №НІ/11/10-ф від 08.11.2023, є безпідставним, оскільки не підтверджують той факт, що до АТ «ТАСКОМБАНК» перейшло право вимоги до відповідача.

При цьому, суд зазначає, що він не ставить під сумнів чинність Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, оскільки в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується.

Отже, долучений до справи Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягає до виконання.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що саме за Договором про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 до АТ «ТАСКОМБАНК» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №2115552155 від 02.08.2021.

Таким чином, жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо переходу до позивача права вимоги за Кредитним договором №2115552155 від 02.08.2021 до ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а відтак позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за вказаним договором у розмірі, зазначеному у розрахунках.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо вимог представника відповідача про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 14 000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, стороною відповідача було надано Договір №23136 про надання правничої (правової) допомоги від 04.09.2023, укладений між адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 , Додаток №2 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23136 від 24.07.2024, Акт приймання-передачі послуг №1 від 06.08.2024, підписаний адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 , яким сторони обумовили опис наданих послуг та їх вартість, розрахункову квитанції №06/08/2024 про отримання Гонорару до Договору №23136 від 04.09.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.

Верховний Суд в постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19 дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Крім того, слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22.01.2021 року в праві 925/1137/19.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід також зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також ураховуючи критерій складності справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, заперечення сторони позивача, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. У решті вимог, слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 5, 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд 30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.11.2024.

Відомості про сторін:

1. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30);

2. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя М. М. Ткач