Решение № 123174656, 20.11.2024, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4327/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (вул. Театральна, б. 9, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 20001585)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з 27.11.2019 по 07.06.2024;

- зобов`язати Головне управління Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 27.11.2019 по 07.06.2024;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 09.04.2012 року по день фактичної виплати індексації 07 червня 2024 року;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 09.04.2012 по день фактичної виплати індексації 07 червня 2024 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу в УСБУ в Кіровоградській області, з якої був звільнений 27.11.2019 року.

У день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме не було виплачено у повному розмірі індексацію грошового забезпечення.

З метою захисту свого порушеного права позивач неодноразово звертався до суду, та рішеннями у справах 340/2538/20 та 340/4072/22 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у встановленому законом розмірі.

Водночас, виплата такої індексації була здійснена не у день звільнення, а лише 07.06.2024.

Вважаючи, що відповідачем у порушення вимог ст. ст. 116, 117 КЗпП України на день звільнення не проведено повного розрахунку та допущено затримку розрахунку при звільненні, просить суд стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2019 по 07.06.2024.

Крім цього, просить також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 08.07.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 9).

Від відповідача до суду 22.07.2024 надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зазначив, що вимоги статей 116, 117 КЗпПУ не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки позивач не перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, а проходив військову службу (а.с. 17-20).

Інших заяв по суті спору від сторін до суду не надходило.

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач проходив військову службу в УСБУ в Кіровоградській області з 09.04.2012 по 27.11.2019.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №340/2538/20, серед іншого, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення та зобов`язано нарахувати та виплатити останньому індексацію його грошового забезпечення за період служби з 09.04.2012 року по 27.11.2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

Крім цього, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі 340/4072/22 визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 27.11.2019 включно та зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), та за період з 01.03.2018 року по 27.11.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення.

Цим же рішенням було зобов`язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.11.2019 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44.

Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Вказані судові рішення відповідачем виконані, позивачем отримано нараховані на виконання судових рішень суми індексації грошового забезпечення у загальній сумі 66987,31 грн., проте датою остаточного розрахунку сторонами вказується 07 червня 2024 року.

Зазначені обставини, у тому числі щодо дати фактичної виплати вказаних коштів та їх розміру, сторонами не оспорюються.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено 07.06.2024 року, а не у день його звільнення.

Вбачаючи у діях відповідача порушення своїх прав, позивачем ініційовано розгляд даної справи адміністративним судом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 КЗпП України, вказаний закон регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Правове становище осіб, які проходять військову службу в органах Служби безпеки України, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законами України «Про Службу безпеки України», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року №393, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 №1262, тощо.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати середнього заробітку таким особам за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року N 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, тощо) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Аналогічну за змістом позицію висловив Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі N2340/4192/18 (провадження №К/9901/24531/19); постанові від 31.01.2020 у справі №823/1477/16 (провадження №К/9901/16121/18); постанові від 30.01.2019 у справі №806/217/17 (провадження №К/9901/21688/18); постанові від 18.04.2019 у справі №806/889/17 (провадження №К/9901/34490/18).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" N 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з ч. 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнені зі служби остаточного розрахунку, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, відповідно до змісту статті 117 КЗпП України, період, за який позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не може перевищувати 6 місяців.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період, що перевищує 6 місяців, а саме з 27.11.2019 по 07.06.2024.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, за період 6 місяців з моменту звільнення позивача зі служби, тобто з 28.11.2019 по 27.05.2020 включно.

Визначаючись з розміром суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), застосовується у випадках: вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пункт 1 Порядку №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що у випадку стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку, розмір такого заробітку визначається шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку працівника на кількість днів затримки розрахунку. При цьому, розмір середньоденного заробітку обчислюється за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З матеріалів справи вбачається, що останніми календарними місяцями роботи позивача, що передували його звільненню, були вересень та жовтень 2019 року, що вбачається з довідки від 17.07.2024 (а.с. 15), відповідно до якої за вересень 2019 року позивачем отримано доходу у розмірі 10472,50 грн., за жовтень 2019 року у розмірі 10472,50 грн.

За вересень та жовтень 2019 року позивачем фактично відпрацьовано 61 день, відтак середньоденний заробіток складає 343,36 грн. ((10472,50+10472,50) / 61).

Право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникло у позивача з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 28.11.2019.

Період затримки розрахунку при звільненні, який не перевищує 6 місяців, з 28.11.2019 по 27.05.2020 складає 182 дні, а отже розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку, що не перевищує 6 місяців, становить 62491,52 грн. (343,36 грн. Х 182 дні).

Суд зазначає, що ні позивачем, ні відповідачем власного розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суду не надано.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019, справа №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі вказує, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та підтримана у постановах від 03.08.2021 справа №580/278/19, від 05.10.2022 справа № 640/17872/19.

Застосовуючи вказаний підхід до обставин даної справи, суд зазначає, що при звільненні позивачу було нараховано та виплачено коштів у розмірі 48816,74 грн., що підтверджено наданою відповідачем довідкою від 17.07.2024 (а.с. 14) та сторонами не заперечувалось, сума несвоєчасно нарахованої та виплаченої додаткової винагороди становить 66987,31 грн., що зазначено самим позивачем у позовній заяві, тобто розмір усіх сум, які мали бути виплачені позивачу при звільненні, складає 115804,05 грн. (48816,74 + 66987,31).

За таких обставин, відсоток недоплачених позивачу при звільненні сум становить 57,85% (66987,31 Х 100 / 115804,05), а отже пропорційний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 36151,34 грн. (62491,52 грн. Х 57,85%).

Застосовуючи вищевизначені критерії до обставин справи, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 36151,34 грн.

Що стосується вимог позивача щодо зобов`язання УСБУ в Кіровоградській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зазначає, що аналогічні позовні вимоги вже були предметом судового розгляду у справі 340/4072/22 та були задоволені, відповідача вже було зобов`язано нарахувати та виплатити такі суми позивачу. За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (вул. Театральна, б. 9, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 20001585) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2019 по 27.05.2020 включно.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2019 по 27.05.2020 включно у розмірі 36151,34 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО