Постановление суда № 123089312, 11.11.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

11 листопада 2024 р. Справа № 120/11736/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши у м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), від імені та в інтересах якого діє представник Лелях Юрій Олександрович (доручення від 12.06.2024 за № 959772, адреса для листування: АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005) про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

05.09.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:

- зобов`язання відповідача зарахувати до страхового пенсійного стажу позивача працю в колгоспі "12 річчя" та колгоспі "Правда" відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.04.1986;

- зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 10.04.2021.

Ухвалою суду від 10.09.2024 вказану позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України. Для усунення виявлених недоліків позовної заяви позивачу установлено строк протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.11.2024 до суду надійшла заява представника позивача щодо виконання ухвали суду від 10.09.2024.

Перевіряючи питання щодо усунення позивачем недоліків позовної заяви, про які вказано в ухвалі суду від 10.09.2024, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недодержання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Щодо оформлення позовної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

У позовній заяві вищевказані відомості позивачем зазначені, однак вони викладені, зокрема, російською мовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999 у справі № 10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до ст. 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

За змістом положень ст. 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, однак процесуальні документи оформляються та подаються до суду лише державною мовою.

Означена позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 06.07.2016 (справа № 21-1092а16), а також в ухвалах від 01.08.2019 у справі 826/10114/17, від 01.07.2019 у справі 243/10706/18, від 22.07.2019 у справі 826/19159/16.

З огляду на викладене суд в ухвалі від 10.09.2024 дійшов висновку, що подана до суду позовна заява з використанням російської мови є такою, що оформлена неналежно та з порушенням вимог чинного законодавства.

Утім, позивач не усунув відповідних недоліків позовної заяви та не подав суду позовну заяву у новій редакції.

Ба більше, заява від 05.11.2024 також частково оформлена російською мовою.

Отже, суд констатує, що в цій частині недоліки позовної заяви не усунуто.

Щодо позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

У позовній заяві зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України).

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача-суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт неправомірності його рішення, дії чи бездіяльності та порушення такими рішеннями, діями або бездіяльністю прав, свобод та інтересів позивача.

Разом з тим заявлені позивачем вимоги вищевказаним нормативним приписам не відповідають.

Так, згідно з прохальною частиною позовної заяви позивач просить суд зобов`язати відповідача зарахувати до його страхового стажу працю в колгоспі "12 річчя" та колгоспі "Правда" відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.04.1986 та провести перерахунок та виплату його пенсії за віком з 10.04.2021.

Тобто позивачем сформульовано лише похідну позовну вимогу про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії. У свою чергу, основна позовна вимога про визнання дій/бездіяльності/рішення відповідача протиправними відсутня.

Отже, позивач заявляє вимоги про зобов`язання відповідача до вчинення конкретних дій, але при цьому не пред`являє вимогу про оскарження тих рішень, дій або бездіяльностіпенсійного органу, визнання яких протиправними й зумовлює необхідність покладення судом певних обов`язків на суб`єкта владних повноважень з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

У зазначеному вигляді заявлені позовні вимоги не відповідають положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а також не узгоджуються з повноваженнями адміністративного суду, визначеними у ч. 2 ст. 245 КАС України за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Ще більшої ваги такі недоліки набувають з огляду на положення ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В ухвалі від 10.09.2024 про залишення позовної заяви без руху позивачу запропоновано уточнити заявлені позовні вимоги та конкретизувати, які саме рішення, дії, бездіяльність відповідача позивач вважає протиправними і такими, що порушують його права та законні інтереси, внаслідок яких позивач звертається до суду з цим позовом про зобов`язання відповідача до вчинення певних дій.

Згідно з прохальною частиною заяви від 05.11.2024 представник позивача просить суд зобов`язати відповідача виплатити позивачу належне страхове пенсійне забезпечення по віку з 10.04.2021, з дня, що настав за днем досягнення пенсійного віку.

Отже, представником позивача, знову-таки, сформульовано лише похідну позовну вимогу про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії, тоді як основної позовної вимоги про визнання дій/бездіяльності/рішення відповідача протиправними не заявлено.

Наведене свідчить про невиконання ухвали суду від 10.09.2024 в цій частині недоліків позовної заяви.

Щодо строку звернення до суду.

Згідно з п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 171 КАС України після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо відліку строку звернення до адміністративного суду, то суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. Відтак при визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

У постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Верховний Суд також відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

При цьому Верховний Суд вважав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

У прохальній частині заявлені позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового пенсійного стажу позивача окремі періоди його трудової діяльності та провести з їх урахуванням перерахунок пенсії позивача за віком з 10.04.2021.

Тобто фактично позивач просить зобов`язати відповідача перерахувати та виплачувати йому пенсію за віком з 10.04.2021.

Відтак спірні правовідносини виникли ще у квітні 2021, тобто у місяці коли відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача шляхом переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, з матеріалів справи видно, що 05.02.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання письмового підтвердження обчислення його пенсії за віком та просив провести розрахунок пенсії з 22.03.2005 по 22.03.2008 відповідно до поданої заяви 12.04.2021 при переході пенсії за віком.

У свою чергу, відповідач надав відповідь від 15.02.2022 № 0200-0218-5/13101, у якій зазначив про те, що пенсія призначена та виплачується позивачу відповідно до чинного законодавства.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав у спірних правовідносинах, отримавши пенсійні виплати за квітень 2021 року, водночас з цим позовом звернувся до суду лише 05.09.2024, тобто з істотним пропущенням строку, передбаченого статтею 122 КАС України.

При цьому суд зауважує, що письмові звернення до відповідача не змінюють моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчать лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише 05.09.2024.

Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Варто також зауважити, що при наявності об`єктивної неможливості вчасного звернення до суду з відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов`язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду, з наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

З огляду на викладене в ухвалі від 10.09.2024 суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, але не додав до матеріалів позову заяви (клопотання) про його поновлення та докази поважності причин його пропуску відповідно до приписів ч. 6 ст. 161 КАС України.

У своїй заяві від 05.11.2024 щодо виконання ухвали суду від 10.09.2024 позивач зазначає, що враховуючи правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 19.03.2019 у справі № 806/1952/18, в разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію за віком, позов може бути подано без обмежень будь-яким строком.

Однак суд зауважує, що спірні правовідносини виникли ще у квітні 2021 року, тобто у місяці коли відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача шляхом переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З матеріалів справи видно, що 05.02.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання письмового підтвердження обчислення його пенсії за віком та просив провести розрахунок пенсії з 22.03.2005 по 22.03.2008 відповідно до поданої заяви 12.04.2021 при переході пенсії за віком.

Тобто, у будь-якому разі вже тоді позивач знав про неправомірні, на його думку, дії пенсійного органу, що спонукало його звернутися за відповідними роз`ясненнями.

Листом від 15.02.2022 № 0200-0218-5/13101 Головне управління надало позивачу відповідь, у якій зазначило про те, що пенсія призначена та виплачується позивачу відповідно до чинного законодавства.

Втім, незважаючи на це, з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 05.09.2024, істотно пропустивши встановлений законом строк звернення до суду. При цьому поважних причин, які б об`єктивно перешкодили своєчасно пред`явити позов до суду, позивачем не наведено, так само як і не надано відповідних доказів на підтвердження поважності причин пропущення такого строку.

Посилання представника позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.03.2019 у справі №806/1952/18, суд не бере до уваги, оскільки справи не є подібними через суттєві відмінності у фактичних обставинах та правовому контексті. Суд вважає неможливим застосування вказаної правової позиції до цієї справи через її нерелевантність.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише пропущенні з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд зазначає, що, незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач у заяві про усунення недоліків позовної заяви не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а натомість помилково стверджує, що позов може бути подано без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню у тому числі на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Щодо сплати судового збору.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Ухвалою суду від 10.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху в тому числі з підстав ненадання доказів сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 грн.

До своєї заяви від 05.11.2024 представник позивача долучив квитанцію АТ КБ "Приватбанк" від 05.11.2024 про сплату судового збору у вищезазначеному розмірі.

Отже, в цій частині недоліки позовної заяви усунуто.

Висновки суду.

Ухвалою суду від 10.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу максимального, згідно із законом, строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Однак вимоги вказаної ухвали позивачем усунуто лише частково, а саме в частинінадання доказів сплати судового збору.

Утім, решта недоліків позовної заяви позивачем та його представником не усунуто.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

З огляду на викладене та беручи до уваги факт неусунення позивачем (його представником) недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, та пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути особі, яка її подала, на підставі вищезазначених положень закону, разом з усіма доданими до позовної заяви документами.

Суд враховує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Сторона, яка задіяна у судовому розгляді справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 КАС України).

У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Суд вважає, що повернення позовної заяви позивача переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Адже розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання вимог КАС, не передбачений положеннями процесуального законодавства. При цьому, на переконання суду, встановлені судом недоліки позовної заяви є суттєвими і у своїй сукупності перешкоджають можливості вирішити питання про відкриття провадження за цією позовною заявою. Позивач був повідомлений про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мав реальну можливість їх усунути у визначений судом спосіб, чого, однак, не зробив.

Отже, рішення про повернення позовної заяви зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а невиконанням ним процесуальних вимог закону щодо форми, порядку та строку подання позовної заяви.

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС повернення позовної заяви не позбавляє права звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Тобто таке рішення суду не перешкоджає доступу позивача до суду за умови дотримання ним вимог процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії повернути позивачу разом з доданими до заяви документами.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

2) на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана суддею 11.11.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович