Решение № 123089064, 11.11.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 р. Справа № 120/11561/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Станіславської І.В., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачці пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.

Ухвалою суду від 09.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

18.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні з 26.09.2011 по 03.10.2011 та отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 1058-IV. 03.10.2011 виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 було припинено, у зв`язку з тим, що остання вийшла на роботу, яка встановлювала право на пенсію за вислугу років.

12.06.2024 позивачка звернулась із заявою про перехід з одного виду пенсії на інший, у зв`язку з чим було здійснено перерахунок пенсії шляхом переведення із пенсії за вислугою років на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 з урахуванням відомостей про набутий страховий стаж та заробіток. Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, водночас за замістом цієї норми показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, який був на час призначення попереднього виду пенсії. Відтак, на думку відповідача, оскільки позивачка скористалась своїм правом на призначення пенсії за вислугу років, обчисленої відповідно до Закону № 1058-IV, позивачка помилково вважає, що пенсія їй призначається вперше.

Також відповідач зазначає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн є не співмірними зі складністю справи та значно завищеними, а також є не підтвердженими доказами вартості зазначених робіт (послуг) адвоката.

23.09.2024 до суду надійшла заява про долучення доказів, які підтверджують витрати позивачки на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Як зазначає позивачка та підтверджує відповідач, ОСОБА_1 перебувала на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримувала пенсію за вислугу років в період з 26.09.2011 по 03.10.2011, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

03.10.2011 виплату пенсії позивачки за вислугу років було припинено, у зв`язку з тим, що остання вийшла на роботу, яка встановлювала право на пенсію за вислугу років.

У цей час ОСОБА_1 продовжувала працювати до досягнення нею пенсійного віку.

12.06.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, із застосуванням середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 2021-2023 роки.

Листом від 16.07.2024 № 9993-8965/К-02/8-0200/24 відповідач повідомив позивачку, що її з 12.06.2024 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV з урахуванням відомостей про набутий страховий стаж та заробіток. Також відповідач зазначив, що відповідно до ст. 45 Закону № 1058-IV при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Також відповідач зазначив, що застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, при перерахунку пенсії чинним законодавством не передбачено.

Позивачка вважає протиправними дії відповідача щодо нарахування їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2010-2012 рр., а тому звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Водночас частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Буквальний зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 (справа № 211/1898/17) та 10.07.2018 (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, позивачці у 2006 році була призначена пенсія за вислугу років в пільговому обчисленні відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ, що обрахована відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивачка звернулась у 2023 році вперше.

Суд зазначає, що особи, які працювали повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2, в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку, проте вид пенсії, що їм призначається - це пенсія за віком, яка законодавства призначається, перераховуються та виплачується відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Як встановлено під час розгляду справи, 12.06.2024 позивачка подала відповідачу заяву, у якій просила перерахувати їй пенсію у зв`язку із переходом на інший вид пенсії, а саме із пенсії за вислугу років, призначену у 2011 році на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тобто фактично йдеться про призначення позивачці іншого виду пенсії, а саме пенсії за віком, замість раніше призначеної пенсії за вислугу років.

Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством (аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові від 23.10.2018 (справа № 334/2653/17) та у постанові від 13.12.2018 (справа № 185/860/17)).

Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому під час розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.

При цьому суд критично оцінює аргументи відповідача про те, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був підставою для призначення позивачці пенсії за вислугу років із 2011 року, адже цей закон взагалі не передбачав цього виду пенсії. Статтею 9 Закону були передбачені такі види пенсій, як пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон № 1058-ІV застосовувався виключно з метою обчислення розміру призначеної позивачці 2011 році пенсії, вид якої визначався Законом № 1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).

Отже, при призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 рр. (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно з частиною другою статті 40 цього Закону.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що при призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону № 1058-IV відповідач неправомірно застосував показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався під час призначення пенсії за вислугу років, що є підставою для зобов`язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачці пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 рр.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити, обравши при цьому вірний та найбільш ефективний спосіб захисту прав позивачки у спірних правовідносинах, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, то суд зазначає наступне.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивачки надано копію договору про надання правничої допомоги від 02.07.2024 № 02.07/24-а, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором № 02.07/24-а від 02.07.2024, платіжну інструкцію від 02.07.2024 № @2PL153369 про сплату за договором в сумі 5000 грн. та ордер серії АВ № 1150429.

Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Враховуючи вище викладене та факт подання відповідачем клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до переконання, що витрати позивача на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 3000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 12 червня 2024 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021-2023 роки, враховуючи раніше виплачені суми пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 4211 (чотири тисячі двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Станіславська Інна Володимирівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Марії Гавриш, буд. 74-Б, м. Вінниця, 21000);

3) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005).

Повне рішення суду складено 11.11.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович