Решение № 123062339, 18.11.2024, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6868/24

пр.№ 2/464/2044/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2024 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:

головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.

секретар судових засідань - БРИНОШ А.Я.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАНСАР», з участю третьої особи приватного виконавця виконавчого округу Львівської області БАІРОВОЇ Наталії Михайлівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

адвокат Зозуля Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрованим у реєстрі за №77829 від 01 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню. А також, просить стягнути з відповідача судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу).

Позов мотивує тим, що позивач дізнався про наявність даного виконавчого напису, лише після надходження до його електронного сервісу «Дія» постанови виконавця про звернення стягнення на заробітну плату від 22 липня 2024 року. Вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з порушенням чинного законодавства. Зокрема, такий вчинено на підставі документів, які не передбачені «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою КМ України від 29 червня 1999 року №1172, в редакції, яка діяла на час його вчинення. Зауважує, що виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався. Між його довірителем та відповідачем ніколи не існувало жодних договірних, у тому числі кредитних правовідносини. Від відповідача на адресу позивача не надходило жодних претензій щодо неналежного виконання будь-якого договору. Враховуючи викладені обставини, вважає, що наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Представник позивача в судове засідання не з 'яився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав та просив такий задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, причин неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, а тому судом здійснено розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у її відсутність.

У зв`язку з неявкою сторін відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року позов залишено без руху.

16 жовтня 2024 року представником позивача усунуто недоліки позову.

16 жовтня 2024 року ухвалою Сихівського районного суду м.Львова дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до судового розгляду на 06 листопада 2024 року.

Також, ухвалою суду від 16 жовтня 2024 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. від 01 червня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за №77829, до набрання рішенням законної сили.

Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року розгляд справи відкладено до 18 листопада 2024 року, у зв`язку з неявкою сторін.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., вчинено виконавчий напис, який зареєстрований у реєстрі за №77829, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Авансар», якому ТзОВ «Фінансова компанія «Фагор», на підставі договору факторингу №27/05/2020-4 від 27 травня 2020 року, якому в свою чергу ТзОВ «Фінансова компанія «Плеяда», на підставі договору факторингу №1 від 20 травня 2016 року, якому в свою чергу ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу №1905 від 19 травня 2016 року відступило право вимоги за кредитним договором №200133775 від 10 травня 2016 року, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 . Запропоновано задовольнити вимоги ТзОВ «Фінансова компанія «Авансар», стягнути з ОСОБА_1 за період з 10 травня 2016 року по 28 травня 2021 року включно, суму у розмірі: 12945 грн. 25 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 34574 грн. 24 коп. -заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, 900 грн.- заборгованість за нарахованою пенею, що становить загальну суму 49269 грн. 49 коп.

Із інформації про виконавче провадження від 03 вересня 2024 року вбвчається, що 15 лютого 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Онишкевичем Р.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 по виконанню вищевказаного виконавчого напису.

З постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. від 22 липня 2024 року вбачається, що з метою примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса, звернуто стягнення на доходи боржника.

Відповідно до ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Пунктом 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 №296/5 визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів» затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, яким, зокрема, передбачено стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, зокрема: нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У Постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №760/2193/15-ц висловлено позицію про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Проте, із матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від відповідача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.

Відтак, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми ст.88 Закону України «Про нотаріат».

Крім того, із змісту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що нотаріус керувався статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року за №1172.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року залишена без змін та яка набрала законної сили, визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Таким чином на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису №77829 від 01 червня 2021 року підстава для його вчинення, а саме п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» не була чинною, а відтак, зазначена нотаріальна дія щодо вчинення виконавчого напису є незаконною.

З огляду на зазначені обставини, заважаючи на наявність даних про спірність суми заборгованості позивача перед відповідачем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису, а відтак такий не підлягає виконанню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 6500 грн. витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача у даній справі здійснювалося адвокатом Зозулею Ю.М., що підтверджується ордером серії ВС №1308274, виданого на підставі договору про надання правової допомоги №04/08-24 від 04 серпня 2024 року.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача надано додаток №1 до договору про надання правової допомоги №04/08-24 від 04 серпня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт від 09 листопада 2024 року.

18 жовтня 2024 року представником відповідача подано клопотання про зменшення заявлених витрат на правову допомогу, за змістом якого останній заперечив проти стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені витрати не є співмірними із складністю справи, не відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг. Просить відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу або зменшити розмір заявлених витрат та встановити суму, що є співмірною із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

З огляду на конкретні обставини справи, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, щодо вирішення вказаного спору існує безліч сталої послідовної судової практики, зокрема Верховного Суду, обсяг юридичної/технічної роботи подання адвокатом заяв по суті справи, виходячи з критерію розумності, пропорційності, справедливості співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та викладених в ній доводів, суд переконаний, що розмір витрат є явно завищеним. Суд критично оцінює співмірність витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн та стягує з відповідача такі у розмірі 2000 грн, оскільки не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката.

Крім того, у зв`язку із задоволенням позову судовий збір в розмірі 1454 грн. (судовий збір у розмірі 969 грн. за подання позову та 485 грн. за подання заяви про забезпечення позову, відповідно до ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 142, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Виконавчий напис, вчинений 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСТАПЕНКОМ Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №77829 - визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВАНСАР» (ЄДРПОУ 40199031) в користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. та судовий збір у розмірі 1454 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК