Решение № 122906239, 09.10.2024, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

Справа № 495/8540/24

№ провадження 2/495/4299/2024

09 жовтня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю:

від позивачки: не з`явилася

від відповідача: не з`явився

розглянувши упідготовчому судовомузасіданні цивільнусправу № 495/8540/24

за позовом ОСОБА_1

до Руськоіванівської сільськоїрадиБілгород-Дністровського району Одеської області (Старокозацьке ОТГ)

про визнання права власності на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В:

12.09.2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до Руськоіванівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (Старокозацьке ОТГ) (далі по тексту відповідач) про визнання права власності на земельну частку (пай) (а.с.1-3).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2024 року відкрито загальне позовне провадження по справі № 495/8540/24 за позовом ОСОБА_1 до Руськоіванівської СР Білгород-Дністровського району Одеської області (Старокозацьке ОТГ) про визнання права власності на земельну частку (пай). По справі призначено підготовче судове засідання (а.с.15).

Так, позивачка просить суд визнати за нею право власності на земельну частку (пай) у розмірі 4,2 умовних кадастрових гектара та виділити земельну частку з земель, розташованих на території Руськоіванівської сільської ради (Старокозацьке ОТГ), які перебували в колективній власності колишнього КСП «Дружба народів».

Позивачка ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, але у поданій позовній заяві просила розглянути справу за її відсутності (а.с.3).

Представник відповідача Руськоіванівської СР Білгород-Дністровського району Одеської області (Старокозацьке ОТГ), в судове засідання не з`явився, але подав до суду заяву, згідно із якою проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить справу розглянути без участі представника Руськоіванівської СР (а.с.17).

Згідно із ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

В період з 1995 року по 1998 рік, ОСОБА_1 була членом сільськогосподарського кооперативу «Дружба народів», яка працювала на посаді медичної сестри та була членом сільськогосподарського підприємства на час видачі Державних актів на право колективної власності на землю, а також включена в списки осіб, що мають право на земельну частку (пай), але сертифікатів на право власності не отримала, що підтверджується архівною довідкою № Ж-323 та № Ж-324 від 11.06.2024 року (а.с.6).

За твердженням позивачки, вона нещодавно дізналася, що дійсно має право на отримання земельної частки (паю), оскільки на її неодноразові звернення до сільського голови з даного питання вона отримувала усну відмову, а у зв`язку з юридичною необізнаністю не зверталася до суду за захистом прав. В квітні 2024 року при зверненні до районної державної адміністрації, позивачці було роз`яснено, що її права порушені та вона має право на отримання земельної частки (паю), оскільки 02.04.1996 року був виданий акт на колективну власність земельної ділянки та вона, які робітник увійшла до списку власників.

Позивачка зазначила, що її було роз`яснено, що вона, як колишній працівник колгоспу має право на земельну частку (пай) у розмірі 4,2 умовних кадастрових гектарів із земель, розташованих на території Руськоіванівської сільської ради, які перебували в колективній власності колишнього КСП «Дружба народів», а також сусіди з с. Руськоіванівка вже отримали паї. Згідно із додатком до Державного акту визначений список осіб. що мають право на земельну частку (пай) та є свідченням того, що в особи виникло право власності на земельну частку (пай), яке було реалізовано після прийняття рішення загальними зборами колективного сільськогосподарського підприємства про передачу землі у колективну власність (а.с.7-9).

Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із відповідною позовною заявою.

Відповідно ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.05.2014 р. № 5, з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Відповідно до ст.17 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, проводиться сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Згідно із ст.14-1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю», у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню до 01 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначену законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим-четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 01 січня 2025 року.

Згідно із ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток 9паїв)», основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Як встановлено матеріалами справи та підтверджено в ході судового засідання, ОСОБА_1 , як колишній працівник колгоспу має право на земельну частку (пай) у розмірі 4,2 умовних кадастрових гектарів із земель території Руськоіванівської сільської ради, які перебували в колективній власності КСП «Дружба народів», але у зв`язку з юридичною необізнаністю не мав можливості скористатися цим правом.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, з огляду на те, що відповідач позовні вимоги визнав, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Руськоіванівської СР Білгород-Дністровського району Одеської області (Старокозацьке ОТГ) про визнання права власності на земельну частку (пай), у зв`язку з чим такий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 15-16, 392 Цивільного кодексу України, ст.17 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 131, 200, 206, 211, 247, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 доРуськоіванівської сільськоїради Білгород-Дністровськогорайону Одеськоїобласті (СтарокозацькеОТГ)про визнання права на земельну частку (пай) задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право на земельну частку (пай) у розмірі 4,2 умовних кадастрових гектара та виділити земельну частку з земель, розташованих на території Руськоіванівської сільської ради (Старокозацьке ОТГ), які перебували в колективній власності колишнього КСП «Дружба народів».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Віталій МИШКО