Решение № 122876113, 07.11.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 листопада 2024 р. Справа № 120/6301/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 02.05.2024 № 025450012121 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991; з 14.04.1992 по 03.01.1997; з 04.01.1997 по 31.12.1998;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 24.04.2024.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - Ковалишина Л.І.- вказує, що 24.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із завою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку. Разом з тим рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 02.05.2024 № 025450012121 позивачу відмовлено, відмова вмотивована неналежністю підтвердження періодів роботи.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 29.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.

27.06.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Донецькій області заперечило щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказало про таке.

24.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності. За наслідками розгляду вказаної заяви було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.05.2024 № 025450012121. Страховий стаж позивача становить - 29 років 04 місяці 17 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991, з 14.04.1992 по 03.01.1997, з 04.01.1997 по 31.12.1998 згідно записів трудової книжки від 17.06.1991 серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження записана не в повному обсязі.

Також до періодів роботи особи в зоні відчуження протягом 1987 року не враховано період роботи з 19.12.1987 по 22.04.1989 згідно довідки від 17.11.04 № 680, оскільки у довідці не вказана кількість відпрацьованих днів в зоні відчуження, печатка, що засвідчує довідку непридатна для сприйняття змісту, відсутні підстави для видачі довідки, первинні документи.

З огляду на зазначене, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийнято законне та обґрунтоване рішення про таку відмову, при цьому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання органів Фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

24.04.2024 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заява позивача про призначення пенсії, за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та останнім винесено рішення від 02.05.2024 № 025450012121 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону № 796. Вказали, що страховий стаж заявника становить 29 років 04 місяці 17 днів.

До періодів роботи особи в зоні відчуження протягом 1987 року не враховано період роботи з 19.12.1987 по 22.04.1989 згідно довідки від 17.11.04 № 680, оскільки у довідці не вказана кількість відпрацьованих днів в зоні відчуження, печатка, що засвідчує довідку непридатна для сприйняття змісту, відсутні підстави для видачі довідки, первинні документи.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991, з 14.04.1992 по 03.01.1997, з 04.01.1997 по 31.12.1998 згідно записів трудової книжки від 17.06.1991 серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки позивача дата народження записана не в повному обсязі.

Не погоджуючись з такими діями суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796-XII).

Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, категорія 4.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів на 8 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, провадиться у разі вибору цих осіб згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Період збільшення віку виходу на пенсію передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п.2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Аналіз вказаної норми п.2.1 Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що перш за все до заяви про призначення пенсії за віком додаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122.

При цьому, пенсіонер додатково може надавати органу Пенсійного фонду України й інші довідки або ж первинні документи, в який міститься інформація щодо періоду роботи, населеного пункту чи об`єкту, в якому особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Варто зазначити. що позивачем до зави про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, додатково було надано довідку, видану Військовою частиною НОМЕР_2 від 17.11.2004 № 680, яка свідчить про роботу ОСОБА_1 в населеному пункті зони відчуження, а саме в 30-ти км.зоні 4 АЕС.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , категорії 3.

Згідно з ч. 1, 3, 4 статті 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року № 51 (далі - Порядок № 51, в редакції, чинній станом на дату видачі мені дубліката посвідчення від 28.04.1998), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Таким чином, що єдиним документом, що підтверджує статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС". Довідка про період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вказане повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленого у постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі № 591/4104/16-а, від 02.03.2021 у справі № 345/1831/17.

В пункті 10 Порядку № 51 уточнюється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Відтак, суд дійшов висновку, що видавши позивачу посвідчення серії НОМЕР_3 , категорії 3 (учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987), держава в особі Вінницької обласної державної адміністрації визнала, що він працював саме в зоні відчуження у 1987 році.

Таким чином, суд враховує, що факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС впродовж вказаного періоду вже встановлений відповідним уповноваженим державою органом та не може бути переоцінений Пенсійним управлінням, до дискреційних повноважень якого у спірних правовідносинах належить виключно прийняття рішення про призначення пенсії особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі поданих документів.

Відтак, з урахуванням того, що саме Вінницькою обласною державної адміністрацією проводилася перевірка поданих документів та з`ясовувалося у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для встановлення такого статусу, відповідно провина у випадку помилковості покладається на державний орган, який проводив таку перевірку.

Аналогічної правової позиції дотримується Європейський суд, що знайшло своє відображення у п.п.30-36 рішення по справі Бігаєва проти Греції від 28 травня 2009 року, скарга № 26713/05.

Вказане рішення Європейського суду судом застосоване як джерело права відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, відповідачем не надано належного обґрунтування наявності у нього повноважень встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Поміж тим, на нього покладено винятково обов`язок у спірних правовідносинах встановлювати наявність або відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Щодо вимоги ОСОБА_1 зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991; з 14.04.1992 по 03.01.1997; з 04.01.1997 по 31.12.1998, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-XII.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Судом встановлено, що відповідач 2 спірним рішенням від 02.05.2024, № 02545001212 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку. За доданими документами до страхового стражу не зараховано період роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991, з 14.04.1992 по 03.01.1997, з 04.01.1997 по 31.12.1998 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки позивача дата народження записана не в повному обсязі.

Як вбачається з відомостей трудової книжки ОСОБА_1 від 17.06.1991 серії НОМЕР_1 , остання містить записи:

- відносно роботи позивача у період з 17.06.1991 по 28.08.1991 майстром колії в якості практиканта;

- відносно роботи позивача у період з 14.04.1992 по 03.01.1997 бригадиром колії в ПРБ-3 із подальшим переведенням на посаду чергового майстра;

- відносно роботи позивача у період з 04.01.1997 по 31.12.1998 ревізором по безпеці руху.

Надаючи аргументам спірного рішення в контексті встановлених обставин справи суд вказує про наступне.

Згідно вимог статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно з статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

На момент заповнення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.13 Інструкції № 162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

В силу пункту 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення невірного чи неточного запису відомостей про роботу, переведенні на іншу постійну роботу, про нагороди заохочення та інше виправлення вносяться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.06.1991 по 28.08.1991, з 14.04.1992 по 03.01.1997, з 04.01.1997 по 31.12.1998, оскільки на титульній сторінці трудової книжки позивача дата народження записана не в повному обсязі, то суд зауважує, що така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та не може позбавляти права позивача на призначення пенсії, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Так, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Як вже зазначалося судом, на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова ГУ ПФУ в Донецькій області у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку з підстав не підтвердження виконання робіт по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження в 1987 році є протиправною.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача слід визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 02.05.2024 № 025450012121.

При цьому судом не надається оцінка не зарахуванню відповідачем періоду з 19.12.1987 по 22.04.1989, оскільки такий не є спірним у межах цієї справи.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.05.2024 № 025450012121 прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню судом.

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру в тому числі і в частині суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.

У постанові Верховного суду від 06.03.2019 року по справі № 1640/2594/18 судом зазначено, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача - 2 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 , повторно розглянути заяву позивача від 24.04.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.05.2024 № 025450012121.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 17.06.1991 по 28.08.1991, з 14.04.1992 по 03.01.1997, з 04.01.1997 по 31.12.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з урахуванням правових висновків суду висловлених за наслідками розгляду цієї справи.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, м. Слов`янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.11.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович