Решение № 122601097, 23.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуСправа №160/20584/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України (далі-третя особа), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи (установи, закладу) Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 25.04.2024 року на підставі наявності на утримані у позивача - ОСОБА_1 , наявності на утримані трьох дітей;

- зобов`язати державну установу (установу, заклад) Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 25.04.2024 року та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі наявності на утримані у позивача ОСОБА_1 , наявності на утримані трьох дітей.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.03.2022 року був призваний на військову службу та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що має право на звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років. 25 квітня 2024 року, не бажаючи проходити військову службу, позивач звернувся до відповідача та третьої особи із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років. Однак відповідач проігнорував рапорт, не вжив жодних заходів щодо звільнення позивача з військової служби, не надав жодної обґрунтованої відповіді щодо підстав не звільнення позивача з військової служби. Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права позивача, позивач за захистом своїх порушених прав звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/20584/24, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

30.09.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Відповідач вказує, що ОСОБА_1 24.04.2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира (по стройовій частині) від 24.04.2024 року №120. Після 24.04.2024 року до моменту подання позову до суду відповідне рішення командування військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби не приймалось, оскільки відповідачем не було отримано рапорт позивача від 25.04.2024 року. Наданий до позову рапорт не містить доказів реєстрації відповідним підрозділом військової частини НОМЕР_1 . Докази направлення даного рапорту засобами поштового зв`язку із описом вкладення також відсутні. Отже, відповідач вважає, що рапорт позивача на звільнення від 25.04.2024 року не було надано своїм прямим та безпосереднім командирам, як це передбачено приписами ст.233 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України. Крім того, додані до позову докази направлення рапорту на електронну пошту та через месенджер WhatsApp не є належними доказами. Оскільки, жодна електронна пошта, на яку було направлено рапорт позивача не належить та не використовується військовою частиною НОМЕР_1 , а номер « НОМЕР_2 » не належить безпосередньому командиру позивача. Отже, на думку відповідача для реалізації свого права на звільнення позивач зобов`язаний звернутись за підпорядкованістю до командування військової частини НОМЕР_1 . Також, відповідачем зауважено, що з 02.05.2024 року ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив місце служби і по день надання відзиву до суду до частини не повернувся. Таким чином, реалізувати своє право на звільнення позивач може тільки після повернення до місця служби. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача до військової частини НОМЕР_1 є незаконними і необґрунтованими, з огляду на що у задоволенні заявленого позову просить відмовити повністю.

14.10.2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги в повному обсязі, вважає доводи відповідача у відзиві необґрунтованими та просить задовольнити позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог ст.ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 24.04.2024 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, що не заперечується сторонами та підтверджується витягом з наказу командира (по стройовій частині) від 24.04.2024 року №120.

25 квітня 2024 року позивач, не бажаючи проходити військову службу, засобами електронного зв`язку звернувся до відповідача із рапортом від 25 квітня 2024 року про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

До рапорту позивач додав такі документи:

1. Копію висновку лікарсько-консультативної комісії №1264 від 21.09.2023 року .

2. Копію висновку дитячого психіатра .

3. Копію довідки №154 від 19.05.2023 року.

4. Копію акту прийому-передачі документів від 24.04.2023 року.

5. Копію акту про вибуття дитини до прийомної сім`ї від 24.04.2023 року.

6. Копію договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 20.04.2023 №1.

7. Копію рішення №132 від 19.04.2023 про утворення прийомної сім`ї та влаштування на спільне проживання та виховання малолітніх.

8. Копію рішення №371 від 21.12.2022 про надання статусу дітей, позбавлених батьківського піклування.

9. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 серії НОМЕР_3 .

10. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 серії НОМЕР_4 .

11. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 серії НОМЕР_5 .

12. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 серії НОМЕР_6 .

13. Копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 .

14. Копію довідки про склад сім`ї.

15. Копію довідки №214 .

Вказаний рапорт позивача був направлений відповідачу засобами електронного зв`язку, а саме, як вбачається з матеріалів справи: на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_8 29.04.2024 року та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_9 22.05.2024 року та третій стороні засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від 25.04.2024 року за №5003600600955.

Крім того, рапорт про звільнення від 25.04.2024 року було направлено через месенджер WhatsApp на номер « НОМЕР_2 ».

Листом від 08.05.2024 року №501/3/1/846 третя сторона повідомила про розгляд Оперативним командуванням « Захід » Сухопутних військ Збройних Сил України рапорта позивача та зазначено, що відповідно до ст. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави для звільнення. Станом на 07.05.2024 року документів на звільнення ОСОБА_1 від командира військової частини НОМЕР_1 не надходило.

Позивачем в обґрунтуванні позову зазначено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 він перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , що підтверджується матеріалами справи.

Від шлюбу позивач має двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Також, позивач зазначає, що відповідно до акту прийому-передачі документів від 24.04.2023 року, акту про вибуття дитини до прийомної сім`ї від 24.04.2023 року, договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 20.04.2023 №1, рішення №132 від 19.04.2023 про утворення прийомної сім`ї та влаштування на спільне проживання та виховання малолітніх, рішення №371 від 21.12.2022 про надання статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, він має на утриманні двох прийомних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 ).

Однак, на підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи позивачем надано тільки свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 та свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 ОСОБА_5 .

Інших документів, що є доказами наявності на утриманні прийомних неповнолітніх дітей позивачем до суду не надано.

Цей факт виключає можливість суду всебічно та достовірно дослідити обґрунтованість позовних вимог позивача.

З наявних в матеріалах справи документів, суд робить висновок про наявність на утриманні в позивача однієї неповнолітньої дитини, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), що не дає підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами, у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності поведінки відповідача щодо не розгляду рапорта на звільнення від 25.04.2024 року та не звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.

Відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Суд встановив, що за результатами розгляду рапорту позивача від 25 квітня 2024 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 листом від 08.05.2024 року №501/3/1/846 третьою стороною зазначено, що відповідно до ст. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави для звільнення. Станом на 07.05.2024 року документів на звільнення ОСОБА_1 від командира військової частини НОМЕР_1 не надходило.

Станом на момент подання позову відповідачем не надано відповіді щодо розгляду рапорта про звільнення ОСОБА_1 . Однак, відповідачем повідомлено, що в період з 24.04.2024 по 25.09.2024 року відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки про відсутність отримання поштової кореспонденції за вих. №02/2027 від 25.09.2024 року жодної кореспонденції від ОСОБА_1 на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходило.

В свою чергу, позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили належне надання рапорта на звільнення та отримання військовою частиною НОМЕР_1 такого рапорта.

Отже, доводи позивача про вчинену відповідачем бездіяльність стосовно вирішення поданого ним рапорту, а саме, що відповідач проігнорував рапорт, не надав жодної обґрунтованої відповіді щодо підстав не звільнення позивача з військової служби є безпідставними, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.

Оцінюючи, водночас, правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232, суд зазначає таке.

З огляду на приписи підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 визначальним для вирішення цього публічно-правового спору є факт перебування на утриманні у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 з 11 вересня 2004 року між позивачем та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.

У шлюбі у позивача та ОСОБА_6 народилося двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Крім того, позивачем до суду надано свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 та свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 ОСОБА_5 , відповідно до яких батьком дітей зазначено - ОСОБА_7 , матір`ю - ОСОБА_8 .

Інших документів на підтвердження наявності на утриманні прийомних неповнолітніх дітей позивачем до суду не надано.

Однак, в обґрунтуванні позову позивач посилається на наступні документи: акт прийому-передачі документів від 24.04.2023 року, акт про вибуття дитини до прийомної сім`ї від 24.04.2023 року, договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 20.04.2023 №1, рішення №132 від 19.04.2023 про утворення прийомної сім`ї та влаштування на спільне проживання та виховання малолітніх, рішення №371 від 21.12.2022 про надання статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, які є доказами наявності в позивача прийомних неповнолітніх дітей.

Суд звертає увагу, що вище зазначені документи не було долучено позивачем до позову в якості доказів.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною першою статті 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч.1 статті 256-3 Сімейного кодексу України, прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім`ї.

Відповідно до ч.3 статті 256-3 Сімейного кодексу України, прийомні діти проживають і виховуються у прийомній сім`ї до досягнення 18-річного віку. Після досягнення 18-річного віку такі особи у разі продовження навчання в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти можуть, за їх вибором, продовжити проживати і виховуватися у цій прийомній сім`ї до закінчення такого закладу.

Особи з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яким встановлено інвалідність, за їхнім вибором можуть продовжити проживати та виховуватися у прийомній сім`ї до досягнення ними 23-річного віку незалежно від того, чи навчаються вони у закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.

Відповідно до ч.1 статті 256-4 Сімейного кодексу України, рішення про створення прийомної сім`ї приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї (ч.2 статті 256-4 Сімейного кодексу України).

Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, зобов`язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей (ч.3 статті 256-4 Сімейного кодексу України).

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульоване пункту 2 частини четвертої статті 26 Законом № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до зазначеного, під час воєнного стану звільняються:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

На підставі аналізу вищевказаних норм суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 , має двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Тобто, згідно з наданими суду доказами, ОСОБА_1 є батьком однієї неповнолітньої дитини, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), що виключає наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років.

Отже, позивач жодними належними та допустимими доказами не довів факту перебування у нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Тож у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з відповідним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав для застосування до нього підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232.

За цих обставин відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 є цілком правомірною.

Позиція суду з розглядуваного питання повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23 та на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення цієї справи.

Щодо позовних вимог про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.04.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зокрема, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

За змістом рапорту позивача про звільнення з лав Збройних Сил України підставою звільнення позивач зазначає наявність у нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відповідно до п.23.3 Положення Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

1.Підстави звільнення з військової служби;

2.Думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

3.Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Відповідно до ст. 14 Статуту внутрішньої служби у ЗСУ із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Оскільки позивач є військовослужбовцем рядового складу в званні «солдат», відповідно до ст. 127 Статуту Внутрішньої служби у ЗСУ, солдат підпорядковується командирові відділення.

Згідно з п.125 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир відділення підпорядковується командиру взводу та головному сержантові взводу і є безпосереднім начальником особового складу відділення.

Згідно з п.119 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир взводу (групи, башти) підпорядковується командирові роти (бойової частини) і є прямим начальником усього особового складу взводу (групи, башти).

Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля) (п.111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до п.101 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир батальйону (корабля 3 рангу) підпорядковується командирові бригади і є прямим начальником усього особового складу батальйону (корабля).

Командиром Військової частини НОМЕР_1 є підполковник ОСОБА_9 .

Позивач мав би звернутися до таких посадових осіб перед тим як звернутися до командира військової частини НОМЕР_9 :

1. Командир відділення

2. Командир взводу

3. Командир роти

4. Командир окремого батальйону

Отже, з матеріалів справи вбачається, що рапорт позивача про звільнення подано командирові військової частини НОМЕР_9 , тобто командирові бригади, а не прямому командиру, яким згідно з Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України є командир відділення.

Відповідно до вимог п.п. а-г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через визначені сімейні обставини або інші поважні причини.

Отже, позивачем не було надано рапорту про звільнення належним чином.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи докази отримання рапорту позивача від 25.04.2024 року відсутні, що підтверджується Довідкою про відсутність отримання поштової кореспонденції за вих. №02/2027 від 25.09.2024 року.

Як вбачається з наданого скріншоту, підтверджено направлення відповідачу смс-повідомлення про прохання звільнити позивача з військової служби з підстави наявності в нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, однак. Не видно перелік документів, які долучаються, в тому числі сам рапорт.

Скріншот переписки з месенджеру WhatsApp не може слугувати належним доказом направлення рапорта, оскільки, невідомо кому саме було направлено це повідомлення. Доводи позивача про те, що контакт « НОМЕР_2 » обізнаний про ОСОБА_1 та володіє інформацією про перебування останнього в самовільному залишенні частини, не доводить, що рапорт надіслано саме безпосередньому керівнику позивача.

Крім того, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.05.2024 року №128, солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив місце служби з 02.05.2024 року.

Як повідомлено відповідачем у відзиві, на момент надання відзиву, 30.09.2024 року, позивач не повернувся до місця служби, що не дозволяє йому реалізувати своє право на звільнення по команді з дотриманням вимог ст. 233 Положень про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна