Решение № 122549587, 24.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 рокуСправа №160/18417/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2024р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в м. Києві та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо підготовки та направлення документів, включивши до календарної вислуги років пільгову, необхідну для призначення пенсії позивачеві за вислугою років у відповідності до вимог п. "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати відповідача підготувати та направити документи включивши до календарної вислуги років пільгову, необхідні для призначення пенсії позивачеві за вислугою років у відповідності до вимог п. "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з врахуванням вислуги років у пільговому обчисленні 26 років 06 місяців 27 днів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 15.08.1998р. по 05.11.2015р. проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015р. по 31.08.2020р. проходив службу в підрозділах Національної поліції України. На підставі наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 27.08.2020р. №696о/с позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 31.08.2020р., при цьому, на дату звільнення стаж служби позивача становив 22 роки 00 місяців 14 днів, вислуга років на пільгових умовах (з урахуванням календарної) обрахована у кількості 26 років 06 місяців 27 днів. Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 25.03.2024р., в якому просив, зокрема, підготувати та направити документи до відповідного пенсійного органу для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років у відповідності п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Листом №СЕД-7896-2024 від 05.04.2024р. Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило представника позивача, зокрема, про те, що для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом №2262 розмірі; до календарної вислуги років, що дає право на призначення пенсії, зарахування періодів служби у пільговому обчисленні Законом №2262 не передбачено; на час звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції вислуга років у календарному обчисленні складала 22 роки 00 місяців 14 днів, відтак підстави щодо оформлення документів для призначення пенсії ОСОБА_1 та направлення їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відсутні. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки його загальна вислуга з урахуванням пільгової вислуги років станом на 31.08.2020р. складає 26 років 06 місяців 27 днів, що є більше вислуги, передбаченої п.5 ст.12 ЗУ №2262-ХІІ та дає йому право на призначення пенсії за вислугою років. В обґрунтування своєї правової позиції позивача посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду (а.с.1-8).

Ухвалою суду від 16.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.27).

06.08.2024р. засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив проти адміністративного позову, в якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що вислуга років позивача станом на день його звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 00 місяців 14 днів (відповідно до наказу ГУНП у м. Києві від 27.08.2020 №696 о/с), що є менше, ніж є достатнім для призначення пенсії за вислугою років у відповідності до Закону; для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено, враховуючи викладене, період служби, зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до положень Порядку №393, в розумінні ч.2 ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може бути зарахований до календарної вислуги років (а.с.32-34).

Окрім того, 06.08.2024р. засобами поштового зв`язку від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, в якому останній просить адміністративний позов позивача залишити без розгляду, в зв`язку із пропуском строку звернення до суду з даним адміністративним позовом (а.с.35-36).

Розглянувши наведене клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду та вивчивши докази надані на його підтвердження, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення такого клопотання представника відповідача, виходячи з наступного.

Так, питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом досліджувалось судом під час винесення ухвали про відкриття провадження у цій справі та у відповідній ухвалі суду від 16.07.2024р. суд дійшов висновку про те, що «…З матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, оскільки як свідчить зміст позову позивачем способом захисту порушеного права обрано визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Згідно зі сталою судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний і міг вчинити згідно позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.01.2021р. у справі №9901/203/20 та у постанові Верховного Суду від 06.07.2022р. у справі №500/63/20.

З огляду на те, що ці правовідносини, з якими позивач пов`язує порушення свого права, є триваючими і продовжуються на момент подання даного позову до суду, то у даному випадку позивачем дотримано строк звернення до суду з цим позовом…» (а.с.27).

За викладеного, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.10.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 24.10.2024р.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 24.10.2024р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

З 15.08.1998р. по 05.11.2015р. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015р. по 31.08.2020р. - в підрозділах Національної поліції України, що підтверджується копією Витягу з послужного списку архівної особової справи позивача, наявною у справі (а.с.17-18).

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 27.08.2020р. №696 о/с щодо особового складу підполковника поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 т.77 Закону України ''Про національну поліцію'' (за власним бажанням) 31.08.2020 року, згідно наказу стаж служби в поліції на день звільнення в календарному обчисленні складає 22 роки 00 місяців 14 днів, вислуга років у пільговому обчисленні 26 років 06 місяців 27 днів, що підтверджується змістом копії витягу з відповідного наказу (а.с.12,43).

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 25.03.2024р., в якому просив, зокрема, підготувати та направити документи до відповідного пенсійного органу для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років у відповідності п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с.13-14).

Листом №СЕД-7896-2024 від 05.04.2024р. Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило представника позивача, зокрема, про те, що для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом №2262 розмірі; до календарної вислуги років, що дає право на призначення пенсії, зарахування періодів служби у пільговому обчисленні Законом №2262 не передбачено; на час звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції вислуга років у календарному обчисленні складала 22 роки 00 місяців 14 днів, відтак підстави щодо оформлення документів для призначення пенсії ОСОБА_1 та направлення їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відсутні, що підтверджується змістом копії відповідного листа, наявною у справі (а.с.15-16).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо підготовки та направлення документів, включивши до календарної вислуги років пільгову, необхідну для призначення пенсії позивачеві за вислугою років у відповідності до вимог п. "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача підготувати та направити документи включивши до календарної вислуги років пільгову, необхідні для призначення пенсії позивачеві за вислугою років у відповідності до вимог п. "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з врахуванням вислуги років у пільговому обчисленні 26 років 06 місяців 27 днів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон №2262).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону №2262 визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2262 передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Статтею 17 цього Закону №2262 визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею цього Закону встановлено порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262 порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції (далі - Порядок № 393).

Цей Порядок визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Положеннями статті 12 Закону №2262 визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років.

Цим законом передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Порядком № 393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон №2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком №393.

Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку, період часу. Така можливість передбачена Порядком № 393.

Визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.

Закон №2262 як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262 вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262 календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262 пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З урахуванням викладеного, суд вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби, тобто, станом на 31.08.2020р.

Так, свою бездіяльність щодо не оформлення подання для призначення позивачеві пенсії за вислугу років, відповідач аргументує тим, що на час звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції вислуга років у календарному обчисленні складала 22 роки 00 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років з огляду на те, що пенсія за вислугу років призначається при наявності саме календарної, а не пільгової вислуги років.

Разом з тим, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону №2262 у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Така позиція була також підтримана Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18.

У цій постанові Судова палата дійшла висновку, що в цілях Закону №2262 календарна вислуга це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262 календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до постанови № 393.

Суд враховує такі правові висновки, наведені у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а та у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18 та вважає, що, оскільки позивача було звільнено зі служби в поліції 31.08.2020р. згідно наказу ГУ НП у м. Києві від 27.08.2020р. №696 о/с (а.с.12,43), тобто до внесення змін до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», тому суд приходить до висновку, що відповідач мав обов`язок оформити та направити до відповідного пенсійного органу подання про призначення пенсії за вислугу років позивачеві.

При цьому, такі вищезазначені зміни на позивача не розповсюджуються, так як наведені норми не мають зворотної дії в часі за приписами ст.58 конституції України.

Відповідно, оскільки вислуга років позивача у пільговому обчисленні на день його звільнення становить 26 років 06 місяців 27 днів, а тому суд приходить до висновку, що у відповідності до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262 він набув право на призначення пенсії за вислугою років на підставі вказаного Закону.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 25.05.2022 у справі № 480/4643/20 та відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у його постанові від 10.06.2024р. у справі №260/4588/23, які підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не складання та не направлення до відповідного територіального пенсійного органу подання та документів для призначення позивачеві пенсії за вислугою років на підставі вимог п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років позивача, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та відповідачем не спростована.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не складання та не направлення до відповідного територіального пенсійного органу подання та документів для призначення позивачеві пенсії за вислугою років на підставі вимог п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років позивача, суд приходить до висновку, що відповідач, не склавши та не направивши відповідні подання та документи, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що вищенаведеною бездіяльністю, відповідач порушив права та інтереси позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не складання та не направлення до відповідного територіального пенсійного органу подання та документів для призначення позивачеві пенсії за вислугою років на підставі вимог п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і слід зобов`язати відповідача підготувати та направити до відповідного територіального пенсійного органу подання та документи, передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 для вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за вислугою років на підставі п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років, оскільки судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не складання та не направлення таких документів, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача підготувати та направити до відповідного територіального пенсійного органу подання та документи, передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 для вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за вислугою років на підставі п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно фіскального чека платіж №1354013451 від 03.07.2024р. у розмірі 1211,20 грн. (а.с.9,26).

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо не складання та не направлення до відповідного територіального пенсійного органу подання та документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на підставі вимог п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років позивача.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108583) підготувати та направити до відповідного територіального пенсійного органу подання та документи, передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 для вирішення питання про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугою років на підставі п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва