Решение № 122497738, 10.10.2024, Хозяйственный суд города Киева

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024Справа № 910/6889/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства Червоного Хреста України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА"

про стягнення 7 555 090, 01 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Скрипчук М.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство Червоного Хреста України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 7 555 090, 01 грн, з яких: 5 890 000, 00 грн - попередньої оплати, 854 292, 06 грн - пені, 589 000, 00 грн - штрафу, 88 107, 95 грн - 3 % річних та 123 690, 00 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу № 09/06-23 від 09.06.2023.

Крім того, разом з позовною заявою Товариством Червоного Хреста України подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 заяву Товариства Червоного Хреста України про забезпечення позову - повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 позовну заяву Товариства Червоного Хреста України залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства Червоного Хреста України надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Також, 11.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства Червоного Хреста України надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у задоволенні заяви Товариства Червоного Хреста України про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.08.2024.

22.07.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства Червоного Хреста України надійшло клопотання про повернення судового збору, в якому позивач просить суд повернути Товариству Червоного Хреста України сплачену суму судового збору у розмірі 1514, 00 грн згідно з платіжною інструкцією № 391180 від 30.05.2024 року, у зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову.

02.08.2024 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА" про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи № 910/6889/24 на іншу дату у зв`язку із участю представника відповідача в іншому судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у задоволенні заяви Товариства Червоного Хреста України про повернення судового збору - відмовлено.

У судовому засіданні 08.08.2024 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 05.09.2024.

04.09.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА" про врегулювання спору за участі судді, в якій відповідач повідомляє суд про готовність виконати умови договору шляхом передачі позивачу автоцистерни, яка є предметом спору, а тому просить суд провести врегулювання спору у справі № 910/6889/24 за участі судді.

04.09.2024 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА" про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи № 910/6889/24 на іншу дату у зв`язку із участю представника відповідача в іншому судовому процесі.

У судовому засіданні 05.09.2024, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, оскільки юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення.

Крім того, у судовому засіданні 05.09.2024 розглянувши заяву відповідача про врегулювання спору за участі судді, суд відмовив у її задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 05.09.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6889/24 призначено на 10.10.2024.

У цьому судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи та довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 05.09.2024) в електронний кабінет позивача.

Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.06.2023 між Товариством Червоного Хреста України (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконтейнер.ЮА" (далі - постачальник) укладено договір № 09/06-23 купівлі-продажу, умовами якого передбачено, що постачальник зобов?язується передати у власність покупцю товар - Автоцистерну АЦПВ-10.1 на шасі IVECO T-WAY AD190T34W/P 4х4, а покупець зобов?язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору (п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023).

У п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023) сторони погодили наступну характеристику товару:

- Двигун дизельний - Cursor 9 / 340 к.с. / 1 400 Нм / Євро 6;

- колісна формула - 4х4;

- КПП - механічна / 16 ступенева / ZF;

- VIN: ZCFB61VP30C511017;

- колісна база - 4 500 мм;

- колір: білий;

- Рік випуску: 2023;

- Розмір шин: 315/80 R 22.5;

- Об?єм цистерни: 10 м3;

- Базове шасі: IVECO T-WAY AD190T34W/P 4x4;

- Кількість відсіків: 1;

- Кількість внутрішніх перегородок (хвилерізів): 3;

- Матеріал цистерни: Харчова нержавіюча сталь;

- Товщина металу: 4 мм;

- Теплоізоляційний матеріал: ФРП-1;

- Комплектація рукавами: 2 шт;.»

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору становить 5 890 000, 00 грн, в тому числі ПДВ - 981 666, 67 грн.

Розрахунок за договором здійснюється шляхом сплати покупцем на поточний рахунок постачальника загальної вартості договору (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору, оплата здійснюється наступним чином: покупець сплачує 100 % передплату від загальної вартості товару протягом 3-х робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури постачальником.

За умовами п. 5.2. договору, приймання товару по кількості та якості проводиться за обов`язковою присутністю уповноважених представників сторін, про що складається акт приймання-передачі товару.

Відповідно до п.5.5. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023), термін поставки товару - до 30.11.2023 року з можливістю дострокової поставки.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що датою поставки вважається дата, яка зазначена у акті приймання-передачі транспортного засобу, що підписана сторонами.

У п. 6.3. договору сторони визначили обов`язок постачальника щодо забезпечення поставки товару у строки, визначені договором.

Згідно п. 7.4. договору, у раз порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від вартості не поставленого або невчасно поставленого товару за кожен день такої прострочки. У разі порушення строку поставки товару більше ніж на 10 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості не поставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2024 року, а в частині невиконаних зобов`язань до повного їх виконання (п. 9.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 226 від 09.06.2023 на поставку товару - Автоцистерна АЦПВ-10.1 було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 36 від 09.06.2023.

Тож, відповідно до умов п. 5.5. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023) відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 30.11.2023.

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією № 01-16/04/1508 від 29.12.2023, в якій просив відповідача повернути передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн на поточний рахунок позивача вказаний у претензії та сплатити штрафні санкції, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією фіскального чеку від 29.12.2023 та накладною АТ «Укрпошта» № 0306213065671.

Проте, відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, чим порушив умови договору, а тому останній зобов`язаний повернути сплачені кошти у розмірі 5 890 000, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 854 292, 06 грн - пені за період 01.12.2023 по 29.05.2024, 589 000, 00 грн - штрафу у розмірі 10 % від вартості не поставленого товару, 88 107, 95 грн - 3 % річних за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 та 123 690, 00 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2023 по 30.04.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 09/06-23 від 09.06.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 226 від 09.06.2023 на поставку товару - Автоцистерна АЦПВ-10.1 було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 36 від 09.06.2023.

Тож, відповідно до умов п. 5.5. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 22.12.2023) відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 30.11.2023.

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 30.11.2023, однак не здійснив поставку погодженого сторонами товару, тож, починаючи з 01.12.2023 відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки товару.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією № 01-16/04/1508 від 29.12.2023, в якій просив відповідача повернути передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн на поточний рахунок позивача вказаний у претензії та сплатити штрафні санкції, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією фіскального чеку від 29.12.2023 та накладною АТ «Укрпошта» № 0306213065671.

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Правилами поштового зв`язку визначено, що:

адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім`я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;

поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;

реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Також в силу Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Київ у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні. Таким чином, відповідач мав отримати претензію 01.01.2024.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції та приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був повернути передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн у строк до 08.01.2024, тож, починаючи з 09.01.2024 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 890 000, 00 грн обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 854 292, 06 грн - пені за період 01.12.2023 по 29.05.2024, 589 000, 00 грн - штрафу у розмірі 10 % від вартості не поставленого товару.

Згідно п. 7.4. договору, у разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від вартості не поставленого або невчасно поставленого товару за кожен день такої прострочки. У разі порушення строку поставки товару більше ніж на 10 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості не поставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що у разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від вартості не поставленого або невчасно поставленого товару за кожен день такої прострочки.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та штрафу і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення строку поставки товару - з 01.12.2023 та з урахуванням приписів п. 7.4. договору, тож з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 854 292, 06 грн - пені за період 01.12.2023 по 29.05.2024 та 589 000, 00 грн - штрафу у розмірі 10 % від вартості не поставленого товару.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 88 107, 95 грн - 3 % річних за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 та 123 690, 00 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2023 по 30.04.2024. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.

У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище позивач звернувся до відповідача з претензією № № 01-16/04/1508 від 29.12.2023 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 5 890 000, 00 грн. та враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції та приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, судом зазначено, що відповідач зобов`язаний був повернути передоплату у розмірі 5 890 000, 00 грн у строк до 08.01.2024 та починаючи з 09.01.2024 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 69 038, 52 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 09.01.2024 по 30.05.2024 та сума інфляційних втрат у розмірі 118 716, 37 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 09.01.2024 по 30.04.2024, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства Червоного Хреста України обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 10 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2024 між Адвокатом Кириленко Іриною Сергіївною та Товариством Червоного Хреста України укладено договір про надання правничої допомоги №1, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов?язання представляти інтереси клієнта на території України з метою захисту йог прав та законних інтересів; від імені клієнта представляти його інтереси в усіх правоохоронних, митних, податкових органах, органах прокуратури, Державній казначейській службі України, у Державній виконавчій службі України, її територіальних підрозділах, в судах України усіх інстанцій, і органах нотаріату, в усіх установах, підприємствах і організаціях не залежно від форми власності та підпорядкування, з правом отримувати необхідні довідки, документи, виписки, посвідчення, дозволи, знайомитися з усіма матеріалами справ, подавати від імені довірителя заяви, клопотання і відводи, надавати докази, надавати необхідні довідки та документи, оплачувати необхідні збори і мита, брати участь у розгляді справ, підписувати всі без винятку документи від імені клієнта і здійснювати всі дії, формальності і юридичні процедури, пов?язані із захистом прав клієнта; здійснювати будь-які передбачені законодавством України дії, з правом підписання позовних заяв, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, угоди про досудове врегулювання спору, угод добровільного врегулювання матеріально-правових претензій, оскарження судових актів, отримання виконавчих листів, пред?явлення виконавчих листів та наказів до стягнення, а також реалізовувати інші права і нести обов?язки позивача, відповідача, третьої особи, кредитора, боржника з правом підписувати, подавати та одержувати будь-які документи, заяви, листи, оплачувати необхідні державні збори і мита, користуватися іншими процесуальними правами, встановлених законом без обмежень, з метою захисту інтересів клієнта.

Адвокат користується правами, передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також правами, наданими законодавством України представнику (захиснику).

Відповідно до п. 2 договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

27.05.2024 між Адвокатом Кириленко Іриною Сергіївною та Товариством Червоного Хреста України укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги №1 від 15.02.2024, відповідно до якої адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати клієнту послуги з правничої допомоги, а саме: підготовка позовної заяви до ТОВ «Євроконтейнер.ЮА» про повернення грошових коштів та стягнення штрафних санкцій, а також представлення інтересів клієнта в суді по справі за позовом клієнта до ТОВ «Євроконтейнер.ЮА».

Згідно п. 2 додаткової угоди, загальна вартість послуг за цією додатковою угодою складає 10 000, 00 грн.

Суд зазначає, що інтереси позивача в судових засіданнях у даній справі представляла адвокат Кириленко І.С. (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 10284/10 від 11.10.2021), яка діяла на підставі довіреності № 01-15/04/232/1 від 19.02.2024.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі.

Тож, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства Червоного Хреста України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтейнер.ЮА» (вул. Ризька, буд. 73-Г, офіс 7, м. Київ, 04060, ідентифікаційний код - 44082805) на користь Товариства Червоного Хреста України (вул. Пушкінська, буд. 30, м. Київ, 01024, ідентифікаційний код - 00016797) 5 890 000 (п`ять мільйонів вісімсот дев`яносто тисяч) грн 00 коп. - передоплати, 854 292 (вісімсот п`ятдесят чотири тисячі двісті дев`яносто дві) грн 06 коп. - пені, 589 000 (п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч) грн 00 коп. - штрафу, 69 038 (шістдесят дев`ять тисяч тридцять вісім) грн 52 коп. - 3 % річних, 118 716 (сто вісімнадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн 37 коп. - інфляційних втрат, 112 815 (сто дванадцять тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн 70 коп. - судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 21.10.2024.

Суддя Щербаков С.О.