Решение № 122391992, 03.10.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 рокусправа №380/4337/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Яськів В.Ю.,

представника позивача Маланій І.Я.,

представника відповідача Іваськевич Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням уточнення вимог, просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачені складові заробітної плати у сумі 280 106,01 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в сумі 76 752,06 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 327 940,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з червня 2004 року працював в органах прокуратури. На підставі наказу №2012к від 06.12.2019 був призначений на посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області. До жовтня 2023 року позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною, після виходу з якої пропрацював у Львівській обласній прокуратурі до 17.11.2023. Втім, за переконанням позивача, при звільненні з ним не проведено повного розрахунку. Зокрема, за жовтень та листопад 2023 року заробітну плату йому виплачено, виходячи з розміру посадового окладу 48 000,00 грн. Водночас, згідно з відповіддю на адвокатський запит представника позивача, посадовий оклад, що відповідає посаді начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області, станом на 31.10.2023 становив 59 040,00 грн. Також позивачу безпідставно не було нараховано надбавку 30% за вислугу років. Такі дії відповідача обґрунтовані посиланням на лист Генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих-503ОКВ-23. Однак, позивач наголошує на тому, що він не був звільнений та поновлений за рішенням суду на займаній посаді, а працював на ній безперервно, а тому жодних підстав для ненарахування йому надбавки за вислугу років у відповідача не було. Крім того, позивачу не виплачено вихідну допомогу при звільненні всупереч нормам Кодексу законів про працю України. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 04.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 22.03.2024 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою судді від 10.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що позивач займав адміністративну посаду у прокуратурі Львівської області. Станом на 11.09.2020 дня початку роботи Львівської обласної прокуратури не пройшов успішно атестацію, визначену Законом № 113- ІХ та перебував у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати. З 09.10.2023 позивач достроково припинив відпустку та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, не передбаченою після реформування органів прокуратури та початку роботи обласних прокуратур в структурі та штатному розписі Львівської обласної прокуратури. Відповідно до наказу керівника Львівської обласної прокуратури від 13.10.2023 № 1746к з 16.10.2023 ОСОБА_1 визначено робоче місце у першому відділі процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Львівської обласної прокуратури, з визначенням функціональних обов`язків, прирівняних до прокурорів відділів, з якими його ознайомлено. Наголошує, що визначені 13.10.2023 позивачу обов`язки не є рівноцінними посаді прокурора, який займає адміністративну посаду. Відтак, оскільки не обіймав посад, в тому числі адміністративних у обласній прокуратурі, однак продовжував перебувати в статусі прокурора регіонального рівня, на виконання рішення Конституційного Суду та листа Генерального прокурора позивачу проводилась виплата заробітної плати в розмірі посадового окладу прокурора обласного рівня як особі, яка продовжує перебувати в статусі прокурора та виконує визначені для такої особи функціональні обов`язки, а не обов`язки за посадою керівника підрозділу обласної прокуратури. Щодо виплати надбавки за вислугу років, то зазначає, що згідно листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503ОКВ-23 на підставі рішення Конституційного Суду України № 8- р(II)/2023 від 13.09.2023, оплата праці прокурорів з 13.09.2023, поновлених за рішеннями судів на посадах в регіональних та місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, в тому числі за вислугу років. Виплати, при звільненні, передбачені ст. 116 КЗпП України, проведено в день звільнення 17.11.2023 відповідно до вищевказаного наказу та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення, в яких вказано проведення виплати грошової компенсації за 204 календарних дні невикористаних відпусток та не вказано підстав та порядку надання вихідної допомоги при звільненні. При цьому, ст. 44 КЗпП України, Законом України «Про прокуратуру» та Законом № 113-ІХ, які є законами спеціальної дії, виплата вихідної допомоги при звільненні на підставі п. п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (неуспішне проходження атестації) не передбачена.

Ухвалою від 01.05.2024 суд перейшов до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 20.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача, присутня у судовому засіданні, позовні вимоги підтримала та просила такі задовольнити.

Представник відповідача, що прибула у судове засідання, проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 06.12.2019 призначений на посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області (підстава Наказ №2012к від 06.12.2019).

Відповідно до наказу керівника обласної прокуратури від 02.10.2023 №1690к (далі Наказ№1690к) наказано вважати начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області ОСОБА_1 таким, що достроково припинив відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, та приступив до виконання своїх службових обов`язків 09.10.2023.

Наказом керівника обласної прокуратури від 02.10.2023 №1691к (наказ №1691к) тимчасово визначено начальнику управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області робоче місце у Франківській окружній прокуратурі міста Львова Львівської області з 09.10.2023; наказано керівнику Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області визначити ОСОБА_1 службові обов`язки, забезпечити ведення табельного обліку використання робочого часу та контроль за службовою дисципліною.

Наказом керівника обласної прокуратури від 13.10.2023 №1746к (далі Наказ №1746) визначено начальнику управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області ОСОБА_1 робоче місце у першому відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Львівської обласної прокуратури з 16.10.2023; наказано начальнику першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержаннями законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Львівської обласної прокуратури невідкладно організувати: - затвердження функціональних обов`язків та ознайомлення з ними під підпис; - контроль за виконанням покладених обов`язків, додержання правил внутрішнього службового розпорядку; - врахування дотримання установленого режиму роботи під час використання робочого часу.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 14.11.2023 №1870к (далі Наказ №1870к) наказано: звільнити ОСОБА_1 з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») « 17» листопада 2023 року; відділу фінансування та бухгалтерського обліку Львівської обласної прокуратури провести із ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні. Підстава: рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №1 від 19.10.2023.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача Львівська обласна прокуратура листом від 01.03.2024 №21-47Вих-24 повідомила наступне:

«Виплати при звільненні ОСОБА_1 проведено відповідно до наказу обласної прокуратури №1870к від 14.11.2023 та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення, в яких вказано проведення виплати грошової компенсації за 2024 календарних дні невикористаних відпусток та не вказано підстав та порядку надання вихідної допомоги при звільненні. При цьому, згідно інформації відділу кадрової роботи та державної служби, Законом України «Про прокуратуру», який вважається законом спеціальної дії, як і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена.

Виплати в сумі 178 742, 95 грн (за період з 14.11.2023 по 17.11.2023), заробітна плата за другу половину листопада 2023, оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця за період з 23.10.2023 по 27.10.2023 та компенсація за 204 календарних дні невикористаних відпусток проведено в день звільнення з відрахуванням належних до сплати податків і зборів (копія розрахункового листка та довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток від 29.02.2024 №21-44к-24 додається).

Заборгованості з належних ОСОБА_1 сум у відділі фінансування та бухгалтерського обліку немає.

Розмір посадового окладу згідно штатного розпису начальників управлінь в період жовтня-листопада 2023 року встановлено на рівні 59 040,00 грн.

Також повідомляю, що з 13.09.2023 згідно рішення Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023, оплата праці прокурорів, поновлених за рішенням судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахована на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, як такі, що не суперечать листу за підписом генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих503ОВК-23».

Згідно з розрахунковим листом, посадовий оклад позивача становив 48 000,00 грн. Заробітна плата нарахована виходячи з посадового окладу, без урахування надбавки за вислугу років. Вихідна допомога при звільненні не виплачена.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи цей спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон №1697-VII).

Відповідно до ст. 1 Закон №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Як зазначено у Пояснювальній записці до проєкту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.

У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в первинній редакції) визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

Відтак, абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора.

Водночас вказаною нормою визначено, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Кабінетом Міністрів України 31.05.2012 прийнято постанову №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Втім, в подальшому рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зокрема, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що законодавець, запровадивши Законом №113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною

Отже, після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 абзац третій пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX залишився чинним в частині збереження правового статусу прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Разом з тим, жодних особливостей щодо оплати праці працівників органів прокуратури у зазначений період не передбачається.

Статус прокурора визначено Розділом ІІІ Закону №1697-VII.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:

1) Генеральний прокурор;

2) перший заступник Генерального прокурора;

3) заступник Генерального прокурора;

4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

4-2) перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

4-3) заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора;

5-1) керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора;

6-1) заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

7) прокурор Офісу Генерального прокурора;

7-1) прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

8) керівник обласної прокуратури;

9) перший заступник керівника обласної прокуратури;

10) заступник керівника обласної прокуратури;

11) керівник підрозділу обласної прокуратури;

12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури;

13) прокурор обласної прокуратури;

14) керівник окружної прокуратури;

15) перший заступник керівника окружної прокуратури;

16) заступник керівника окружної прокуратури;

17) керівник підрозділу окружної прокуратури;

18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури;

19) прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Пунктами 4-5 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII передбачено, що незалежність прокурора забезпечується, серед іншого, установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Питання заробітної плати прокурора врегульовано статтею 81 Закону №1697-VII.

Частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Частиною 5 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі:

1) Генерального прокурора - 1,7 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

2) першого заступника Генерального прокурора - 1,5 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

3) заступника Генерального прокурора - 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

6) керівника обласної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

7) першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

8) заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

9) керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

11) керівника окружної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

12) першого заступника керівника окружної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

13) заступника керівника окружної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

14) керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.

Отже, суд висновує, що оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 жодних особливостей щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури не встановлено, то оплата праці таких в зазначений період має здійснюватись у відповідності до вимог ст. 81 Закону №1697-VII.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 06.12.2019 призначений на посаду начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.

09.10.2023 позивач достроково припинив відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, та приступив до виконання своїх службових обов`язків (Наказ№1690к).

В подальшому Наказом №1870к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») « 17» листопада 2023 року.

У період з 09.10.2023 по 17.11.2023 заробітна плата позивачу була виплачена виходячи з розміру посадового окладу 48 000,00 грн, що дорівнює посадовому окладу прокурора обласної прокуратури у Львівській області.

Однак, як уже зазначалось, ОСОБА_1 на момент виходу у відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, перебував на адміністративній посаді - начальник управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.

Відповідач наголошує на тому, що відповідно до наказу керівника Львівської обласної прокуратури від 13.10.2023 № 1746к з 16.10.2023 ОСОБА_1 визначено робоче місце у першому відділі процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Львівської обласної прокуратури, з визначенням функціональних обов`язків, прирівняних до прокурорів відділів, з якими його ознайомлено. Стверджує, що визначені 13.10.2023 позивачу обов`язки не є рівноцінними посаді прокурора, який займає адміністративну посаду. Відтак, оскільки позивач не обіймав посад, в тому числі адміністративних у обласній прокуратурі, однак продовжував перебувати в статусі прокурора регіонального рівня, йому проводилась виплата заробітної плати в розмірі посадового окладу прокурора обласного рівня як особі, яка продовжує перебувати в статусі прокурора та виконує визначені для такої особи функціональні обов`язки, а не обов`язки за посадою керівника підрозділу обласної прокуратури.

Втім, суд вказує на помилковість такої позиції відповідача з огляду на те, що абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, відтак збережено правовий статус позивача як прокурора, який перебуває на відповідній адміністративній посаді.

З огляду на наведене, суд висновує, що у період з 09.10.2023 по 17.11.2023 посадовий оклад позивача мав визначатись у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII, тобто як керівника підрозділу обласної прокуратури у розмірі 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.

Також позивач вказує про протиправність дій відповідача щодо того, що нарахування йому заробітної плати за спірний період здійснювалось без урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 7 ст. 81 №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (далі Постанова №1090).

Відповідно до п. 3 Постанови №1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з п. 6 Постанови №1090 до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, зараховується:

1) час роботи (служби) в органах прокуратури;

2) час проходження строкової військової служби та служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби та інших правоохоронних органах, на посадах в органах поліції з присвоєнням спеціальних звань поліції (не нижче спеціальних звань середнього складу), а також стаж військової служби в Збройних Силах, Службі безпеки, інших утворених відповідно до законодавства військових формуваннях;

3) час роботи на посадах судді, державного арбітра, арбітра відомчих арбітражів України, арбітра в судах і державному та відомчому арбітражі колишнього СРСР і республік, що входили до його складу, а також працівників органів юстиції, що забезпечують діяльність судів;

4) час роботи на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і профспілкових організаціях, якщо працівник до і після цього працював в органах прокуратури;

5) час роботи в державних установах, інших організаціях, якщо вони були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури для продовження роботи;

6) період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах;

7) час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли за медичними показаннями дитині потрібен домашній догляд, - період відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

8) час роботи за кордоном, якщо працівник направлявся туди органами прокуратури та перед відрядженням працював на прокурорсько-слідчих посадах і протягом двох місяців після повернення з-за кордону був прийнятий на роботу в органи прокуратури на зазначені посади;

9) час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

10) період роботи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII Про прокуратуру було присвоєно класні чини (у тому числі працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), а також час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

11) період роботи на адміністративних посадах, посадах науково-педагогічних та наукових працівників у Національній академії прокуратури України.

Згідно з довідкою Львівської обласної прокуратури від 30.10.2023 №07-1027ВИХ-23, трудову діяльність позивач в органах прокуратури Львівської області розпочав 24.06.2004 та, як вже зазначалось, його звільнено з органів прокуратури 17.11.2023. У період з 07.04.2020 до 13.11.2021 перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 14.11.2021 до 08.10.2023 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.

Відтак, стаж роботи позивача в органах прокуратури надає йому право на отримання надбавки за вислугу років у відповідності до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дії щодо не нарахування позивачу надбавки за вислугу років, відповідач покликається лист Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих-503ОКВ-23.

Так Офіс Генерального прокурора спрямував керівникам обласних прокуратур лист від 12.10.2023 №21-2139вих-503 ОКВ-23 наступного змісту:

«… Винагорода за працю є гарантією незалежності прокурорів та невіддільним елементом їх юридичного статусу, а отже, складником організації й порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131і Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 визнано неконституційною норму Закону України від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» стосовно оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, згідно з постановою Кабінету Міністрів України до їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в цьому рішенні:

- прокурори до атестації і прокурори після її проходження мають єдиний юридичний статус, тобто однаковий обсяг гарантій незалежності;

- оплата праці прокурорів має визначатися відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат).

З огляду на викладене з 13.09.2023 оплату праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років…».

Суд не бере до уваги як підставу для розрахунку заробітної плати позивача наданий відповідачем лист, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 9 Закону №1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суд вважає, що листи не є ні нормативно-правовими актами, ні актами індивідуальної дії, які можуть регулювати такі правовідносини.

Крім цього, суд зауважує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 р. №560/8064/22.

Більше того, як вже зазначалось вище, частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відтак, з огляду на наявність відповідного стажу роботи в органах прокуратури, позивач має право на отримання надбавки за вислугу років, гарантованої ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII.

З огляду на наведене, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років.

Позивач заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплачених складових заробітної плати у сумі 280 106,01 грн. У позовній заяві наводить відповідні розрахунки заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023, виходячи з посадового окладу 59 040,00 та надбавки за вислугу років у розмірі 30%, здійснює перерахунок належних йому до виплати сум заробітної плати (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпустки).

Втім, суд зазначає, що повноваження щодо здійснення нарахування конкретних сум заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 належать відповідачу як безпосередньому роботодавцю позивача. На переконання суду, визначення конкретних сум заробітної плати, які підлягають виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати їх розрахунок із застосуванням відповідних складових до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Встановивши факт неправильного нарахування заробітної плати у зв`язку з неправильним визначенням посадового окладу та неврахування надбавки за вислугу років, суд вважає за доцільне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування на виплату позивачу заробітної плати (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, заробітної плати за час відпустки) за спірний період з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років.

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб: зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.

Також з матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).

Абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

В абзаці 1 пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Отже нарахування позивачу компенсації за невикористані відпустки має бути здійснено, виходячи з розміру заробітної плати із врахуванням посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, позивач також заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням в сумі 76 752,06 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.

Так, Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону №1697-VII.

За правилами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції Закону до 11 липня 2021 року) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Законом України від 15 червня 2021 року №1554-IX «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі Закон №1554-IX) унесено зміни до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, абзаци перший - п`ятий якого викладено в новій редакції: Установити, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 - 4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Отже, у зміненій нормі п.19 виключено посилання на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, як правової підстави звільнення прокурора, зокрема, при ухваленні кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.

У постанові від 22.08.2023 у справі №420/25920/21 Верховний Суд, вирішуючи щодо наявності у працівників органів прокуратури, звільнених у зв`язку з ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, права на отримання вихідної допомоги, дійшов наступних висновків.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.05.202 (справа №8-рп/2002) зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, яку неодноразово підтримано Верховним Судом, зокрема, у його постановах, ухвалених у справах №№ 806/277/16, 803/31/16, 804/406/16, 813/150/16, 440/3166/20, та 300/2000/20, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 44 КЗпП України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

З 25 вересня 2019 року Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Цим же Законом внесені зміни також і до КЗпП України, зокрема, статтю 40 цього Кодексу також доповнено частиною п`ятою. Цими змінами передбачені особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, які встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону №697-VII та частиною п`ятою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у цей перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому приписи статті 44 КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин не мають особливостей щодо їхнього застосування.

Верховний Суд зазначив, що метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв`язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком). І, як зазначалося вище, однією з підстав надання такого захисту є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Суд наголошує, що вирішуючи питання правомірності звільнення з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово констатував, що метою запровадження Законом №113-ІХ інституту атестації, було саме підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Аналіз наведених норм дозволив Верховному Суду зробити висновок, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пункт 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 КЗпП України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв`язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.

Також Верховний Суд наголосив, що зміни, внесені до Закону №113-ІХ Законом №1554-IX, виключили з пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Отже, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, зважаючи на те, що позивача звільнено з органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу 11 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку.

Відтак, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні.

Також позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 327 940,62 грн.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають вищенаведені норми КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом періоду прострочення.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Вищенаведені висновки суду щодо неправильного нарахування заробітної плати позивачу у період з 09.10.2023 по 17.11.2023, протиправної невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, зумовлюються висновок щодо не здійснення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Як встановлено з матеріалів справи, позивача звільнено з посади начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури 17.11.2023.

Норма статті 117 КЗпП України гарантує право працівнику на отримання середнього заробітку за весь час затримки до день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У спірній ситуації відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем, відтак позивачем заявлено вимогу щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 18.11.2023 (наступний день після звільнення) по 19.02.2024 (день звернення до суду із цим позовом), що становить 94 календарних дні (3 місяці 2 дні).

Відповідно до пункту 2 Постанови №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, для проведення розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суду необхідно встановити середньоденний заробіток позивача, виходячи з розміру заробітної плати за два останні місяці роботи перед звільненням.

До матеріалів справи позивачем долучено довідку від 29.02.2024 №21-44вих-24, у якій визначено середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивача. Втім, вказані суми розраховано із заробітної плати із застосуванням посадового окладу у розмірі 48 000,00 грн та без врахування надбавки за вислугу років, що, як вже встановлено судом, суперечить положенням ст. 81 Закону №1697-VII.

Отже, вказана довідка не може бути врахована судом для визначення розміру середнього заробітку при звільненні, оскільки не відображає належний розмір заробітної плати позивача. Наведена позивачем сума середньоденної заробітної плати (3488,73 грн) не підтверджується жодними доказами.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі №380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі №380/5499/20.

З огляду на те, що розмір середньоденної заробітної плати позивача буде визначено після проведення відповідачем перерахунку заробітної плати на виконання цього рішення, суд, станом на момент розгляду справи, позбавлений можливості визначити конкретну суму відшкодування, належного до виплати позивачу.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають у зв`язку з їх передчасністю.

Разом з тим, суд наголошує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення відповідачем перерахунку заробітної плати на виконання цього рішення та здійснення остаточного розрахунку. Адже строк звернення до суду з таким позовом починає свій відлік з моменту здійснення остаточного розрахку.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4046,93 грн за заявлення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, то судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років.

Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 09.10.2023 по 17.11.2023 з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років.

Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки з розрахунку посадового окладу керівника підрозділу обласної прокуратури відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні.

Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомоги у розмірі не менше середнього заробітку при звільненні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Львівська обласна прокуратура (79005, м. Львів, вул. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031).

Повний текст рішення складено та підписано 14.10.2024.

СуддяСидор Наталія Теодозіївна