Решение № 122390145, 11.10.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року справа № 320/22077/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу та рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві, в якому позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві Марини Твердохлєбової №2626-п про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання від 29.05.2023 - в частині щодо ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) та рішення в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві Марини Твердохлєбової №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) - в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 29.05.2023 №2626-п «Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання», яким наказано провести фактичну перевірку суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , є протиправним, оскільки не містить підстав для проведення фактичної перевірки, через що посадових осіб контролюючого органу не було допущено до її проведення, а тому винесене спірне рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, позивач вказує, що зважаючи на протиправність наказу про проведення фактичної перевірки, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платників податку №2 від 27.06.2023 є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 відкрито провадження у справі № 320/22077/23 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою від позивача та відповідачів судом було витребувано додаткові докази у справі.

16.11.2023 до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у м. Києві, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що фактична перевірка проводилася на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Додатково відповідач зазначає, що працівниками податкового органу 26.05.2023 було здійснено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, 53 та вручено позивачу копію наказу, проте остання повідомила про відмову в допуску до проведення перевірки, про що працівниками податкового органу було складено акт.

З наведених підстав відповідач вважає оскаржуваний наказ таким, що прийнятий у відповідності до положень податкового законодавства.

Окремо відповідач вказує, що Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (адміністративна справа №320/21851/23), в якому просило суд визнати обґрунтованим застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 . Відтак, по справі №320/21851/23 вже розглядається питання щодо винесення рішення №2 про застосування умовного адміністративного арешту платника податків та щодо правомірності оскаржуваного наказу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

29.05.2023 виконуючим обов`язки начальника Головного управління ДПС у м. Києві видано наказ №2626-п«Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання», відповідно до якого на підставі пп.19№.1.4, пп.19№.1.14, пп.19№.1.16, пп.19№.1.17 п.19№.1 ст. 19№, керуючись пп.20.1.4, пп.20.1.6, пп.20.1.8, пп.20.1.9, пп.20.1.10, пп.20.1.11, пп.20.1.12, пп.20.1.13 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п.75.1 ст.75, пп. 80.2.2, пп.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 розділу II п.69.2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, Законом України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», із наступними змінами та доповненнями, яким наказано провести фактичну перевірку суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 тривалістю до 10 діб з 26.06.2023 по 04.07.2023. Період діяльності, що перевіряється, визначений статтею 102 Податкового кодексу України (а.с.62).

Метою проведення перевірки визначено дотримання вимог законодавства, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмістової продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

З метою проведення перевірки згідно вказаного наказу та на підставі направлень від 26.06.2023 №10924/26-15-09-01, №10925/26-15-09-01 головними державними інспекторами ГУ ДПС у м. Києві Саввоном Г. та ОСОБА_2 здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , павільйон (а.с. 64-65).

Представника позивача продавця ОСОБА_3 на місці перевірки було ознайомлено із оскаржуваним наказом та направленнями на перевірку, проте остання не допустила працівників контролюючого органу до проведення перевірки, про що було складено відповідний акт про відмову у допуску до проведення фактичної перевірки від 26.06.2023, в якому ОСОБА_3 власноручно вказано, що остання не допускає до перевірки через відсутність керівника (а.с.67).

27.06.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 , яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), що перебуває (розміщене, зберігається) за адресами: АДРЕСА_2 (а.с.66).

Судом також встановлено, що Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (адміністративна справа №320/21851/23), в якому просить суд визнати обґрунтованим застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі №320/21851/23 відмовлено у відкритті провадження за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до фоп ОСОБА_1 щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків (в порядку ст. 283 КАС України) через наявність між сторонами спору про право, оскільки відповідачем в судовому порядку оскаржується законність наказу №2626-п від 29.05.2023 про проведення фактичної перевірки фоп ОСОБА_1 , недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 320/21851/23 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року скасовано, а справу за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

При цьому колегія суддів у постанові від 30 серпня 2023 року врахувала правові висновки, сформовані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі № 640/17091/21, а саме:

…Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є способом забезпечення збереження поточного майнового становища платника податків і не є ані способом притягнення платника податків до відповідальності, ані способом вчинення контролюючим органом дій, направлених на реалізацію арештованого майна. При цьому судова палата вважає, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним…

…Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати, що подання платником податків позову про скасування наказу про проведення перевірки є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України при перевірці заяви контролюючого органу, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, судова палата виходить з такого…

… У разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов`язків - застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб`єктів владних повноважень.

Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що публічно-правовий спір є тотожним до терміну спір про право. Отже, подання до суду адміністративного позову про протиправність рішення/дій щодо проведення перевірки або накладення адміністративного арешту не може розглядатись як підстава для відмови у відкритті провадження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України…

Крім того, судова палата відступає від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3469/17, від 14.11.2018 у справі № 818/907/16, від 19.12.2018 у справі № 816/284/17, від 31.08.2020 у справі № 826/6013/16, від 07.11.2018 у справі № 820/3469/17, від 14.11.2018 у справі № 818/907/16, від 19.12.2018 у справі № 816/284/17, від 31.08.2020 у справі № 826/6013/16, від 26.02.2019 у справі № 640/20138/18, відповідно до яких у спорах за зверненнями органів державної податкової служби оскарження платником наказу про проведення перевірки свідчить про наявність спору про право, і, як наслідок, є підставою для відмови у відкритті провадження або його закриття.

Не погодившись з наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 29.05.2023 №2626-п «Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання» та рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 , позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі Закон від 19.12.1995 № 481/95-ВР).

Відповідно до абзацу другого статті 16 Закону № 481/95-ВР (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної Законами України.

Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі Податковий кодекс України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлює, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Положеннями підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України врегульовано, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

У постановах від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18), від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 22.05.2018 у справі № 810/1394/16), від 20.03.2018 у справі № 820/4766/17) Верховний Суд указував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

(1) наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

(2) здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У цьому випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Поряд з цим у постановах від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 19.11.2020 у справі № 160/7971/19, від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18 Верховний Суд указував про необхідність зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, також конкретні фактичні підстави її призначення. У вказаних справах зроблено висновок, що при здійсненні призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

Окрім цього, Верховний Суд у постановах від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а та від 21.12.2022 у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №805/3809/16-а (п.п.37-38) підтверджено позицію, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

У даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Тобто, норма зазначеного вище підпункту дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального покладені на відповідача.

Відповідні функції контролю передбачені також і підпунктами 19-1.1.14, 19-1.1.19, 19-1.1.20 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, зокрема контролюючі органи виконують такі функції: проводять відповідно до законодавства перевірки платників податків; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

Отже контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб`єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/1864/21, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, від 25.01.2019 у справі №812/1112/16, від 07.11.2019 у справі №140/391/19, від 20.03.2018 у справі №820/4766/17, від 22.05.2018 у справі №810/1394/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У ході розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу на проведення фактичної перевірки контролюючий орган визначив підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а саме, - здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, про що і зазначив відповідач в наказі від 29.05.2023 № 2626-п.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, про те, що у оскаржуваному наказі зазначені як юридичні (елемент підстав для проведення перевірки), так і фактичні підстави (сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу) для призначення до проведення фактичної перевірки контролюючим органом.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо того, що наказ про проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 не містить підстав для проведення фактичної перевірки, оскільки такі спростовують вищенаведеними приписами законодавства, сформованою практикою Верховного Суду та матеріалами справи.

На думку суду, позивачем не наведено належних обґрунтувань порушення контролюючим органом вимог законодавства під час винесення наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 29.05.2023 №2626-п «Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання», у зв`язку із чим останнім не порушено право позивача на належний захист своїх прав та інтересів під час проведення перевірки, а відтак, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу.

Щодо позовних вимог про скасування рішення в.о. начальника ГУ ДПС у м. Києві Марини Твердохлєбової №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 суд зазначає таке.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу визначено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Відповідно до пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин, зокрема:

- платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (п.п. 94.2.3).

Згідно з п. 94.3 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

За приписами п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним (п. 94.5 ст. 94 Податкового кодексу України).

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Пунктом 94.6. статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку/електронному гаманці платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

У відповідності з п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Відповідно до п. 94.11 ст. 94 Податкового кодексу України рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Судом встановлено, що за наявності обставин, передбачених пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, 27.06.2023 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 , яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), що перебуває (розміщене, зберігається) за адресами: АДРЕСА_2 (а.с.66).

Враховуючи, що відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України арешт на майно накладається рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом, Головне управління ДПС у м. Києві своєчасно звернулось до Київського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст. 283 КАС України про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків, накладеного рішенням від 27.06.2023 №2.

Отже, суд звертає увагу, що правомірність прийняття рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 мала бути розглянути в межах адміністративної справи №320/21851/23, проте на момент розгляду справи №320/22077/23 рішення у справі №320/21851/23 не прийнято.

Враховуючи обмежені строки для підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків, накладеного рішенням від 27.06.2023 №2, та відсутність судового рішення про таке підтвердження, суд виходить з того, що рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 після спливу 96 годин втратило чинність.

Отже, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27.06.2023 №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків щодо ФОП ОСОБА_1 не породжує жодних наслідків для позивача після спливу 96 годин від дати його прийняття, якщо обґрунтованість його застосування не підтверджена судом.

Суд зауважує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду належні та достатні докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Враховуючи відмову у позові та приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.