Решение № 122377474, 17.10.2024, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/7077/24

2/303/1403/24

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-страхування» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди. Позов обґрунтовано тим, що 01.08.2023 року між ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU-001506. 22.04.2024 року на вул. Велика Васильківська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу марки «Toyota RAV-4 HYBRID», номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу марки «Renault Trafic», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджено транспортний засіб марки Toyota RAV-4 HYBRID, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 . Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2024 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На дату вчинення вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди у ОСОБА_2 був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Так, враховуючи наявність договору страхування, власниця пошкодженого застрахованого транспортного засобу звернулася до ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у зв`язку з чим їй було виплачено 9748,20 грн. Відтак ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» вважає, що до нього перейшло право на отримання від винуватця дорожньо-транспортної пригоди компенсації шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля в розмірі 9748,20 грн. Також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 29.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, поставлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання по справі призначено на 25.09.2024 року та відкладено на 17.10.2024 року.

02.09.2024 року від представника позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 03.09.2024 року заяву представника позивача ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» Котляр С.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду.

04.09.2024 року від представника позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 05.09.2024 року заяву представника позивача ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» Котляр С.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позов задовольнити з наведених у ньому підстав, проти ухвалення заочного рішення не заперечила.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання з розгляду справи не з`явився повторно, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв`язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши позицію представника позивача, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 01.08.2023 року між ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU-001506., предметом якого є автомобіль марки «Toyota RAV-4 HYBRID», номерний знак НОМЕР_1 .

Також судом встановлено, що 22.04.2024 року на вул. Велика Васильківська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу «Toyota RAV-4 HYBRID», номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу марки «Renault Trafic», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2024 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн. При цьому суд встановив, що ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Renault Trafic», номерний знак НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом не впевнився у безпечності та здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки «Toyota RAV-4 HYBRID», номерний знак НОМЕР_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на це та відповідно до положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2024 року, згідно з засадами інституту доказування у цивільному судочинстві, які не оскаржувалися та набрали законної сили.

Таким чином, наявність вини в діях ОСОБА_2 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 22.04.2024 року, додатковому доказуванню не підлягає.

Також судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, що підтверджується відповідним наявним в матеріалах справи доказом.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 транспортний засіб марки «Toyota RAV-4 HYBRID», номерний знак НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_3 .

26.04.2024 року ОСОБА_3 звернулася до ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно з висновком про вартість матеріального збитку станом на 24.04.2024 року вартість відновлювального ремонту становить 12349,16 грн.

01.05.2024 року ТзДВ «Страхова компанія «Віді-страхування» був складений страховий акт № 18635 відповідно до рішення якого страхове відшкодування підлягає виплаті ОСОБА_3 у розмірі 9748,20 грн. шляхом перерахування грошових коштів ОСОБА_3 .

Вищевказана сума була перерахована ОСОБА_3 з призначенням платежу «страхове відшкодування згідно з ст-18635 від 01.05.2024 року», що стверджується платіжною інструкцією № 1610 від 01.05.2024 року.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 ЦК України.

За змістом п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. При цьому розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У ст. 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема й страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування»).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої зазначеної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування»).

Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України).

Одночасно слід зазначити і те, що згідно з ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 (п.п. 68-70) вказано, що ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач, який є страховиком потерпілої особи, а саме ОСОБА_3 , виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків повністю, тому з ОСОБА_2 , як винної в дорожньо-транспортній пригоді особи, із врахуванням того, що його цивільно-правова відповідальність на момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, підлягають стягненню збитки в не спростованому ним розмірі, а саме 9748,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 289, 354-355 ЦПК України, ст. 15, 16, 22, 1166, 1187, 1191 ЦК України суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-страхування» завдану шкоду в розмірі 9748,20 (дев`ять тисяч сімсот сорок всім гривень 20 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-страхування» 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-страхування» (вул. В.Кільцева, 60А, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, ЄДРПОУ 35429675)

Представник позивача: ОСОБА_1 (вул. Машинобудівників, 25/12, м. Вишневе, Бучанський район, Київська область)

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення складено 18.10.2024 року.

Суддя А.М.Заболотний