Решение № 122353615, 10.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 рокуСправа №160/19750/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.06.2024 №045550025424 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 2 роки 5 місяців до загального страхового стажу, половину строку навчання у вищому навчальному закладі в Одеській національній юридичній академії за період навчання з 01.09.2001 по 26.06.2006 (4 роки 10 місяців);

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789 «Про прокуратуру» (з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663) з 06.06.2024, виходячи з розміру пенсії 90 % від розміру заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження максимального (граничного) розміру пенсії.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у звізку з відсутністю стажу необхідного для призначення цього виду пенсії. Позивач вказує, що на момент його призначення на роботу в органах прокуратури України 2005 року діяв Закон України від 05.11.1991 №1789 «Про прокуратуру». Позивач об`єктивно передбачав настання відповідних наслідків, а саме: призначення пенсій, тобто легітимне очікування позивача було пов`язано саме з положеннями Закону України від 05.11.1991 №1789 «Про прокуратуру» до внесення змін законом України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014. Позивач вважає, що зміна умов призначення пенсії, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування позивача, погіршило його юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних з реалізацією права виходу на пенсію. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж за вислугу років роботи на посадах прокурорів 25 років. Крім того, відповідач зазначив, що при умові підтвердження періоду навчання на денній формі навчання дипломів НОМЕР_1 від 30.07.2005 та СК №29568664 від 26.06.2006, позивачу можливе зарахування до загального стажу період навчання по 31.12.2003, що може становити: з 01.09.2001 по 31.12.2003 = 2 роки 4 місяці - половина навчання становить 1 рік 2 місяці. Щодо зарахування до стажу періоду навчання згідно диплома НОМЕР_2 від 26.06.2006 позивач 07.12.2005 був прийнятий помічником прокурора Індустріального района м. Дніпропетровська, тобто навчання до 01.12.2005, що становить з 01.09.2005 по 01.12.2005 = 4 місяці. Отже, на підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, стаж роботи позивача за вислугу років на день звернення склав 18 років 04 місяці 0 днів, стаж роботи на посадах прокурорів 18 років 04 місяців 0 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 14.10.2014 №1697 "Про прокуратуру".

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву не надходив.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 01.09.2001 по 26.06.2006 навчався у вищому навчальному закладі в Одескькій національній юридичній академії.

Згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 позивача з 07.12.2005 працює в органах прокуратури України.

Позивач 06.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», яка відповідно до принципу екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 14.06.2024 №045550025424 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся за захитсом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про Пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивач у період з 07.12.2005 працює в органах прокуратури України.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (22.03.1999) діяв Закон України від 05.11.1991 №1789 «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789).

Статтею 50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України №3314 від 02.02.2006) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до частини 5 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Судом встановлено, що позивач з 01.09.2001 по 30.07.2005 навчався 4 роки на денній формі навчання у вищому навчальному закладі в Одескькій національній юридичній академії, що підтверджується дипломом СК №28171601 та додатком до нього.

Отже, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" зараховується, зокрема, половина строку навчання у вищому навчальному закладі, оскільки позивач навчався у вищому навчальному закладі Одескька національна юридична академія, відповідно половина строку навчання складає 2 роки.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що період навчання позивача з 01.09.2005 по 26.06.2006 не підлагає зарахуванню до стажу позивача, оскільки позивач навчався на заочній формі навчання, що підтверджується додаком до диплому 02 ВО №671879, а з грудня 2005 року розпочав свою роботу на посаді помічником прокурора Індустріального района м.Дніпропетровська, а відтак в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача, що від початку 2004 року набув чинності Закон України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який запровадив поняття «страховий стаж» та скасував норму Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» щодо навчання за денною формою у вищих і середніх навчальних закладах, на курсах із підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації зараховується до страхового стажу, є безпідставним, оскільки згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Отже, до 01.01.2024 діяла норма ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою, час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі зараховується до стажу роботи.

Поняття «страховий стаж» запроваджено Законом України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 01.01.2004.

Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

З урахуванням наведеного суд вважає, що періоди з 01.09.2001 по 30.07.2005 денної форми навчання протиправно не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача, що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 14.06.2024 №045550025424.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами ст. ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.06.2024 №045550025424 стаж роботи позивача на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, з урахування половини періоду навчання на денні формі навчання становить 20 років 4 місяці, з яких необхідний стаж роботи на посадах прокурорів/слідчих становить 18 років 4 місяці.

Таким чином, враховуючи наведені норми права, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Посилання ж відповідача у оскаржуваному рішенні на положення Закону №1697 в якості обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за вислугу років суд вважає таким, що не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Закон України «Про прокуратуру» №1697 (далі - Закон №1697) прийнятий 14.10.2014 та набрав чинності з 15.07.2015.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону №1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Отже, статтею 86 Закону №1697 збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України №3314 від 02.02.2006), що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами 1 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України №3314 від 02.02.2006), які в подальшому були звужені статтею 86 Закону №1697, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого статтею 50-1 Закону №1789, в редакції Закону України №3314 від 02.02.2006 є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015, оскільки вказаними законами, в порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа №21-445а13), від 10.12.2013 (справа №21-348а13), Конституційному поданні від 25.03.2016 №20-1271/0/3-16.

Як вбачається із наданих документів позивача стаж роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 20 років 04 місяці, з яких необхідний стаж роботи на посадах прокурорів/слідчих становить 18 років 4 мсяці.

Відтак, рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789, є протиправним, не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Доводи відповідача проте, що розмір призначеної пенсії не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, суперечить висновкам, які викладено Конституційним Судом України у рішенні №7-рп/2016 від 20.12.2016 щодо обмеження розміру пенсії 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність - є неправомірними.

Інші аргументи відповідача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки не спростовують висновків суду про право позивача на пенсію за вислугу років на підставі норми закону, яка діяла на час його призначенні на посаду, яка передбачала його право на на пенсію по вислузі років, за наявності саме 20 річного стажу роботи, який позивач набув.

Стосовно зобов`язання саме Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію за вислугу років.

Отже, за наслідками розгляду справи, судом встановлено, що позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області в частині зобов`язання призначити пенсію є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.06.2024 №045550025424 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 2 роки до загального страхового стажу, період денної форми навчання у вищому навчальному закладі в Одеській національній юридичній академії за період навчання з 01.09.2001 по 30.07.2005.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789 «Про прокуратуру» (з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111), виходячи з розміру пенсії 90 % від розміру заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження максимального розміру пенсії.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська