Решение № 122324490, 11.09.2024, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1286/20

Провадження № 2/132/191/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" вересня 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області у порядку загального позовного провадження справу № 132/1286/20 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 04 квітня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

04.05.2020 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернулося АТ «КБ «ПриватБанк» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 04 квітня 2014 року, у якому в обґрунтування своїх вимог зазначив, що 04.04.2014 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 7000грн.00коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, та станом на дату його смерті утворилась заборгованість за кредитним договором б/н від 04.04.2014 року у розмірі 8649грн.20коп., яка складається із заборгованості за тілом кредита у розмірі 8649грн.20коп. Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є відповідач ОСОБА_1 , який протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_6 від спадщини не відмовився, а тому до нього перейшов обов`язок погасити заборгованість, яка виникла у спадкодавця за кредитним договором.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2020 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 14.05.2020 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28.12.2020 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.04.2014 року у розмірі 8649грн.20коп., та судовий збір у розмірі 2102грн.00коп.

14.02.2023 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 18.08.2023 року, скасоване заочне рішення, а справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 21.11.2023 року, залучено до участі у справі в якості співвідповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

16.04.2024 року АТ «КБ «ПриватБанк» уточнило свої позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 04.04.2014 року у розмірі 7352грн.39коп., у рівних частках, а саме по 1470грн.48коп. з кожного, посилаючись на те, що відповідачі у справі є спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому прийняли спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не заявляли про відмову від неї, а відтак повинні нести відповідальність за невиконання грошового зобов`язання спадкодавця.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву, згідно якої просив справу розглянути за його відсутності, на позовних вимогах наполягає з підстав, зазначених у позові.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, із заявами та/або клопотаннями щодо відкладення розгляду справи не зверталися.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України, та відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідачів, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 04 квітня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 7000грн.00коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 02 серпня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 02 грудня 2019 року заборгованість перед Банком за кредитним договором від 04 квітня 2014 року становить 8649грн.20коп., яка складається із заборгованості за тілом кредита у розмірі 8649грн.20коп.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 525 та 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною другою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно з статтею 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку визначеному статтею 1282 ЦК України.

Відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Встановлені статтею 1281 ЦК України строки є преклюзивними, а тому їх недотримання, позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Як встановлено, про смерть боржника ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , Банк дізнався в жовтні 2017 року.

19 грудня 2017 року позивачем на адресу Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області була направлена претензія кредитора в порядку статті 1281 ЦК України, в якій Банк просив повідомити, чи заводилась спадкова справа після смерті померлого боржника - ОСОБА_6 , включити його кредиторські вимоги в спадкову масу, повідомити інформацію стосовно осіб, які подали заяву про прийняття спадщини або відмовилися від прийняття спадщини після смерті боржника, а також щодо осіб, які вже прийняли спадщину.

З матеріалів спадкової справи, заведеної Калинівською державною нотаріальною конторою Вінницької області від 21 грудня 2017 року № 575/2017, щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , вбачається, що спадкоємці до нотаріальної контори не звертались.

Про вказані обставини листом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області від 19 листопада 2018 року № 1621/02-14, було повідомлено АТ КБ «Приватбанк», а також про те, що після смерті ОСОБА_6 , визначити коло спадкоємців неможливо.

Як вбачається з листа Уладівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 18 серпня 2020 року № 02-27-110, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією ж адресою були зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подання нотаріусу заяви про її прийняття.

Таким чином, законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Причому постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене.

Відповідно до пункту 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від неї.

Таким чином, положення частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України містять правову презумпцію прийняття спадщини, зміст якої становить припущення про те, що певні спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину без спеціального волевиявлення про це.

Презумпція прийняття спадщини може бути застосована лише щодо спадкоємців, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Існування зазначеної презумпції можливе за умови, що такі спадкоємці не відмовилися від прийняття спадщини в установленому законодавством порядку.

Установлення законом презумпції прийняття спадщини, зумовлене одним лише фактом спільного й постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, є своєрідним «способом» прийняття спадщини. У такому випадку спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття цивільних прав та обов`язків.

Як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем.

У пункті 43 рішення у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з критерієм «поза розумним сумнівом» доведення має випливати з обов`язково наявної сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, які повинні бути достатньо вагомими, чіткими та взаємоузгодженими.

Суд зауважує, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18) та від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19 (провадження № 61-1688св21).

У справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами зі спадкоємців боржника, реєстрація місця проживання особи, яку банк визначає як спадкоємця і відповідача у справі, за адресою місця проживання боржника не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є його спадкоємцем та фактично прийняла спадщину після його смерті (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 572/1497/22, провадження № 61-12653св22).

Отже, державна реєстрація особи не є самостійним та беззаперечним доказом її постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та оцінюється в сукупності з іншими належними та допустимими доказами фактичного проживання, наданими суду та оціненими, зокрема довідкою уповноваженого органу про осіб, що фактично проживали зі спадкодавцем на час його смерті зі вказанням періоду такого проживання (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, провадження № 61-27212св19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, провадження № 61-3620св21).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Таким чином, предметом доказування у цій справі є обставини постійного проживання відповідачів із спадкодавцем на час відкриття спадщини з метою встановлення їхнього обов`язку відповідати за боргами спадкодавця.

На виконання зазначених норм процесуального закону позивач надав суду копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 23 квітня 2004 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області, на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з відміткою про зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (з 30 квітня 2004 року), та судом отримано довідку Уладівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 18 серпня 2020 року № 02-27-110, згідно якої, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією ж адресою були зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Дані документи в сукупності з іншими належними та допустимими доказами, наданими позивачем та витребуваними судом, які наявні в матеріалах справи, з урахуванням стандарту більшої переконливості (вірогідності), доводять обставини постійного проживання відповідачів із спадкодавцем на час відкриття спадщини з метою встановлення їхнього обов`язку відповідати за боргами спадкодавця.

Одночасно з цим, відповідачами ці обставини не спростовані належними та допустимими доказами.

До наданих відповідачем ОСОБА_1 письмових довідок Уладівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 23.01.2023 року № 37, 39, згідно яких ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, суд відноситься критично та їх не приймає до уваги, оскільки в зазначених довідках не зазначено на підставі яких саме джерел інформації обставина такого непроживання встановлена особою, яка видала вказані довідки.

ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів на підтвердження того, де саме він проживав на час відкриття спадщини.

За даних обставин, надані відповідачем докази не можуть бути належними, допустимими та достатніми доказами у даній справі, у розумінні приписів статей 77, 78, 80 ЦПК України, оскільки вони не містять достовірних даних, на підставі яких суд може встановити факт непроживання ОСОБА_1 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обставини непроживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, а також обсяг спадкового майна та його вартість повинен сам спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця.

Вказані висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 640/6274/16-ц провадження № 61-25487св18).

Оскільки, відповідачами не надано доказів щодо непроживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, а також відсутності успадкованого майна після смерті померлого ОСОБА_6 та не спростовано його вартість, яка може бути меншою суми заборгованості, що є їх процесуальним обов`язком, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

За таких обставин, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 04 квітня 2014 року у розмірі 7352грн.39коп., у рівних частках, а саме по 1470грн.48коп. з кожного.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно стягнути документально підтверджені витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду із вказаним позовом у розмірі 2102грн.00коп., у рівних частках, а саме по 420грн.40коп. з кожного.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 04 квітня 2014 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04 квітня 2014 року у розмірі 7352грн.39коп., у рівних частках, а саме по 1470грн.48коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» документально підтверджені витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду із вказаним позовом у розмірі 2102грн.00коп., у рівних частках, а саме по 420грн.40коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя