Решение № 12200367, 25.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/18825.10.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи Груп"

про стягнення 354 793,44 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Волобоєва А.О. (довіреність № 28/04/10 від 28.04.2010 р.)

Від відповідача не з"явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи Груп" про стягнення заборгованості в розмірі 354 793,44 грн. на підставі договору № ПМ-40/04 від 01.04.2008 р. про надання послуг щодо розповсюдження реклами, з яких: 270382,26 грн. основного боргу, 26786,37 грн. пені, 12693,99 грн. 3% річних та 44930,82 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач надав відповідачу послуги щодо розповсюдження реклами в січні 2009 р., проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання щодо оплати наданих послуг повністю не виконав. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 р. порушено провадження у справі № 39/188 та призначено справу до розгляду на 27.09.2010 р. о 09:50 год.

23.09.2010 р. через відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін в судове засідання 27.09.2010 р. не з"явилися, вимоги ухвали суду від 06.09.2010 р. не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.10.2010 р. о 14:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 25.10.2010 р., подав суду письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 27.09.2010 р., а також заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2010 р. повторно не з’явився, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/188 від 06.09.2010 р. та від 27.09.2010 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03186, м. Київ, бул. Чоколівський, 19), яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки серії АЕ № 320518 станом на 12.10.2010 р.

Вищенаведені поштові відправлення повернулись на адресу суду з відміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі № 39/188 від 06.09.2010 р. та ухвала суду від 27.09.2010 р. вручені відповідачу належним чином.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/188 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 27.09.2010 р. та 25.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

В судовому засіданні 25.10.2010 р. судом розглянуто заяву позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач фактично збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені, визначивши останню у розмірі 32478,02 грн., в іншій частині позовні вимоги залишив без змін.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Судом в засіданні встановлено, що позивачем у вищезазначеній заяві про збільшення розміру позовних вимог було збільшено суму позову за тією ж вимогою (зокрема, в частині пені), яку було заявлено у позовній заяві. Крім того, позивачем оплачено держмито в частині збільшення позовних вимог (платіжне доручення № 2638 від 13.10.2010 р. в матеріалах справи) та надані докази направлення цієї заяви відповідачу (фіскальний чек № 8472 від 20.10.2010 р. з описом вкладення у цінний лист в матеріалах справи). З огляду на наведене, суд прийняв заяву про збільшення розміру позовних вимог. А тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 360485,09 грн., з яких: 270382,26 грн. основного боргу, 32478,02 грн. пені, 12693,99 грн. 3% річних та 44930,82 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Системи Груп" (відповідач) було укладено Договір № ПМ-40/04 від 01.04.2008 р. про надання послуг щодо розповсюдження реклами (надалі –Договір), відповідно до п. 2.1. якого, замовник (відповідач) дає завдання, а виконавець (позивач) зобов»язується протягом всього строку дії даного договору надавати замовнику послуги щодо проведення рекламних кампаній, при цьому замовник зобов»язується прийняти й оплатити послуги.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлений обов»язок замовника (відповідача) своєчасно та у порядку визначеному Договором здійснювати оплату по Договору та додатках до нього.

Вартість послуг виконавця (позивача) по проведенню кожної Рекламної кампанії визначається сторонами у відповідному Додатку до даного Договору, який є невід»ємною частиною даного Договору (п. 5.1 Договору).

Згідно п. 5.2 Договору всі розрахунки між сторонами здійснюються на підставі виставлених виконавцем (позивачем) рахунків –фактури в гривнях України, у готівковій формі, шляхом перерахування коштів замовником на поточний рахунок виконавця.

Умовами Договору передбачено, що оплата послуг виконавця (позивача) здійснюється замовником (відповідачем) в порядку, передбаченому відповідним Додатком до даного Договору (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 6.3 Додатку № 1 від 01.04.2008 р. до Договору (надалі –Додаток) платежі за проведення Рекламної кампанії згідно наведеного Додатку повинні здійснюватись замовником (відповідачем) до 10 числа кожного місяця, починаючи з липня місяця 2008 року.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач відповідно до умов Договору та Додатку до нього провів для відповідача рекламну кампанію з 01.11.2008 р. по 31.11.2008 р. вартістю 200813,25 грн. та рекламну кампанію з 01.12.2008 р. по 31.12.2008 р. вартістю 200813,25 грн., у зв»язку з чим виставив відповідачу рахунки –фактури № ПМ-0000280 та № ПМ-0000399 на вказані суми (надалі –рахунки –фактури), копії яких знаходяться в матеріалах справи).

Доказом належного надання позивачем спірних послуг, а рівно отримання цих послуг відповідачем, є підписані уповноваженими представниками сторін акт № ОУ-0000383 здачі – прийняття робіт (надання послуг) стосовно наданих послуг по рахунку № ПМ-0000280 від 07.11.2008 р. на суму 200813,25 грн. та акт № ОУ-0000463 здачі –прийняття робіт (надання послуг) стосовно наданих послуг по рахунку № ПМ-0000399 від 03.12.2008 р. на суму 200813,25 грн. (копії актів здачі –прийняття робіт знаходяться в матеріалах справи).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач свої зобов’язання за спірним договором виконав належним чином.

Відповідач отримані у листопаді та грудні 2008 р. послуги по проведенню рекламної кампанії у загальній сумі 401626,50 грн. оплатив лише частково у сумі 131244,24 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

А тому, внаслідок неналежного виконання взятих на себе договірних зобов’язань, зокрема п.п. 2.1, 4.2.1, 5.3 Договору та п. 6.3 Додатку до Договору, у відповідача виникла заборгованість за надані позивачем послуги у сумі 270382,26 грн.(основний борг): 401626,50 грн. –131244,24 грн. = 270382,26 грн.

Претензією № 1390 від 14.05.2010 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості у сумі 270382,26 грн. згідно рахунків – фактур на підставі Договору та Додатку до нього, проте, станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідач відповіді на претензію позивачу не надав, грошові кошти у сумі 270382,26 грн. за спірні послуги по проведенню рекламних кампаній не оплатив.

Станом на час розгляду справи по суті строк оплати послуг позивача по проведенню рекламних кампаній є таким, що настав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

По матеріалам справи встановлено, що між сторонами по справі укладений договір про надання послуг, а тому саме він та відповідні положення статей глави 63 ЦК України визначають права та обов`язки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати. Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обов‘язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з»явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 270382,26 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання за Договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього 32478,02 грн. пені, 12693,99 грн. 3% річних та 44930,82 грн. інфляційних нарахувань (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно п. 9.4 Договору, у випадку порушення строків здійснення платежів за даним Договором, замовник (відповідач) зобов»язаний сплатити виконавцю (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення оплати. Пеня розраховується від несплаченої в строк суми.

Враховуючи вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України, умови п. 9.4 Договору та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 32478,02 грн. за період з 17.11.2008 р. по 17.05.2009 р. (182 дні) від несплаченої суми у розмірі 69569,01 за рахунком –фактурою № ПМ-0000280 та за період з 15.12.2008 р. по 15.06.2009 р. (183 дні) від несплаченої суми у 2008313,25 грн. за рахунком –фактурою № ПМ-0000399 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань судом визначено суму останніх у загальному розмірі 49209,57 грн. (від несплаченої суми у розмірі 69569,01 грн. за рахунком –фактурою № ПМ-0000280 за період з 17.11.2008 р. по 28.07.2010 р. інфляційні нарахування дорівнюють 12661,56 грн. (69569,01 грн. х 1,182, середній індекс інфляції за період –69569,01 грн. = 12661,56 грн.; від несплаченої суми у розмірі 200813,25 грн. за рахунком –фактурою № ПМ-0000399 за період з 15.12.2008 р. по 15.06.2009 р. інфляційні нарахування дорівнюють 36548,01 грн. (200813,25 грн. х 1,182, середній індекс інфляції за період –200813,25 грн. = 36548,01 грн.).

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру 3% річних судом визначено суму останніх у загальному розмірі 13294,01 грн., при цьому суд звертає увагу, що позивачем помилково визначена кількість днів у періоді з 17.11.2008 р. по 28.07.2010 р. (фактично 619 днів) та у період з 15.12.2008 р. по 15.06.2009 р. (фактично 591 день), а тому: 69569,01 грн. х 3% : 365 х 619 днів = 3539,44 грн.; 200813,25 грн. х 3% : 365 х 591 = 9754,57 грн.; 3539,44 грн. + 9754,57 грн. = 13294,01 грн.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 44930,82 грн. та 3% річних у розмірі 12693,99 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви та до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 44930,82 грн. та 12693,99 грн. відповідно.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 3604,85 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 549, 611, 625, 626, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232 ГК України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 64, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи Груп" (03186, м. Київ, бул. Чоколівський, 19; ідентифікаційний код 35008197; п/р 26000301233782 в Філії Жовтневого відділення «Промінвестбанк», МФО 322067), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8; ідентифікаційний код 34716807; п/р № 26001301015312 в ПАТ «ТЕРРА Банк», МФО 380601) 270382,26 грн. (двісті сімдесят тисяч триста вісімдесят дві гривні 26 коп.) основного боргу, 32478,02 грн. (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень 02 коп.) пені, 44930,82 грн. (сорок чотири тисячі дев»ятсот тридцять гривень 82 коп.) інфляційних нарахувань, 12693,99 грн. (дванадцять тисяч шістсот дев»яносто три гривні 99 коп.) трьох відсотків річних, 3604,85 грн. (три тисячі шістсот чотири гривні 85 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного рішення: 27.10.2010 р.