Решение № 121935151, 25.09.2024, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4832/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити певні дії,

В И К Л А Д О Б С Т А В И Н:

ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Ракицьку І.М., звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 930080306187 від 04.07.2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 20.03.2024 року, з урахуванням раніше проведених виплат;

ОСОБА_1 також просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України та допустити до негайного виконання рішення суду у частині перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за один місяць відповідно до статті 371 КАС України.

В обґрунтування позову зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, йому встановлена ІІ група інвалідності по захворюванню, пов`язаному з виконанням обов`язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує пенсію, призначену за нормами статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-ХІІ. З огляду на рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 року вважає, що має право на отримання пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства відповідач обмежував позивачу виплату пенсії.

Ухвалою судді від 29.07.2024 року позовну заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Відповідач скористався правом подання відзиву та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що враховуючи норму статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір пенсійної виплати обмежений її граничним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів. Зазначив, що до визначення порядку і асигнувань для виконання рішення і висновків Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій по інвалідності та у зв`язку з втратою годувальника, обчислених в розмірі відшкодування фактичних збитків, продовжується у визначених до виплати розмірах. Водночас положення, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не застосовуються при призначенні пенсії за нормами Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796-XII) вперше, переведенні на пенсію за нормами Закону №796-XII (в тому числі поновлення раніше призначеної пенсії) та при перерахунках (автоматичних відповідно до чинних нормативно-правових актів (індексації пенсії, зміни розмірів соціальних нормативів, набуття права на вікову надбавку) та індивідуальних) після 20.03.2024 (а.с.18-23).

У період з 18.06.2024 по 05.07.2024, з 11.07.2024 по 12.07.2024, з 22.07.2024 по 26.07.2024, з 26.08.2024 по 30.08.2024 суддя Казанчук Г.П. тимчасово не здійснювала правосуддя у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) згідно довідки від 14.11.2018 року №808 є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 7), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Київ і отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ від 28.02.1991 року (надалі Закон №796-XII).

Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою про зняття граничного розміру пенсії.

За принципом екстериторіальності Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі відповідач, головне управління) розглянуто заяву з доданими до неї документами та прийнято рішення №930080306487 про відмову в проведені перерахунку пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.12).

Рішенням повідомлено, що 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами.

Однак з юридичної позиції, викладеної Конституційним Судом України в Рішеннях від 02.03.1999 року №2-рп/99, від 17.03.2005 року №1-рп/2005, від 19.06.2001 року №9-рп/2001, від 26.12.2011 року №20-рп/2011, від 22.05.2018 року №5-рп 2018 до визначення порядку і асигнувань для виконання рішення і висновків Конституційного суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ) виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій по інвалідності та у зв`язку з втратою годувальника, обчислених в розмірі відшкодування фактичних збитків продовжується у визначених до виплати розмірах.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у виплаті пенсії з обмеженням максимальним розміром пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За змістом статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (який набрав чинності 01.10.2011) (далі Закон № 3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Цим Законом частину третю статті 67 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції:

"Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим вказаним Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом.

Абзацом другим вказаного пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений зазначеним Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.

Суд зазначає, що положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв`язку із застосуванням Закону України № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності вказаним Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.

Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 580/492/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 93437818) зазначив, що вказані норми Закону № 3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.

Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом № 3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.

Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

При цьому абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою.

Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Оскільки на момент набрання чинності Законом № 3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI.

Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.

Також колегія суддів Верховного Суду визнала за необхідне зазначити наступне.

Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).

Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Як випливає зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.

Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Вищевказаний висновок Верховного Суду є повністю застосовним до спірних правовідносин.

Водночас, Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи № 3-123/2023(229/23), у Рішенні від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами.

У пункті 2 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином правова позиція КСУ щодо неконституційності припису статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 20 березня 2024 року.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 (справа № 580/7744/23).

Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23 вказав, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-ХІІ зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21.03.2024. Враховуюче зазначене вище, у період по 20.03.2024 положення статті 2 Закону № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-ХІІ, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню. Водночас, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні №2-р(II)/2024, з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) відсутні.

Враховуючи викладене, у діях Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром при її перерахунку до 20 березня 2024 року відсутня протиправність.

Водночас, приймаючи до уваги висновки КСУ, викладені у рішенні № 2-р(II)/2024, суд наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 (справа № 580/7744/23).

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 21.03.2024 року із застосуванням обмеження максимальним розміром та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити з 21 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром із урахуванням проведених виплат.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, позов належить задовольнити частково.

Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.

Гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями статті 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання.

Щодо звернення рішення суду до негайного виконання даного рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум пенсії та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць відсутні. Рішення суду в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії не може бути допущено до негайного виконання, оскільки це зобов`язання відповідача є похідним від виконання ним рішення суду про здійснення перерахунку пенсії та подальшого визначення різниці між сумою перерахованої та раніше виплаченої пенсії.

Враховуючи, що позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Враховуючи, що позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

Враховуючи, що позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 930080306187 від 04.07.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перераїхунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 21.03.2024 року без обмеження її розміру максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Копію рішення суду направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК