Постановление суда № 121829429, 18.09.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25863/24-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 року м. Київ

Печерський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

кримінальне провадження № 72024101400000027 відомості про яке 29.03.2024 внесені до ЄРДР за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сахутівка, Корюківського (Менського) району, Чернігівської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, -

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

До Печерського районного суд м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 72024101400000027 відомості про яке 29.03.2024 внесені до ЄРДР за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_5 , думку якої підтримав обвинувачений ОСОБА_3 , вважала неможливим призначення обвинувального акта до судового розгляду, зазначаючи, що він не відповідає вимогам КПК України. Обґрунтовуючи свою позицію захисник клопотала про повернення обвинувального акта прокурору, з огляду на те, що при складанні обвинувального акта прокурором допущено низку істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню його до розгляду в суді, зокрема: ототожнюється виклад фактичних обставин кримінального правопорушення з формулюванням обвинувачення; некоректно пред`явлено обвинувачення: у обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення окремо за кожним інкримінованим епізодом кожного кримінального правопорушення; абстрактно (без жодної деталізації) сформульовано обвинувачення інкримінованого по всім епізодам кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України; відсутнє зазначення місця вчинення 6 останніх епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України; здійснено неодноразове посилання на докази.

Прокурор ОСОБА_4 вважав за можливе призначити обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 до судового розгляду, зазначаючи що він відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Вислухавши думку учасників судового провадження, оцінивши ступінь обґрунтованості заявленого клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, що стосується клопотання яке вирішується, суд приходить до наступних висновків.

Системний аналіз норм п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України свідчить про те, що повернення обвинувального акта прокурору передбачено у разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України.

Повернення обвинувального акта прокурору є обґрунтованим, якщо виявлена невідповідність порушує права учасників кримінального провадження, вказаний недолік не можна усунути під час судового розгляду, або він перешкоджає прийняти законне та обґрунтоване рішення під час судового розгляду.

Під час підготовчого судового засідання судом встановлено, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за фактом вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, вимогам КПК України не відповідає.

В обвинувальному акті виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень повністю співпадає (ототожнюється) з викладом формулювання обвинувачення.

Положеннями п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити відомості про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Таким чином, закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі.

При цьому, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації обвинуваченим права на захист.

Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Виклад положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України доводить те, що фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення є окремими складовими обвинувального акту.

Тоді як в обвинувальному акті виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень повністю співпадає (ототожнюється) з викладом формулювання обвинувачення. Вказані складові обвинувального акта прокурором викладено повністю тотожно, відмінність між ними полягає лише у зазначенні правових кваліфікацій після кожних чотирьох, двох та трьох, відповідно, складів кримінальних правопорушень, що свідчить про порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, які ставляться до обвинувального акта.

Судом також встановлено, що у обвинувальному акті відсутнє розмежування пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення за кожним окремим складом інкримінованого йому кримінального правопорушення. У обвинувальному акті наводяться диспозиції відразу декількох кримінально-правових норм, без їх розподілу по змісту відповідно до викладу фактичних обставин окремого кримінального правопорушення.

З наведеного прокурором викладу формулювання обвинувачення вбачається, що наведення диспозицій кримінально-правових норм він пов`язує не з викладом обставин конкретного складу кримінального правопорушення, а з декількома діяннями, які на його переконання пов`язані з певним паспортним документом на ім`я конкретної особи.

З огляду на це, суд вбачає слушними доводи сторони захисту стосовно того, що такий виклад обвинувального акта унеможливлює чітке розмежування обвинувачення за кожним інкримінованим епізодом окремо для усвідомлення, які саме протиправні діянні кваліфіковані обвинуваченням за тією чи іншою нормою частини статті закону про кримінальну відповідальність, та відповідно робить обвинувачення незрозумілим та неконкретним.

Окрім цього, судом встановлено, що обвинувальний акт не містить посилання на обставини, які прокурор вважає встановленими по інкримінованих ОСОБА_3 чотирьох епізодах кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

Відсутність наведення у обвинувальному акті будь-яких обставин, встановлених стороною обвинувачення, щодо інкримінованого незаконного заволодіння ОСОБА_3 чотирма паспортами громадян України, не узгоджується з вимогами положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

За такого, суд вважає слушними доводи сторони захисту стосовно того, що відсутність конкретного та детального формулювання обвинувачення щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 357 КК України, суттєво впливає на право обвинуваченого мати повну, вичерпну інформацію про характер, обсяг і причини обвинувачення для відповідної можливості реалізації свого права на захист та підготовку до нього, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ставить обвинуваченого у ситуацію коли пред`явлене йому обвинувачення є абстрактним та незрозумілим, що порушує конвенційні гарантії забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд та права на захист обвинуваченого.

Крім того, в обвинувальному акті не вказано місце вчинення останнього епізоду інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, який мав місце 20.01.2021. При цьому, в обвинувальному акті про неможливість його встановлення в розумінні ч. 1 ст. 32 КПК України не зазначається.

Інкриміновані ОСОБА_3 в обвинувальному акті кримінальні правопорушення є різними за часом вчинення та різними за тяжкістю, а тому уповноваженим на здійснення розгляду кримінального провадження є суд, в межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке кримінальне правопорушення останнє за часом, тобто злочин передбачений ч. 2 ст. 205-1 КК України, що згідно обвинувального акта мав місце 20.01.2021.

Тоді як відсутність вказівки у обвинувальному акті місця вчинення останнього епізоду кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, свідчить про невідповідність такого процесуального рішення прокурора вимогам КПК України.

Окремо, суд звертає увагу, що в обвинувальному акті відсутні відомості про місце вчинення попередніх п`яти епізодів злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, які згідно процесуального рішення прокурора мали місце 24.11.2020, 17.12.2020, 18.12.2020, 06.01.2021 та 13.01.2021, хоча про неможливість їх встановлення в обвинувальному акті також не вказується.

Виклад обвинувального акта, як процесуального рішення прокурора, повинен узгоджуватися з основними засадами кримінального провадження, визначеними ст. 7 КПК України, та, зокрема, не порушувати принцип змагальності.

В цьому контексті, суд вважає слушними доводи сторони захисту щодо здійсненого у обвинувальному акті посилання на докази.

Так, у обвинувальному акті прокурором неодноразово здійснюється посилання на такий доказ як висновок експерта № 166/1-167/1 від 21.02.2024. Окрім цього, в обвинувальному акті здійснюються посилання на ухвали слідчих суддів, якими надавалися дозволи на проведення вказаних у обвинувальному акті обшуків за результатами яких 13.09.2023 були відшукані речові докази у даному кримінальному провадженні, а саме на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 пр. № 1-кс/761/21206/2023, якою надано дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_2 , та на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 пр. № 1-кс/761/21202/2023, якою надано дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_3 .

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Салов проти України» від 06.09.2005 (п. 87) встановив порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та констатував, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєве більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Здійснення посилання на докази у обвинувальному акті є проявом порушення принципу змагальності при зверненні до суду з обвинувальним актом, оскільки це утворює дисбаланс між правами обвинувачення та захисту. Розкриття сутності доказів стороною обвинувачення до початку судового розгляду кримінального провадження по суті, фактично ставить вже най цій стадії провадження сторону захисту у нерівноправне у порівнянні зі стороною обвинувачення становище, що суперечить принципам рівноправності та змагальності сторін під час судового розгляду, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає наявними обґрунтовані підстави для повернення обвинувального акта у даному кримінальному провадженні, оскільки він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Некоректність обвинувального акта, який надійшов до суду, призводить до істотного порушення права на захист ОСОБА_3 , оскільки порушує його право знати у вчиненні яких кримінальних правопорушеннях його обвинувачують, що регламентовано п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, та порушує основоположні права, гарантовані п.п. а), b) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушує принцип змагальності сторін, закріплений ст. 22 КПК України.

Приймаючи таке рішення суд враховує, що обвинувальний акт згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору, не виключно у разі недотримання при складанні обвинувального акта вимог ст. 291 КПК України, а і взагалі вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. У свою чергу, він повинен відповідати вимогам, встановленим ст. 291 КПК України, яка передбачає вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт, і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим та прокурором.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України, особа стає обвинуваченим тоді, коли обвинувальний акт щодо якої переданий до суду саме у порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.

Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 314 КПК України вказаний перелік відомостей повинен бути перевірений судом у підготовчому судовому засіданні з точки зору можливості призначення судового розгляду. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а тому значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває особі доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини наголошує на конкретності висунутих обвинувачень.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», зазначено: «обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито відбулись і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення. Хоча ступінь детальності інформування обвинувачення залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому сенсі обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції».

У рішенні Європейського суду з прав людини, «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначено, що «положення п. «а» ч. 3 ст. 6 Європейського суду з прав людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду».

Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94 п. 52, рішення від 01.03.2001 у справі «Даллос проти Угорщини» № 29082/95 п. 47).

Некоректність пред`явленого особі обвинувачення позбавляє розуміння його змісту, обрання ефективних засобів захисту.

У відповідності до п.п. a), b) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право бути негайно та детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Таким чином, забезпечуючи реалізацію права на захист обвинуваченого, з метою дотримання принципу змагальності сторін, суд дійшов висновку про повернення обвинувального акта з наведених підстав прокурору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 22, 91, 110, 291, 314-316, 369 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 72024101400000027 від 29.03.2024, відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, повернути прокурору Київської міської прокуратури у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Роз`яснити прокурору, що повернення обвинувального акта не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування та не може використовуватися стороною обвинувачення для проведення будь-яких процесуальних дій, крім приведення його у відповідність до вимог ст. 291 КПК України.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду, через Печерський районний суд м. Києва, протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_6