Решение № 121823944, 24.09.2024, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3581/17

н\п 2/490/3238/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва

у складі головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Горбань М.С.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому в засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області, Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області та Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області у якому позивач просить стягнути з Державного казначейства України в особі Управління Державної казначейської служби у м. Миколаєві шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку за рахунок Державного бюджету України на свою позивача 5040000 грн 00 коп. моральної шкоди та 1304233 грн 46 коп. матеріальної шкоди.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2017 року відкрито провадження у справі.

Від Головного управління Державної казначейської служби у Миколаївській області надійшли заперечення з проханням закрити провадження у справі.

Від Миколаївської місцевої прокуратури №1 14 листопада 2017 року надійшла заява про вступ прокурора у справі № 490/3581/17.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_1 про стягнення моральної та моральної шкоди залишено без розгляду.

За результатами апеляційного провадження постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 квітня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області та Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області про стягнення шкоди. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області та Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області про стягнення шкоди закрито.

За результатами апеляційного провадження, постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про відшкодування компенсації моральної шкоди у розмірі 5040000 грн 00 коп. скасовано, справу направлено в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного суду від 29 січня 2020 року вказану ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін, касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області залишено без задоволення.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2021 року заяву представницівідповідача -Головного управліннядержавної фіскальноїслужби уМиколаївській областіпро замінувідповідача -задоволено.У справіза позовом ОСОБА_1 доДержавної казначейськоїслужби України,Головного управлінняДержавної казначейськоїслужби Миколаївськоїобласті таГоловного управліннядержавної фіскальноїслужби уМиколаївській областіпро стягненняморальної таматеріальної шкоди,замінено відповідача-Головне управліннядержавної фіскальноїслужби уМиколаївській областіна йогоправонаступника -Головне управліннядержавної податковоїслужби уМиколаївській області(54001,м.Миколаїв,вул.Лягіна,будинок 6,код ЄДРПОУ43144729).

За результатами апеляційного провадження постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2021 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління податкової служби у Миколаївській області задоволено. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2021 року скасована та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви про заміну відповідача.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2021 року вирішено повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Від відповідача Головного управління ДФС у Миколаївській області 04 листопада 2021 року надійшов відзив на позову у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його безпідставність.

Від відповідача Державної казначейської служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області надійшли відзиви на позов.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області в якості співвідповідача.

У період з квітня 2017 року до 03 серпня 2022 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2022 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М.

У судове засідання з`явилися позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , які позов підтримали, просили задовольнити його в повному обсязі.

Прокурор Качаун А.О. проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, не повідомивши про причини неявки. Позивач, його предстанвик та прокурор не заперечували проти проведення розгляду справи без участі інших відповідачів, тому суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи № 490/3581/17 та № 490/3581/17 судом встановлено таке.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, Заводського районного відділу Миколаївського міського управління УМВС в Миколаївській області, третя особа Державне казначейська служба України про стягнення моральної шкоди (справа № 2/489/16).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Надалі, позивач ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області, Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про стягнення моральної шкоди.

В постанові Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року встановлено, відповідно до позовних вимог про відшкодування компенсації моральної шкоди, позивач стверджував, що йому завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, обрання міри запобіжного заходу, незаконного проведення обшуку, безпідставного звернення до суду, що в свою чергу потягло незаконність арешту його банківських рахунків, арешту рухомого та нерухомого майна, що позбавляло його, як власника, користуватися та розпоряджатися цим майном. Також стверджував, що порушення цих прав мають місце й на теперішній час. Всі ці доводи позивача підлягають перевірці в судовому засіданні та обґрунтуванню в остаточному судовому рішенні.

Наявними у справі матеріалами підтверджується, що станом на 2009-2013 роки позивач ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність яка фізична особа підприємець. Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку видами діяльності є роздрібна торгівля продуктами харчування та оптова торгівля іншими продуктами харчування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року у справі №2а-6330/09/1470 відмовлено у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5040000 грн 00 коп. Клопотань про витребування та дослідження матеріалів справи №2а-6330/09/1470 позивачем не заявлялось.

За результатами апеляційного провадження, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року задоволено апеляцію Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року у справі №2а-6330/09/1470 скасовано. Ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 5040000 грн 00 коп.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакулою І.А. від 12 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження №34704562 з виконання виконавчого листа №2а-6330/09/1470, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом Під час здійснення виконавче провадження №34704562 державним виконавцем з ОСОБА_1 було стягнуто виконавчий збір, арештовано майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, арештовано кошти боржника (постанови від 18 жовтня 2012 року).

Доказів на підтвердження того, яка сума була стягнута з ОСОБА_1 за виконавчим листом №2а-6330/09/1470, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом, матеріали справи не містять.

За результатами касаційного провадження, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року та рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року скасовано, справу №2а-6330/09/1470 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2013 року).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5040000 грн 00 коп. відмовлено.

Будь-яких доказів звернення позивача до суду із заявою про поворот виконання рішення (у разі стягнення коштів 5040000 грн 00 коп.) відповідно до статті 265 КАС України, в редакції чинній станом на 01 вересня 2015 року. Клопотань про витребування та дослідження матеріалів справи №2а-6330/09/1470 позивачем до суду не заявлялося.

Також з матеріалів справи № 2/489/90 та №490/3581/17 слідує, що постановою о/у СДСБЕЗ Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області капітана ОСОБА_4 від 11 грудня 2009 року відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 . У цій постанові встановлено, що ОСОБА_1 здійснював діяльність у сфері відпочинку та розваг без надання виграшів та призів, а саме послуг організації комп`ютерних ігор, що не є організацією казино або азартних ігор.

Постановою ст. слідчого СО Заводського РО УМВ України в Миколаївській області від 12 березня 2010 року кримінальна справа № 10030069 припинена за відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Постановою слідчого СО Заводського РО НГУ УМВЛ України в Миколаївській області від 11 вересня 2012 року припинено кримінальну справу №10030069 за відсутністю складу злочину.

Оцінку обставинам щодо порушення кримінальних справ у період з 2009 року до 2012 року включно, надано Ленінським районним судом м. Миколаєва у рішення від 06 червня 2016 року у справі № 2/489/90/16, яке набрало законної сили. Так, судом у цьому рішенні встановлено, що позивач не відноситься до суб`єкту який має право на відшкодування відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За такого, позовні вимоги заявлені із зазначених підстав, не можуть бути предметом судового розгляду у справі №490/3581/17. Позовні вимоги підлягаю розгляду з підстав завдання, на думку позивача, моральної шкоди внаслідок здійснення виконавчого провадження на підставі рішення суду, яке надалі було скасовано.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.

Згідно зі статтею третьою Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 56Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України,статтях1167, 1176 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15, 16ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.

Пунктом 9 частини другої статті 16ЦК передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

У статті 23 Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першоюстатті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач у період з 2009 року був зареєстрований як фізична особа підприємець, який займався господарською діяльністю у вигляді роздрібної торгівлі продуктами харчування та оптовою торгівлею іншими продуктами харчування.

Як зазначає сам позивач, у вказаний період ним здійснювалася господарська діяльність з надання послуг у сфері відпочинку та розваг, однак доказів які б свідчили про наявність у нього права здійснювати таку діяльність (відповідне свідоцтво платника податків, тощо) суду не надано.

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва у 2010 році звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу у розмірі 5040000 грн 00 коп. та конфіскацію вилучених предметів (справа № 2а-6330/09/1470).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, однак за результатами апеляційного провадження, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року скасовано, стягнуто з ОСОБА_5 5040 000 грн 00 коп. штрафу на користь держави.

Питання щодо конфіскації предметів вилучених у позивача, судом апеляційної інстанції не вирішувалося. Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року була звернута до примусового виконання.

Не погодившись із цим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу. При цьому суд зазначає, що особа, яка подає касаційну скаргу має право заявити клопотання про зупинення виконання рішень суду, які оскаржуються, а суд відповідно до статті 215 КАС України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, має вирішити таке клопотання.

Доказів того, чи звертався ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення виконання рішення суду апеляційної інстанції у справі № 2а-6330/09/1470, матеріали справи не містять.

Також слід звернути увагу, що доказів оскарження відповідного рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визначення йому штрафу у розмірі 5040000 грн 00 коп. матеріали справи № 490/3581/17.

Відповідно до частини першої статті 265 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.

У випадках, встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання (частина друга статті 265 КАС України).

Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання (частина третя статті 265 КАС України).

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин, законодавством було передбачено можливість повернення виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року, у разі якщо з нього було стягнуто 5040 000 грн 00 коп. штрафу. Однак матеріали справи не містять доказів того, як було завершено виконавче провадження № 34704562 та чи було стягнуто з позивача суму штрафу у розмірі 5040000 грн 00 коп.

Доказів на підтвердження доводів позивача про відсутність підстав для проведення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, перевірки його господарської діяльності та протиправне вилучення у позивача предметів господарської діяльності, суду не надано.

Аналізуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави вважати дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва протиправними та такими, що завдали моральної шкоди позивачу.

Проведення перевірки платників податків та звернення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва до суду із позовом про стягнення суми штрафу є одним із способів здійснення повноважень податкового контролюючого органу. При цьому під час судового процесу ОСОБА_1 мав можливість захищати свої права у визначеному законодавством порядку.

Позивачем відповідно до приписів частини першої статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів протиправних дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва стосовно нього. Отже, причинно-наслідковий зв`язок між діями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва та моральною шкодою, завданою позивачу відсутній.

За такого, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати віднести на рахунок позивача.

На підставі наведеного, керуючись статтями12,13,79,81,141,259-265,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області, Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про стягнення моральної та матеріальної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Л.М. Шолох