Решение № 121635871, 16.09.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2024 рокусправа № 380/4040/24Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (місцезнаходження: вул.Ф.Максименка, 21-б, м. Київ, 04075; код ЄДРПОУ 45013109), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», викладену у Листі відповідача № 753-2024 від 05.02.2024 (3488) на адресу ОСОБА_1 , щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про його звільнення зі служби в Національній поліції України «За власним бажанням» згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з дати набранням судовим рішенням законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що проходить службу в поліції на посаді інспектора взводу № 2 роти № 4 управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють». 03.01.2024 ОСОБА_1 подав рапорт на ім`я начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Львівської у Київську область, з 05.02.2024. Однак, 06.02.2024 відповідачем у формі листа від 05.02.2024 № 753-2024 повідомлено ОСОБА_1 про відмову у задоволенні його рапорту від 03.01.2024.

Вказана вище відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_1 у своєму рапорті від 03.01.2024 про звільнення зі служби в поліції не вказав причини (мотивів) звільнення, які передбачені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі - Перелік №413). Окрім того, відповідач зазначив про те, що з ОСОБА_1 не досягнуто домовленості про його звільнення зі служби в поліції у більш стислі строки.

Позивач не погоджується з такою відмовою та вказує, що до вказаного Переліку, затвердженого ПКМУ № 413 від 12.06.2013 відноситься поважність причини звільнення «За власним бажанням», як-то переїзд у іншу місцевість. Окрім цього, твердження відповідача про недосягнення домовленості про його звільнення зі служби в поліції у більш стислі строки не відповідає дійсності, оскільки рапорт довірителя від 01.01.2024 містить дату « 05.02.2024» з якої довіритель бажає припинити публічну службу в поліції.

Також позивач стверджує, що підпунктами «ж» і «и» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) встановлено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за двома різними підставами відповідно: за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік №413 стосується звільнення осіб рядового і начальницького складу виключно за підпунктом «и» пункту 63 Положення № 114, тобто при звільненні через сімейні обставини або з інших поважних причин. Як наслідок, при звільненні з інших підстав, зокрема за власним бажанням, наявність причин, закріплених Переліком № 413, є необов`язковим. Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП (релевантне джерело права) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (зокрема, переїзд на нове місце проживання), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 27.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду 07.03.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що у відповідь на рапорт позивача від 03.01.2024, ДПОП «ОШБ «Лють» листом від 05.02.2024 за вихідним №СЕД №753-2024 було надано відповідь на його рапорт з нормативно-правовим обґрунтуванням про підстави і порядок (механізм) звільнення зі служби в поліції, і у військовий час.

Так, ОСОБА_1 є діючим працівником поліції та проходить службу в ДПОП «ОШБ «Лють» на посаді інспектора взводу №2 роти №4 управління поліції особливого призначення №2 (штурмовий полк «Цунамі»). При цьому, відповідач вважає не доречним посилання позивача на норми КЗпП України, оскільки за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У відповідності до підпункту «ж» пункту 63 Положення №114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Натомість, ОСОБА_1 у своєму рапорті від 03.01.2024 на звільнення зі служби в поліції не вказав причин звільнення, що перелічені в Постанові №413, а лише зазначив: «у зв`язку з переїздом на нове місце проживання до Київської області». Вказане в рапорті не може бути підставою для звільнення зі служби з органів внутрішніх прав у відповідності до вимог Постанови №413, адже позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції. Положення ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» свідчать, що на період введення в Україні воєнного стану здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.

Крім того, зазначає, що 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. До закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється. Така правова позицію у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постанові від 05.02.2020 у справі №819/744/16.

Зауважує, що між позивачем та керівництвом ДПОП «ОШБ «Лють» на момент виникнення спірних правовідносин так і не було досягнуто згоди щодо дати його швидшого звільнення, адже наказ про його звільнення не видавався. На час виникнення спірних правовідносин, а рапорт зареєстрований тільки 16.01.2024, трьохмісячний термін не вийшов.

З огляду на наведене, просить відмовити у задоволенні позову.

Від позивача 25.03.2024 до суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказує, що позивачем виконано усі дії, необхідні для задоволення позову, подано рапорт, у якому наведено поважність причин для звільнення зі служби (які зазначені у Переліку поважних причин звільнення із служби за власним бажанням), а також подано декларацію «ПЕРЕД ЗВІЛЬНЕННЯМ». Не вихід на службу після дати зазначеної у рапорті, із якою позивач пов`язував своє звільнення мало б для позивача, як це зазначено у листі відповідача несприятливі правові наслідки, у вигляді звільнення за негативом, зокрема прогул.

Відповідно до ст. 4 до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Частина ст. 4 Закону прямо передбачає, що у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація та існування загрози для життя і здоров`я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Позивач навів поважність причин, передбачених Переліком сімейних обставин для звільнення зі служби в поліції «За власним бажанням» та цей строк є не меншим, ніж передбачений КЗпП 2-х тижневий строк попередження роботодавця про намір звільнення.

У свою чергу позивач не залучений до примусових суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, а також до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Підприємство, в даному випадку юридична особа публічного права Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» ЄДРПОУ 45013109, зокрема його структурні та відокремлені підрозділи розташовані в районах бойових дій, та іншим районам які щодня піддаються ракетним ударам та «дроновим» атакам, що вочевидь не буде заперечуватись самим відповідачем, тому це також є додатковою самостійною підставою припинення публічної служби у строк зазначений працівником у рапорті про звільнення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить службу в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» на посаді інспектора взводу №2 роти №4 управління поліції особливого призначення №2 (штурмовий полк «Цунамі»), що не заперечується сторонами.

Позивач подав рапорт на ім`я начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 03.01.2024, який надійшов до відповідача та зареєстрований за вх. №СЕД-581 від 16.01.2024 про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням (у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Львівської у Київську область) з 05.02.2024, на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Листом №753-2024 від 05.02.2024 відповідач повідомив позивача про те, що домовленість про дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Перелік № 413 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 № 428 поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та в силу пункту 4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» застосовано до проходження служби в поліції в пріоритетному порядку. Також повідомлено, що вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті та за відсутності наказу про його звільнення.

Вважаючи протиправною відмову відповідача, викладену у листі №753-2024 від 05.02.2024, щодо задоволення рапорту ОСОБА_1 про його звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №580-VІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За приписами статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Водночас, норми Закону №580-VIII та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають коли поліцейський повинен подати такий рапорт та за яких обставин він повинен бути задоволений.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Водночас, порядок звільнення з цієї підстави врегульований пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У вказаному судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

За подібних обставин справи аналогічну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, від 31.01.2024 у справі № 520/16737/21, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів».

В постанові від 24.01.2019 у справі №817/981/17 Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято, тому таке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду, оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VІІІ та Положення №114, то норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що ними не врегульована та їм не суперечить.

З даного приводу, суд відхиляє аргументи представника позивача про те, що строк, у який позивача просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням є не меншим, ніж передбачений статтею 38 КЗпП України 2-х тижневий строк попередження роботодавця про намір звільнення, а також, що відповідно до положень КЗпП України у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (зокрема, переїзд на нове місце проживання), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.

Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, зокрема:

- підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

- підпункт «и» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - Постанова №413).

Так, за змістом Постанови №413, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

З матеріалів справи судом вище встановлено, що позивач оскаржує відмову відповідача, викладену у листі №753-2024 від 05.02.2024, щодо задоволення рапорту ОСОБА_1 про його звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням.

Так, за змістом рапорту ОСОБА_1 , поданого на ім`я начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 03.01.2024, який надійшов до відповідача та зареєстрований за вх. №СЕД-581 від 16.01.2024, позивач просив відповідача звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням (у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Львівської у Київську область) з 05.02.2024, на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить із того, що Положенням №114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:

- підпункт «ж» пункту 63 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

- підпункт «и» пункту 63 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Що стосується строку звільнення, то як вже було зазначено вище, пункт 68 Положення №114 встановлює, що особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

У вже згаданих вище постановах Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Однак, такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Так, суд звертає увагу, що рапорт позивача від 03.01.2024 про звільнення зі служби в Національній поліції України з 05.02.2024, надійшов до відповідача та зареєстрований за вх. №СЕД-581 лише 16.01.2024, відповідь відповідача була надана листом №753-2024 від 05.02.2024.

Таким чином, позивач, подаючи рапорт від 03.01.2024 про звільнення з 05.02.2024, недотримався встановленої пунктом 68 Положення №114 вимоги про попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення.

Водночас, відповідач листом №753-2024 від 05.02.2024 дав позивачу чітко зрозуміти, що не надає свою згоду на його звільнення, у визначений ним термін з 05.02.2024, будь-якої відмітки з цього приводу (погодження) рапорт від 03.01.2024 не містить. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, між позивачем та керівництвом ДПОП «ОШБ «Лють» не було досягнуто згоди щодо дати його дострокового звільнення, адже наказ про його звільнення не видавався.

Що стосується підстав звільнення, передбачених підпунктом «и» пункту 63 Положення №114, суд зауважує, що така обставина, як переїзд до іншої області, не входить в вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян зі служби осіб рядового і начальницького складу.

Щодо ж до посилання позивача на підпункт «ж» пункту 63 Положення №114, суд зауважує, що позивач у рапорті від 03.01.2024 не навів жодних належних обставин, які перешкоджають виконанню ним службових обов`язків.

При цьому, його переїзд до іншої області не може бути поважною обставиною для звільнення за власним бажання зі служби в поліції, адже за змістом положення частини 8 статті 65 Закону №580-VІІІ, зі змінами, внесеними згідно зі Законом № 2123-IX від 15.03.2022, на період введення в Україні воєнного стану здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього, поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Таким чином, позивач, як особа, яка проходить публічну службу в правоохоронному органі, не позбавлений права змінювати місце свого власного проживання, однак незважаючи на це, повинен забезпечити належне виконання покладених на нього службових обов`язків у місці, яке відповідає інтересам служби і обумовлене наказом його керівника.

З даного приводу доцільно зазначити, що позивач проходить службу в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» на посаді інспектора взводу №2 роти №4 управління поліції особливого призначення №2 (штурмовий полк «Цунамі»).

Однією із головних функцій Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», відповідно до власного Положення, затвердженого наказом Національної поліції України від 30.01.2023 № 66 (зі змінами) є, зокрема, участь, у разі виникнення загрози державному суверенітету країни та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, зокрема шляхом виконання бойових розпоряджень, які надані уповноваженими посадовими особами та бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації(нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.

Положення статті 64 Конституції України передбачають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ч. 3 ст. 17 Конституції України).

За змістом ч. 4 ст. 24 Закону №580-VІІІ під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов`язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів, відповідно до законодавства України.

Суд зазначає, що позивач, даючи згоду на призначення до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», повинен був усвідомлювати, що йде служити в поліцію особливого призначення та у зв`язку із військовим станом певні права його можуть бути обмежені.

З огляду на викладене, зазначення позивачем у рапорті такої підстави як переїзд на нове місце проживання до іншого регіону, на думку суду, за обставин встановлених у цій справі, є неповажною підставою для звільнення за власним бажанням, оскільки в умовах воєнного стану, під час несення служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні (штурмових діях), а забезпечують суспільний порядок у різних локаціях, про що позивач повинен був бути усвідомлений.

При цьому, посилання з даного приводу на положення КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є необґрунтованим в силу наведених вище правових висновків Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у своєму рапорті від 03.01.2024 про звільнення зі служби в поліції не вказав причин звільнення, що перелічені в Переліку №413 та не вказав про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, а лише зазначив: «у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Львівської у Київську область», що не може бути підставою для звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, так як позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції. Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки.

При цьому, позивачем також недотримано вимоги про попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення. Оскільки, між ОСОБА_1 та керівництвом відповідача згоди щодо дати дострокового звільнення не досягнуто, наведене додатково свідчить про відсутність на момент виникнення спірних правовідносин протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Підсумовуючи усе вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмовляючи у звільненні позивача, відповідач діяв в межах власних повноважень та чинного на той час законодавства України, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, як необґрунтованих.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна