Решение № 121601965, 13.09.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2024 р. справа № 300/4863/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ), 19.06.2024 через систему "Електронний суд" звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.8-9).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.05.2024 позивач звернувся до ГУПФУ в м. Івано-Франківській області. Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 15.05.2024 відмовлено у призначенні пенсії позивачу. Згідно з зазначеним рішенням, страховий стаж розраховано в кількості 22 роки 11 місяців 14 днів, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.07.2000 по 21.08.2002, оскільки даний період відсутній в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, також не враховано період роботи з 20.02.2007 по 30.08.2010 в ПП ОСОБА_2 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Вважає зазначену відмову у призначенні дострокової пенсії за віком незаконною, такою, що суперечить нормам діючого законодавства та порушує його права і законні інтереси на пенсійне забезпечення як учасника бойових дій.

На адресу суду 15.07.2024 від відповідача, ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених у позовній заяві вимог заперечив, зокрема зазначив, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Управлінням за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 15.05.2024 №091630019936 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просив відмовити у задоволенні позову (а.с.33-36).

Від Головного управління ПФ України в Житомирській області надійшло клопотання про залучення співвідповідача, в якому просить залучити ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (а.с.37-39).

Ухвалою суду від 18.07.2024, у задоволенні клопотання Головного управління ПФ України в Житомирській області про залучення другого відповідача у справі №300/4863/24 - відмовлено (а.с.40-41).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив такі обставини.

Відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20).

08.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області 15.05.2024 №091630019936 відмовлено у призначенні пенсії за віком, як учаснику бойових дій, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно з зазначеним рішенням, страховий стаж розраховано в кількості 22 роки 11 місяців 14 днів, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , з 01.07.2000 по 21.08.2002, оскільки даний період відсутній в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, також не враховано період роботи з 20.02.2007 по 30.08.2010 в ПП ОСОБА_2 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків (а.с.25)

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Відповідно при призначенні пенсії за віком-УБД (на пільгових умовах) позивач надавав органу пенсійного фонду трудову книжку НОМЕР_2 , де зазначені усі періоди його трудової діяльності, зокрема:

-01.03.1996 - прийнятий по переводу монтажником р/апаратури і приладів 2-го шкідливого розряду у ВАТ "КАСКАД" (наказ №1 від 01.03.1996);

-21.08.2002 - звільнений з роботи у ВАТ "КАСКАД" (наказ №138 від 21.08.2002) (печатка, підпис);

-20.02.2007 - прийнятий на роботу в ПП ОСОБА_2 (наказ №17 від 20.02.2007);

-30.08.2010 звільнений з роботи у ПП ОСОБА_2 (наказ №3 від 30.08.2010) (печатка, підпис) (а.с.23).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV) за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків .до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Преамбулою Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464- VI (далі, також Закон №2464-VI) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а(2а/208/245/16)) та від 24 травня 2018 року (справа № 490/12392/16-а).

Суд також наголошує, що усі періоди роботи позивача відображені в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкції №58, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять. Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про спірні періоди роботи позивача.

Суд також звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Так, сплата страхових внесків, як єдина підстава у відмові призначення пенсії є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16.

Оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, не зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу має наслідком порушення прав позивача на набуття як застрахованою особою права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування у належному розмірі.

Суд звертає увагу на те, що орган пенсійного Фонду, при ухваленні рішення про відмову у призначенні пенсії, частково зарахував стаж роботи ОСОБА_1 у ВАТ "КАСКАД", а саме період з 01.03.1996 року по 30.06.2000 року, тим самим не заперечуючи той Факт, що позивач дійсно працював на вказаному підприємстві.

Водночас, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28 2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів. що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.

Враховуючи вищенаведене, суд дійти висновку, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2024 №091630019936 є протиправним і підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття якість закону, Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі Солдатенко проти України 9№2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності, передбачуваності та зрозумілості; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як закон, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах Сєрков проти України, заява № 39766/05, пункт 51; Редакція газети Правоє дело та Штекель проти України, заява №33014/05, пункт 51, 52; Свято-Михайлівська Парафія проти України, заява №77703/01, пункт 115; Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, пункт 37; Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№1) (SundayTimes v. The United Kingdom (№1) 6538/74 пункти 48-49); Мелоун протии Об`єднаного Королівства (Malone v. The United Kingdom), № 8691/79, пункт 66); Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції (Margareta and Roger Andersson v. Sweden), заява №12963/87, п. 75; Круслен проти Франції (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; Ювіг проти Франції (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; Аманн проти Швейцарії (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у даному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України Про судовий збір, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ - 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №091630019936 від 15.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ - 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 21.08.2002 у ВАТ "КАСКАД" та період роботи з 20.02.2007 по 30.08.2010 у ПП ОСОБА_2 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 та прийняти рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Сторонам рішення надіслати через підсистему Електронний суд.

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ Мої справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.