Решение № 121324136, 02.09.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 року Справа № 280/6595/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 липня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.06.2024 №083950021276 про відмову у призначенні позивачу пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, з підстав відсутності печатки навчального закладу про закінчення навчання;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27.06.2024 та прийняти рішення з урахуванням страхового стажу за період навчання з 01.09.1982 по 31.08.1987;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 31.08.1987, згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 необхідного для призначення та нарахування пенсії з 17.04.2024.

Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 31.08.1987, оскільки позивачем надано всі документи, які підтверджують наявність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що страховий стаж позивачки становить 30 років 9 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у віці 60 років. Представник третьої особи зазначає, що до загального страхового стажу правомірно не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 31.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1982, оскільки у трудовій книжці відсутня печатка навчального закладу про закінчення навчання, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. Також, зазначено, що позивачем надано академічну довідку №318730, в якій неможливо визначити період навчання, оскільки у довідці зазначено тільки навчання по семестрам. Крім того, у наданій позивачем архівній довідці від 15.05.2024 №307 апостіль відсутній, що унеможливлює прийняття її до розгляду.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що 19.06.2024 позивач звернулася до органів ПФУ з питання призначення їй пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 27.06.2024 №083950021276 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, у зазначеному рішенні вказано на те, що:

«…До загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 31.08.1987 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1982, оскільки у трудовій книжці відсутня печатка навчального закладу про закінчення навчання, необхідно надати уточнюючу довідку. Також заявницею надано академічну довідку №318730, в якій неможливо визначити період навчання, оскільки у довідці зазначено тільки навчання по семестрам…

… У наданій заявницею архівній довідці від 15.05.2024 №307 апостиль відсутній, що унеможливлює його прийняття до розгляду…».

Позивач не погодившись зі спірним рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком відповідач вказав на те, що її страховий стаж становить 30 років 9 місяців та 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії (необхідний стаж не менше 31 року).

При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до стажу позивача період навчання у Пермському політехнічному інституті з 01.09.1982 по 31.08.1987.

Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що у даному випадку у трудовій книжці позивачки міститься запис про її навчання у період з 01.09.1982 по 31.08.1987 у Пермському політехнічному інституті, містяться дати та номери наказів про зарахування та відрахування, а також штам Пермського політехнічного інституту.

Відповідач відмовляючи у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стражу вказав на те, що у трудовій книжці відсутня печатка навчального закладу про закінчення навчання.

Суд зазначає, що станом на дату внесення до трудової книжки спірного періоду, порядок ведення трудових книжок був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №162, студентам, учням, аспірантам та клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (науковий заклад) вносить записи про час навчання у денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, у партійних школах та школах профруху. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукового закладу) про зарахування на навчання та відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.

Отже, запис про період навчання вноситься до трудової книжки на підставі наказів навчального закладу про зарахування на навчання та відрахування з числа студентів, і Інструкція №162 не містить вимог щодо посвідчення таких записів печаткою навчального закладу.

Більш того, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за дотримання уповноваженою особою навчального закладу формальних вимог щодо заповнення трудової книжки, а відмова у зарахуванні періодів роботи лише через відсутність печатки не відповідає критеріям співмірності та фактично позбавляє позивача конституційного права на пенсійне забезпечення.

Також, відповідачем безпідставно не було враховано і довідки, які були надані позивачем, та які у сукупністю із трудовою книжкою підтверджують факт навчання позивачки у Пермському політехнічному інституті.

Разом з тим, суд зазначає, що хоча позивач і має право на зарахування до страхового стажу періоду навчання у Пермському політехнічному інституті, проте не за період з 01.09.1982 по 31.08.1987.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у період навчання у Пермському політехнічному інституті позивачкою 20.10.1985 року народжено дитину, у зв`язку з чим наказом ректора Пермського політехнічного інституту від 28.11.1985 позивачці надано академічну відпустку у зв`язку з народженням дитини, яка потім продовжувалась до відрахування позивачки з інституту 31.08.1987.

Суд зазначає, що пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку №637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Водночас, за приписами частини 3 статті 46 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв`язкуз обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку.

Академічна відпустка - це перерва в навчанні, право на яку студент отримує в разі зниження працездатності внаслідок порушень функцій організму, зумовлених гострими захворюваннями, що потребують тривалого відновлювального лікування; загостреннями хронічних захворювань або частими захворюваннями (понад один місяць за семестр); анатомічними дефектами, які не дають змоги провести відновлювальне лікування під час навчання.

З наведеного вбачається, що надання студенту академічної відпустки не припиняє його взаємин із відповідним вищим навчальним закладом, а призупиняє їх на певний строк. Тобто, в період академічної відпустки особа не проходить навчання у відповідному навчальному закладі та не отримує стипендію.

Тобто, проаналізувавши вищезазначене, суд приходить до висновку, щопідстав для зарахування до страхового стажу періоду, коли особа не навчалася і не працювала, немає.

Перебування в академічній відпустці (перерва в навчанні) та у відпустці після закінчення навчання у ВНЗ не зараховується до страхового стажу, оскільки це не передбачено законодавством.

Отже, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду навчання у Пермському політехнічному інституті з 01.09.1982 по 19.10.1985 включно, в іншій частині період навчання зарахуванню до страхового стажу не підлягає, оскільки фактично позивач не навчалась у навчальному закладі, а здійснювала догляд за дитиною.

Також, суд звертає увагу на позивача те, що період з 20.10.1985 по 20.09.1987 і так зарахований органами Пенсійного фонду до її страхового стажу, у зв`язку з тим, що протягом зазначеного періоду позивач здійснювала догляд за дитиною до досягненню нею 3-х років.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II)».

Суд зазначає, що з огляду на те, що позивач неодноразово зверталася до органів ПФУ та кожного разу отримувала відмови у призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про призначення пенсії не буде відновлювати у повному обсязі права та законні інтереси позивача, а також не забезпечать остаточного вирішення спору між сторонами.

При цьому, оскільки судом встановлено, що з урахуванням спірного періоду навчання страховий стаж позивача складає понад 31 рік, то відповідно позивач має право на призначення пенсії за віком.

За таких обставин, суд виходить за межі позовних вимог та вважає за необхідне відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 19.10.1985 включно у Пермському політехнічному інституті, та призначити позивачу пенсію за віком з 18.04.2024.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем у зв`язку із розглядом справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню сплачена сума судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2024 №083950021276 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Пермському політехнічному інституті з 01.09.1982 по 19.10.1985 включно, а також призначити пенсію за віком з 18.04.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова