Решение № 121323713, 28.08.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 року Справа№200/5068/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі; - зобов`язати нарахувати і виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що він є отримувачем страхових виплат і перебував на обліку в управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій правонаступником якого є головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. З невідомих йому було припинено виплату страхових виплат до 1 грудня 2023 року.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Шахтарському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.04.2001. В жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся за продовженням раніше призначених щомісячних виплат як внутрішньо переміщена особа у Волноваське відділення УВД ФСС України в Донецькій області, де отримав виплати за жовтень 2014 року. Виплати були припинені з 01.11.2014 через відсутність первинної довідки ВПО. В грудні 2014 потерпілий звернувся за продовженням виплат до Маріупольського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області, де отримував виплати як внутрішньо переміщена особа з 01.12.2014 по 31.05.2015 та заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2014 по 30.09.2014 та з 01.11.2014 по 30.11.2014. Зазначає, що з 01.06.2015 виплати ОСОБА_1 було припинено, зазначена причина припинення закінчення терміну довідки УПСЗН. Посилається на те, що в період після 31.05.2015 потерпілий за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат як внутрішньо переміщена особа до відділень ВД ФССУ не звертався. Зазначає, що відповідно до передавального акту, укладеного між управлінням ВД ФССУ в Донецькій області та Пенсійним фондом України, перед ОСОБА_1 наявна заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2014 по 31.12.2014 (доплата по перерахунку з 01.03.2014) та з 01.06.2015 по 30.11.2015 на загальну суму 7389,18 грн. З 01.12.2015 нарахування щомісячних страхових виплат потерпілому припинено. Також зазначає, що щомісячні виплати ОСОБА_1 були продовжені ГУ ПФУ в Донецькій області з 01.10.2023 на підставі його заяви від 21.10.2023 та здійснюються по теперішній час.

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року суддею прийнято позовну заяву до розгляду і відкрити провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 06.06.1997.

Відповідно до копії довідки серія ДОН № 140636, виданої 15.01.2002, позивач має третю групу інвалідності, пов`язану з трудовим каліцтвом.

Згідно з копією довідки серія 2-18 АВ № 045065 від 15.01.2002 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги установлено, що позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 30 % у зв`язку з професійними захворюваннями безстроково.

Позивач надав до суду рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про встановлення особи № 51287 від 11.04.2024 в якому зазначено, що за результатами проведеного відеоконференцзв`язку 13.03.2024 13:30:00 та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_2 № пенсійної справи 914120183891) встановлено.

Позивач звернувся до ГУ ПФУ з відповідним зверненням від 24.04.2024, в якому просив виплатити йому заборгованість по щомісячним страховим виплатам у повному обсязі.

Листом ГУ ПФУ від 21.05.2024 № 13234-10944/Г-02/8-0500/24 позивачу повідомлено про те, що виплата страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Роз`яснено, що розрахунок та виплату щомісячної страхової виплати за минулий період можливо буде провести з урахуванням норм Постанови №365 та на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України. Станом на 16.05.2024 такий порядок не прийнятий.

Відповідач надав до суду довідку про розмір страхових виплат позивача за період з січня 2015 року по липень 2024 року. Відповідно до цих відомостей установлено, що позивачу за період з червня 2015 року по листопад 2015 року страхові виплати нараховані але не виплачені. За період з грудня 2015 року по вересень 2023 року страхові виплати не нараховано і, відповідно не виплачено (у грудні 2023 року нараховано за період з вересня 2023 року).

Також відповідач надав довідку про нараховані та невиплачені суми страхових виплат за період з липня 2014 року по грудень 2014 року і за період з червня 2015 року по листопад 2015 року на загальну суму заборгованості 7389,18 грн.

Указані відомості також зазначені у відзиві на позов.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплати позивачу заборгованості по страховим виплатам.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 1105-XIV).

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що 1. здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.

Судом не встановлено передбачених вказаними законодавчими приписами підстав для припинення страхових виплат.

Частиною 7 ст. 41 Закону № 1105-XIV установлено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Закон № 1105-XIV не передбачає того, що страхові виплати здійснюються тільки особам, які перебувають на контрольованій Україною території.

Відповідач посилається на приписи Постанови Правління Фонду соціального страхування України №27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб».

Проте суд зазначає, що вказана Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пенсійного фонду № 4-1 від 26.01.2024.

Крім того, відповідач посилається на законодавство щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, але до суду не надано доказів того, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи (на контрольованій Україною території).

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.

Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ГУ ПФУ порушив право позивача на соціальне забезпечення не виплачуючи позивачу заборгованість по страховим виплатам з 01.07.2014 по 31.12.2014 та з 01.06.2015 по 30.11.2015 в розмірі 7389,18 грн, а також не нараховуючи та не виплачуючи страхові виплати з 01.12.2015 по 30.09.2023.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

01.01.2023 набув чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон № 1105-XIV), викладений в новій редакції.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1105-XIV, уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XIV, Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Постановою КМУ від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» припинено з 1 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

Пунктом 3 цієї постанови доручено Пенсійному фонду України з 2 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

На цей час заходи по вищезазначеній постанові виконано у повному обсязі. З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Міністерством соціальної політики України яким 9 січня 2023 року було опубліковано наступне: «…У зв`язку з приєднанням Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України уповноваженим органом в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування наразі є Пенсійний фонд України. Тому для вирішення питань з призначення, перерахування та здійснення страхових виплат із відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання або особам, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, з 1 січня 2023 року необхідно звертатися до органів Пенсійного фонду України…».

Актом Кабінету Міністрів України фактично передано повноваження та функції Фонду соціального страхування України та його робочих органів до Пенсійного Фонду України та його органів.

Суд зазначає, що рішення суду, визначені ч. 1 ст. 371 КАС України виконуються негайно (у відповідній частині) в силу цього законодавчого припису і не потребують додаткового звернення судовим рішенням. Обставин для звернення до негайного виконання на підставі ч. 2 ст. 371 КАС України судом не встановлено.

Відповідно до квитанції № 0.0.3674650769.1 від 29.05.2024 позивачем сплачено судовий збір за подання позову в загальному розмірі 975,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява ОСОБА_1 подана його представником через систему «Електронний суд», тому позивач мав сплатити 968,96 грн судового збору.

Частинами 1 і 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 484,48 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Сума в розмірі 6,04 грн є частиною судового збору, що внесена в більшому розмірі ніж установлено Законом України «Про судовий збір», а тому може бути повернута за клопотанням позивача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по щомісячним страховим виплатам за періоди з 01.07.2014 по 31.12.2014 та з 01.06.2015 по 30.11.2015 в розмірі 7389,18 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 01.12.2015 по 30.09.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за періоди з 01.07.2014 по 31.12.2014 та з 01.06.2015 по 30.11.2015 в розмірі 7389,18 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим за період з 01.12.2015 по 30.09.2023.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Повне рішення суду складено 28 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков