Постановление суда № 120940091, 05.08.2024, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9894/23

Провадження № 1-кп/201/397/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041680000811 від 02.12.2022 року, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Родинське Донецької області, громадянина України, маючого середню освіту, неодруженого, має на утриманні дитину ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час утримується в ДУ «ДУВП (№4)», раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч.1 ст. 263 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_5

захисник ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Прокурором подане письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , в якому прокурор просив продовжити строки його тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, посилаючись на ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечив.

Захисник підтримав позицію свого підзахисного, просив, у випадку продовження строку дії запобіжного заходу, застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з огляду на наявність у його підзахисного тісних соціальних зв`язків: цивільної дружини і його дитини, які мешкають за адресою: АДРЕСА_3 .

Колегія суддів, заслухавши учасників процесу, вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, виходячи із наступного.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2023 до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжений. Слідчий суддя встановив доведеними наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, колегія суддів виходить з того, що останній обвинувачується у умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчиненому на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто проти життя та здоров`я особи, а відтак одного з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, в результаті вчинення якого настала смерть однієї особи. Дане кримінальне правопорушення, у відповідності до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання ОСОБА_5 винуватим, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі. Тому, а думку колегії суддів, розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у придбанні та носінні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушенні передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за вчинення якого, у разі визнання ОСОБА_5 винуватим, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до семи років.

У зв`язку з цим колегія суддів враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Колегія суддів приймає до уваги особистість ОСОБА_5 . Так, до затримання він офіційно працевлаштований не був, тобто не мав законних джерел доходів, під час досудового розслідування ОСОБА_5 переховувався від органів досудового розслідування та тривалий час перебував у розшуку, як у державному так і міжнародному та в подальшому лише в результаті проведених розшукових заходів був затриманий у місті Києві.

Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Тому, на думку колегії суддів, ризик переховуватися від суду є доведеним.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановленуКПКпроцедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розглядуусно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті23, стаття224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченомустаттею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4статті 95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Маючи можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений знає зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

Тому ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на свідків є доведеним і продовжує існувати навіть незважаючи на те, що на теперішній час матеріали кримінального провадження досліджені.

Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, колегія суддів враховує ту обставину, що наразі ОСОБА_5 інкримінується два кримінальні правопорушення, час вчинення яких (відповідно до пред`явленого обвинувачення) різний, а саме: за ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - 09.07.2018, а за ч. 1 ст. 263 КК України - 30.09.2021, що свідчить про можливу схильність ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень.

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин колегія суддів вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Колегія суддів, при вирішенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, оцінила у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що підтверджень у ОСОБА_5 наявності захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного клопотання не зможе забезпечити належний розгляд кримінального провадження, а перебування ОСОБА_5 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження йому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів бере до уваги наявність у ОСОБА_5 місця реєстрації і проживання, відсутність судимостей, а також перебування на утриманні дитини. Однак дані обставини, з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни йому раніше застосованого запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший, що не пов`язаний із триманням під вартою.

Отже, ані обвинуваченим, ані його захисником будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.

Тому, на думку колегії суддів, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, колегія суддів вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований обвинуваченому ОСОБА_5 , продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

Колегія суддів вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбаченихчастиною четвертоюцієї статті.

Згідно із ч. 5ст. 182 КПК Українирозмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Частиною 4статті 183 КПК Українипередбачений вичерпний перелік, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

Згідно п.2 ч.4 ст.183КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, окрім інших, також щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказаною статтею законодавець надає право суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи його продовження не визначати розмір застави, однак дана стаття не є нормою прямої дії, тобто не містись обов`язкового характеру, а тому враховуючи те, що ОСОБА_5 хоча і обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, втім, застосування ч. 4 ст.183КПК України є правом, а не обов`язком суду, суд, з урахуванням вищенаведених ризиків, колегія суддів вважає за доцільне визначити йому заставу у межах, встановлених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Так, ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2023 до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжений.

Отже на теперішній час ОСОБА_5 тримається під вартою без можливості внесення застави вже більше одного року.

Разом з тим, на теперішній час матеріали кримінального провадження досліджені. Триває стадія допиту свідків.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позбавлення волі людини не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (рішення ЄСПЛ справі Мамедова проти Росії). Тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ справах справах Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).

При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").

За вказаних обставин, а також враховуючи тривалість розгляду кримінального провадження та тривалість перебування обвинуваченого під вартою, колегія суддів вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_5 заставу як альтернативний запобіжний захід.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії», ухваленому Великою Палатою від 28 вересня 2010 року за №12050/04, сума застави за звільнення з-під варти заявника не була надмірною. У рішенні, у справі «Мангурас проти Іспанії», Європейський суд з прав людини постановив, що не було порушено ч. 3 ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість)Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за наступних підстав: «Відповідно до ч. 3ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвнесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи. Органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більш того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується».

Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи підозрюваного/обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваного/обвинуваченого до слідчого або до суду суд достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.

При цьому Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Визначаючи відповідно до вимог ч. 4 ст.182КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, враховуючи матеріальний стан підозрюваного, тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, дані, що характеризують його способу і наявність вищезазначених ризиків, суд вважає, що застава у зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмірах здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, тому у співставленні з існуючими ризиками призначає заставу.

На думку колегії суддів, застава у зазначених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмірах цілком здатна забезпечити виконання належної процесуальної поведінки підозрюваним та може гарантувати виконання ним покладених на нього обов`язків і зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що, у разі сплати його, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене та особу обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне визначити заставу у 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку обвинувачений чи інша особа має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти, при цьому у випадку внесення застави суд покладає на нього певні обов`язки.

Керуючись ст. ст. 177,178, 183, 331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Застосований під час досудового розслідування ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін та продовжити на 60 днів, тобтодо 03 жовтня 2024 року (включно).

Визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 454200 (чотиристап`ятдесят чотиритисячі двісті) гривень, за умови внесення якої на призначений для цього депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, ОСОБА_5 слід негайно звільнити з-під варти.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою-заставодавцем на депозитний рахунок № UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ в м. Київ, одержувач платежу ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172.

У разі внесення вказаної застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- не виїжджати з населеного пункту за місцем проживання без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та роботи (за наявності);

- за наявності здати до суду на зберігання документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утриматись від спілкування зі свідками та потерпілою по даному кримінальному провадженню;

- прибувати за кожною вимогою до суду.

Вказані обов`язки, у випадку внесення застави, діють на увесь період судового провадження.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання вище перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовуються у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України (застава, домашній арешт, тримання під вартою) та може бути накладено грошове стягнення.

Роз`яснити, що за умисне невиконання ухвали суду передбачена відповідальність заст. 382 КК України.

Роз`яснити учасникам, що відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, але може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3