Решение № 120938821, 12.08.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024Справа № 910/6833/24 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джейкобс»

про стягнення 19 372,34 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джейкобс» про стягнення 19 372,34 грн, з яких: основний борг у розмірі 9 471,00 грн, штраф у розмірі 1 420,65 грн, 3% річних у розмірі 1 431,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 416,72 грн та пеня у розмірі 1 632,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором № 1537/17 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 11.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 відкрито провадження у справі № 910/6833/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.06.2024 була направлена судом та доставлена до електронного кабінету відповідача 05.06.2024.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165,3 ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

11.01.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джейкобс» (розповсюджувач за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 1537/17 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (надалі - Договір), за умовами якого на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №37/6253, з наступними змінами та доповненнями (надалі - Порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами (п. 1.1 Договору).

Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, тлумачення умов цього договору, права та обов`язки підприємства, права та обов`язки розповсюджувача, ціну договору та плату за право тимчасового користування, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Згідно з пунктами 5.1.1., 5.1.2 Договору Розповсюджувач має право розміщувати зовнішню рекламу на певний строк та у певному місці, у відповідності до наданого дозволу; користуватися місцем для РЗ.

Так, п. 6.2. Договору визначено, що розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору.

Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями (п. 6.3. Договору).

Відповідно до пунктів 6.7.- 6.9. Договору розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування. Акт приймання-передачі до Договору із наведених у ньому розрахунком плати за право тимчасового користування підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Плата визначається за такою формулою: Рп=S*Бт*kз*kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв.м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку РЗ, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення РЗ, визначається згідно з відповідним розпорядженням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження (п. 6.10. Договору).

Відповідно до пп. 5.2.3. п. 5.2. Договору розповсюджувач зобов`язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Пунктом 6.11. Договору сторони визначили, що за прострочення термінів оплати розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів та пені, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства.

Згідно п. 8.1 Договору цей Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього Договору в цілому.

Відповідно до п. 8.2 Договору цей Договір припиняється внаслідок: скасування (припинення) усіх дозволів, наданих Розповсюджувачу; втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством.

Згідно з визначенням термінів, наведених у розділі 3 Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць (п. 3.1 Договору); Адресні програми на Право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на Право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, з також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.6 Договору Адресні програми є невід`ємною частиною цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору та на підставі наказів Дозвільного органу від 13.12.2018 № 1400 та від 22.02.2019 № 241, між сторонами підписано Адресні програми на пріоритет №№ 2, 3, якими відповідачу надано право на тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами за адресою: Голосіївський район, пр. Голосіївський, 132.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що відповідач не здійснив розрахунків з позивачем за право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР згідно рахунків-фактур за період з 05.03.2019 по 02.05.2019 на загальну суму 9 471,00 грн, чим порушив умови Договору. Відтак, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за даним позовом вказану суму заборгованості, а також штраф у розмірі 1420,65 грн, пеню у розмірі 1 632,09 грн, 3% річних у розмірі 1 431,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 416,72 грн за порушення грошового зобов`язання.

Оцінюючи подані в матеріали справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст та правову природу укладеного між сторонами Договору, судом установлено, що спірні правовідносини сторін регулюються спеціальним законодавством в сфері рекламної діяльності в Україні, а також положеннями глав 47-51, 52-53 Цивільного кодексу України.

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регламентовано Законом України «Про рекламу».

Згідно з визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (надалі - Правила).

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

У Адресній програмі № 2 від 11.01.2019 сторонами погоджено, що розмір плати за місяць без ПДВ становить за один об`єкт - 1260,00 грн, за інший - 294,00 грн на період з 13.12.2018 по 12.03.2019.

У Адресній програмі № 3 від 07.03.2019 сторонами погоджено, що розмір плати за місяць без ПДВ становить за один об`єкт - 5 573,75 грн, за інший - 5005,00 грн на період з 22.02.2019 по 21.05.2019.

Відповідно до умов пунктів 4.2.1, 6.2 Договору позивачем здійснено нарахування плати та сформовано рахунки на оплату за Право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ за період з 05.03.2019 по 02.05.2019 на загальну суму 9 471,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 5.2.3 Договору Розповсюджувач зобов`язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов`язання за Договором щодо оплати рахунків за Право тимчасового користування, виставлених за період 05.03.2019 - 02.05.2019 не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача по оплаті за право тимчасового користування місцем РЗ за вказаний період становить 9 471,00 грн.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача заперечень з приводу здійсненого позивачем розрахунку плати за користування місцем за спірний період.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу за період з 05.03.2019 по 02.05.2019 у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 9 471,00 грн, яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

У свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи, виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати рахунків за Право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за розміщення зовнішньої реклами за Договором підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі 9 471,00 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами п. 7.2 Договору підприємство має право застосувати до Розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі не розміщення Розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Крім пені, зазначеної у пункті 7.2 даного Договору, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за Право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми (п. 7.3 Договору).

Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки (пені та штрафу), передбачених пунктами 7.2 та 7.3 Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постановах Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати за розміщення зовнішньої реклами у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 7.2 Договору пеню в сумі 1 632,09 грн, на підставі пункту 7.3 Договору 15% штрафу від суми невиконаного грошового зобов`язання у сумі 1 420,65 грн, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1431,88 грн 3 % річних та 5 416,72 грн інфляційних втрат, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до доданих до позовної заяви розрахунків.

З огляду на вимоги ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунків заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначених позивачем періодів прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 632,09 грн, 15% штрафу у сумі 1 420,65 грн, а також 1 431,88 грн 3 % річних та 5 416,72 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джейкобс» (Берестейський проспект, 45, м. Київ, 03057; ідентифікаційний код 41531537) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (Боричів узвіз, 8, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 26199714) заборгованість у розмірі 9 471 грн 00 коп., пеню в сумі 1 632 грн 09 коп., штраф - 1 420 грн 65 коп., 3% річних - 1 431 грн 88 коп., інфляційні втрати - 5 416 грн 72 коп. та 3028 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 12.08.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко