Решение № 120905217, 29.07.2024, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2836/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Зокрема, позивач просить розірвати шлюб між сторонами та визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина без участі матері.

Позовна заява мотивована тим, що 21 листопада 2007 року між сторонами було укладено шлюб, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя у сторін проходило з перемінним успіхом, то жили добре, то сварились, і через деякий час мирились і знову жили у злагоді. Так склалося, що старший син дуже прив`язаний до матері, вони постійно разом подорожують та проводять час. При цьому, менший син у дуже хорошому контакті разом із позивачем, з ним разом гуляють, відвідують парки розваг, позивач водить його на різноманітні спортивні та навчальні секції. Разом з тим, відповідачка із меншим сином практично не спілкується. У лютому 2024 року відповідачка зібрала речі та разом із старшим сином переїхали жити окремо. З того моменту позивач самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_5 .

Крім цього, позивач зазначив, що менший син ОСОБА_5 проживає разом з ним та йому добре, зручно, комфортно та цікаво із батьком. Проживання разом з позивачем повністю відповідає інтересам меншого сина сторін. Позивач добре знає звички та вподобання свого сина, активно займається його розвитком.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про місце, дату і час розгляду справи повідомлена належним чином. Відзив на позовну заяву не подала. При цьому, подала заяву, в якій визнала позовні вимоги та підтвердила обставини зазначені в позовній заяві, також просила провести розгляд справи без її участі.

Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області явку свого представника в судове засідання не забезпечив. При цьому, представник подав до суду висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 21 листопада 2007 року про, що у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї зроблено актовий запис за № 2675.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і збереження сім`ї стало неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам їх дітей.

Судом також встановлено, що сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Положеннями ст. 161 СК України закріплено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Мати, яка проживає окремо від дитини, зобов`язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до матері, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе врахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Дана норма національного права є відображенням норм міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно з яким Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В межах вимог ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

В Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року зазначено, що з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім`ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім`я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов`язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім`ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім`ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов`язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об`єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров`я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

За приписами частин першої-третьої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно висновку органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради щодо визначення місця проживання малолітнього від 22 травня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 21 листопада 2007 року було укладено шлюб, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний момент сторони розлучаються та в усній формі дійшли згоди, що старший син буде проживати з матір`ю, а молодший виявив бажання проживати з батьком в м. Київ. Наразі малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на повному утриманні та вихованні батька, для дитини створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку.

Враховуючи, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає разом з батьком, де для нього створені всі умови для виховання та гармонійного розвитку, а також бажання самої дитини, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 22.05.2024 року, виконавчий комітет Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Оскільки визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд прийняв визнання позову ОСОБА_2 ..

За таких обставин, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючинаведені норми закону та вимоги Декларації прав дитини, приходить висновку, що шлюбно-сімейні відносини сторонами не підтримуються, шлюб між сторонами фактично розпався, носить формальний характер, утриманням та вихованням неповнолітнього сина сторін фактично займається батько самостійно, рішення про звернення до суду із даним позовом є виваженим та відповідає волевиявленню позивача, а також те, що відповідачка не заперечила щодо задоволення позовних вимог, в тому числі і визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з його батьком, подавши про це заяву суду, тому позовну заяву слід задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, слід шлюб зареєстрований 21 листопада 2007 року про, що у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї зроблено актовий запис за № 2675, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , слід розірвати.

Також, слід визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина без участі матері, чим повністю буде захищено інтереси самого неповнолітнього, в розумінні принципів Декларації прав дитини в тому числі.

Керуючись ст. 29 ЦК України, Декларацією прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, Конвенцією ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), ч. 2 ст. 112, ст.ст. 141, 161 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 260, 261, 262, 265, 267, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (мешканець АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (мешканки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області (с. Великі Береги, вул. ІІ Ракоці Ф., буд. 78, Берегівського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350317) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб зареєстрований 21 листопада 2007 року про, що у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї зроблено актовий запис за № 2675, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (уродженцем м. Олександрія, Кіровоградської області, мешканцем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (уродженкою м. Київ, мешканкою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - розірвати.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН