Решение № 120786097, 25.07.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2024 року м. Київ № 560/13757/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Кермач А.І.,

від відповідача ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькгаз збут»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання нечинним нормативно-правового акта,

В С Т А Н О В И В :

До Хмельницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Хмельницькгаз збут» з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 18.1 гл. 1 розділу ІІІ Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи» від 30.09.2015 № 2493 з моменту його прийняття;

- визнати протиправним та скасувати абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VІІ постанови НКРЕКП «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» від 30.09.2015 № 2494 з моменту його прийняття.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувані пункти нормативно-правого акта є протиправними та такими, що не узгоджуються з ст. 673 Цивільного кодексу України. При цьому, ТОВ Хмельницькгаз збут отримало від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС. Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були отримані від ТОВ Оператор газотранспортної системи України у відповідь на адвокатський запит та паспортами ФХП наданими АТ Хмельницьказ. Тож, ТОВ Хмельницькгаз збут, як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а оскаржувані приписи прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2023 адміністративну справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду .

На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 560/13757/23, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку до судового розгляду, призначено підготовче засідання.

До суду від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що викладені в позовній заяві підстави, є такими, що не ґрунтуються на вимогах матеріального права та з огляду на вимоги ст. 2 КАС України, підстави для прийняття рішення про її задоволення у суду відсутні, адже позивачем не наведено доказів та фактів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок прийняття оскаржуваних положень.

Разом з тим, посилання позивача на те, що ТОВ «Хмельницькгаз збут», як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а п. 18.гл.1 розділу ІІІ Кодексу ГТС прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню та, що позивач, як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а абз. 4 ч. 2 гл. І розділу VII Кодексу ГРМ прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню, не можуть бути достатньою підставою для обґрунтування права на звернення до суду, оскільки даний позов не містить обгрунтування в чому саме полягає не відповідність оскаржуваних позивачем положень Цивільному кодексу України.

Відповідач вважає, що регулятором в межах своїх повноважень визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи». Разом з тим, положеннями ст. 673 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, проте, положеннями статей 673 та 678 ЦК України врегульовані саме питання взаємовідносин між продавцем та покупцем з питань якості товару, який є предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу. При цьому, відповідно до положень ст. 678 Цивільного кодексу України покупець має право, а не обов`язок вимагати від продавця компенсації за отримання неналежної якості товару, зокрема, у формі зменшення ціни. Разом з тим, на переконання відповідача, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами, а чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу. Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору.

Тож, відповідач вважає, що оскаржувані положення жодним чином не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, жодним чином не суперечать ст. 673 та 678 ЦК України. (а.с. 83-100 т. 1)

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання.

Стороною позивача до суду подано відповідь на відзив, за змістом якої, позивач вважає доводи відзиву на позовну заяву такими, що не спростовують обґрунтувань позовної заяви. На підтвердження невідповідності якості газу, про яку заявляє позивач, до матеріалів справи було вибірково долучено копії звітів про недотримання параметрів якості природного газу по Хмельницькій області за період з 01.10.2021 - 30.04.2022, що були надані ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». З огляду на вищевказані обставини, товариство звернулось до господарського суду Хмельницької області (справа № 924/885/22) з позовом про відшкодування плати за недотримання вимог щодо якості газу, який передається оператором з газотранспортної системи, та про усунення недоліків товару (природного газу), шляхом коригування в бік зменшення обсягів переданого природного газу ТОВ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ ЗБУТ» за Рамковим договором купівлі-продажу природного газу № 2рд БГр-ХмГз від 30.09.2021 та Індивідуальним Договором № БГр-21/22-ХМГЗ від 30.09.2021, зазначених в комерційних актах приймання-породачі природного газу за період з жовтня 2021 по квітень 2022 року. Позивач вважає, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» також не виконав умови договору транспортування природного газу № 1910000212 від 18.12.2019 в частині відшкодування плати за недотримання вимог щодо якості газу, який передається оператором з газотранспортної системи. Отже, згідно п. 18. гл.1 розділу III Кодексу ГТС, якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Натомість, ТОВ «Хмельницькгаз збут» вважає, що як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а пункт 2 частини 2 пункту 10.1 Договору № 1910000212 від 18.12.2019, як і п. 18. гл.1 розділу III Кодексу ГТС прямо суперечать нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню. (а.с. 176-178 т. 1).

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подано заперечення, в яких представник відповідача акцентує увагу на тому, що позов не містить жодного обґрунтування в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних позивачем приписів вимогам Цивільному кодексу України. Крім того, з матеріалів справи, неможливо встановити яким саме чином оскаржувані норми застосовуються саме до позивача, оскільки ліцензіатом не надано жодних доказів такого застосування, а зміст цих норм вказує на їх непоширення на такого учасника ринку природного газу, як постачальника. Крім того, посилання позивача на справу № 924/885/22 з метою обґрунтування порушених положеннями Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС прав, свобод, законних інтересів ліцензіата у справі № 560/13757/23 є безпідставним та необгрунтованим. Окрім того, висновки судів у справі № 924/885/22 підтверджують доводи відповідача про відсутність приналежності позивача до оспорюваних правовідносин та відсутність порушення оскаржуваними нормами Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС прав, свобод або інтересів ліцензіата на момент його звернення до суду. (а.с. 181-189 т. 1).

До суду від сторони позивача надійшла заява про зміну предмету позову, яка була прийнята судом, шляхом визнання протиправним та скасування пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 з моменту прийняття; визнання протиправним та скасування абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VIII Кодексу газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 з моменту прийняття.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача відмовлено.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача відмовлено.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача відмовлено.

16.05.2024 судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.07.2024.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Хмельницькгаз збут» є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу.

Так, 30.09.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Хмельницькгаз збут» було укладено індивідуальний договір № БГр-21/22-ХМГЗ відповідно до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ХмГз від 30.09.2021.

Природний газ, придбаний за рамковим та індивідуальним договорами, постачався товариством безпосередньо побутовим споживачам.

При цьому, ТОВ Хмельницькгаз збут вказує на те, що отримало від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС.

Неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були отримані від ТОВ Оператор газотранспортної системи України та паспортами ФХП наданими АТ Хмельницьказ.

Враховуючи зазначене, ТОВ Хмельницькгаз збут вважає, що як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а оскаржувані положення прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягають скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу», державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно змісту п. 32 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», Регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Так, до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG (п. 6 ч. 3 ст. 4 Закону від 09.04.2015№ 329-VIII).

Президентом України видано Указ від 27.08.2014 № 694/2014, яким утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

На момент прийняття постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», регулятор діяв на підставі Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014 (дія якого розповсюджувалась на НКРЕКП до 26.11.2016) (далі - Положення).

Так, п. п. 1 п. 3 Положення, визначено, що одним із основних завдань Комісії є, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ.

За п. 13 Положення, рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.

На виконання покладених повноважень, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, пунктів 119 та 122 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 № 762 (зі змінами), Регулятором було розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), який після проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27824, а також розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 Кодекс газотранспортної системи, який піеля проведеної державної реєстрації зареєстрований у Міністерстві юстиції 06.11.2015 за № 1378/27823.

Отже, відповідачем в межах своїх повноважень визначених Законами України «Про ринок природного газу», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 10.09.2014 № 715 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, було прийнято постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» та постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи».

Пунктом 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 09.04.2015 № 329-VIII встановлено, що до 01.10.2015 Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, НКРЕКП: забезпечити прийняття та затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Законом (крім процедури сертифікації операторів газотранспортних систем); забезпечити перегляд і скасування своїх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Таким чином, на виконання зазначених вимог, з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 33 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, НКРЕКП прийнято Кодекс ГРМ та Кодекс ГTC.

Відповідач також наголошує на тому, що проекти вищезазначених нормативно-правових актів було розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС», та вони пройшли правову експертизу в Міністерстві юстиції України при їх державній реєстрації.

Таким чином, нормативно-правові акти прийняті відповідачем на виконання вимог Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, є такими, що прийняті у визначений спосіб, з дотриманням процедур та відповідають критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України.

У частині доводів позивача про те, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзац четвертий частини другої глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ, прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню, суд звертає увагу на те, що позивач у позові стверджує, що пункт 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС прямо порушує норми положень статей 673 та 678 ЦК України.

Водночас, пунктом 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС встановлено, що якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Разом з тим, положеннями статті 673 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Положеннями статті 678 ЦК України, передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1)відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відщкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Суд зауважує, що відповідно до положень частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Також, відповідно до вимог частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 ГК України, передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому, положеннями статті 180 ГК України, передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, піну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукпії (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Тож, з наведеного слідує, що положеннями статей 673 та 678 ЦК України, врегульовані саме питання взаємовідносин між продавцем та покупцем з питань якості товару, який є предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу, а відповідно до положень статті 678 Цивільного кодексу України, покупець має право, а не обов`язок, вимагати від продавця компенсації за отримання неналежної якості товару, зокрема, у формі зменшення ціни.

Разом з тим, важливим є те, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Водночас, частиною першою статті 3 Закону від 09.04.2015 № 329-VIII, передбачено, що ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб`єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільної торгівлі природним газом та рівності суб`єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що чинне законодавство не передбачає повноважень для НКРЕКП на регулювання взаємовідносин оптового продавця та оптового покупця у провадженні ними діяльності з купівлі/продажу природного газу.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГTC, оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС, оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точні входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу.

Наведене дає підстави для висновку про те, що Кодекс ГТС врегульовує виключно питання надання послуг транспортування природного газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування, які надаються на підставі договору транспортування природного газу, тому, положення Кодексу ГТС поширюються на взаємовідносини між оператором ГТС та замовником послуг транспортування, а не на взаємовідносини сторін договору купівлі-продажу природного газу, у тому числі щодо якості природного газу.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, взаємовідносини між оптовим продавцем та оптовим покупцем можуть врегульовуватись в рамках договору купівлі-продажу, який укладається на підставі норм ЦК України та ГК України, а включення таких норм до положень Кодексу ГТС буде суперечити вимогам, визначених Законом від 09.04.2015 № 329-VIII, щодо предмету регулювання Кодексу ГТС.

До того ж, відповідно до приписів частини першої статті 675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

У контексті наведеного, суд вважає, що взаємовідносини між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та позивачем щодо купівлі-продажу природного газу, у тому числі визначення умов щодо якості природного газу та відповідальності сторін за недотримання таких умов, врегульовано сторонами відповідно до укладеного між ними договору, у свою чергу, на переконання суду, питання ж компенсації продавцем у разі недотримання умов договору щодо якості природного газу, може вирішуватися сторонами договору купівлі-продажу природного газу з урахуванням вимог статей 673, 678 ЦК України, а не в рамках дії положень Кодексу ГТС.

За висновком суду, положення пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, не перешкоджають сторонам договору купівлі-продажу природного газу врегульовувати питання компенсації у разі недотримання його умов у частині якості природного газу, та відповідно, не суперечать статям 673 та 678 ЦК України, на чому наголошує позивач та що, відповідно, покладено в основу позовних вимог.

Крім того, у відзиві на позовну заяву сторона відповідача вказує на те, що постачальник не відповідає за будь-які перебої при транспортуванні або розподілі природного газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку газотранспортної та/або газорозподільної системи, а також за будь-яке погіршення якості природного газу, що сталося з вини відповідального системного оператора.

При цьому, позивач, відповідно до умов діючої ліцензії, є постачальником на ринку природного газу, який, не несе відповідальності за будь-які перебої у транспортуванні або розподілі природного газу, які стосуються функціонування, обслуговування та/або розвитку газотранспортної та/або газорозподільної системи, а також за будь-яке погіршення якості природного газу, що сталося з вини відповідального системного оператора.

Таким чином, відповідальними за якість природного газу розподіленого на межі балансової належності об`єкта споживача, є оператори ГРМ, які у встановленому порядку зобов`язані сплатити компенсацію споживачу за недотримання параметрів якості природного газу.

Отже, враховуючи те, що постачальники природного газу не несуть відповідальності за якість природного газу, що постачається побутовим споживачам відповідно до договору постачання природного газу, та відповідно не здійснюють компенсацію у разі недотримання вимог до ФХП природного газу, то у постачальника відсутня необхідність для компенсації йому іншими суб`єктами ринку природного газу вартості неякісного газу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача про те, що положення глави 1 розділу VIII Кодексу ГРМ прямо суперечать статтям 673, 678 Цивільного Кодексу України та підлягаю скасуванню, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору та є недоведеними.

Також, судом враховуються посилання відповідача на те, що скасування оскаржуваних положень Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ, призведе до виникнення прогалин у законодавстві в частині визначення суб`єктів ринку природного газу відповідальних за дотримання ФХП природного газу та виплати споживачам відповідних компенсацій у разі недотримання вимог щодо якості природного газу.

Водночас, за даних обставин, суд вважає, що позивачем не наведено належних та достатніх доказів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок прийняття глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ та пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС.

Суд вважає, що наведені позивачем обставини, не можуть бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не містять обгрунтування в чому саме полягає не відповідність оскаржуваних позивачем пункту 18 глави 1 розділу III Кодексу ГТС та абзацу четвертого частини другої глави 1 розділу VII Кодексу ГРМ Конституції України, Цивільного кодексу України.

Оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення прав чи інтересів позивача, та відповідно до того, що зі змісту оскаржуваних положень Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС не вбачається їх пряма дія/застосування на позивача, як постачальника на ринку природного газу, відсутня доведена належність особи яка звернулась за судовим захистом, до оспорюваних правовідносин.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тож, оскаржувані п. 18 глави 1 розділу III Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 та абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VIIІ Кодексу газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, відповідають вимогам чинного законодавства та актам вищої сили, що і становило предмет перевірки судом, а також процедурі та повноваженням відповідача на їх прийняття.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору, а тому, задоволенню не підлягають.

Інші доводи сторін не спростовують наведеного вище та не доводять протилежного.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 02 серпня 2024 р.