Решение № 120634819, 26.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 рокуСправа №160/14985/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

10.06.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ільченко Ірина Валентинівна звернулася через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 046350016332 від 30.05.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди: навчання в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року; роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року; роботи в колгоспі Ім. Фрунзе з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року та з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 року про призначення пенсії за віком.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , набувши право на пенсію за віком, 23.05.2024 року звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із відповідною заявою про призначення пенсії, до якої додав всі необхідні документи. Рішенням ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області № 046350016332 від 30.05.2024 року, прийнятим за екстериторіальним принципом, йому відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що відсутній необхідний страховий стаж. Так, в обґрунтування відмови відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до закону складає 28 років, у разі відсутності визначеного стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року від 21 до 31 років. Вік позивача 63 роки, страховий стаж, зарахований відповідачем, складає лише 15 років 2 місяці, оскільки відповідач не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди. Позивач вважає відмову відповідача у призначенні пенсії за віком протиправною, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 26.06.2024 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

21.06.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві та вважає їх необгрунтованими з наступних підстав. 23.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2024 року №046350016332 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Враховуючи вище викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, тому вважає, що вимога про зобов`язання вчинити певні дії Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є невірним способом захисту порушеного або невизнаного права, оскільки Головне управління не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу не зараховано період з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року навчання, згідно довідки від 16.03.1981 року № 31, оскільки відсутні підстави видачі та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року період роботи згідно трудової книжки від 30.07.1980 року НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що порушує вимоги Інструкції ведення трудових книжок працівників; з 15.06.1993 року по 31.12.1997 року роботи в колгоспі згідно довідки від 20.05.2024 року № 204, оскільки по батькові зазначено не повністю (Сарк.- так у документі) та не відповідає паспортним даним. Відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача становить 15 років 02 місяці, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058 (менше 28 років). З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

21.06.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Вік позивача на момент звернення із заявою становив 63 років. Розгляд документів, наданих до заяви для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Після перевірки матеріалів електронної пенсійної справи рішенням № 046350016332 від 30.05.2024 року Головними управлінням відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 відповідно до 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. Страховий стаж позивача складає 15 років 02 місяці. За результатами розгляду наданих документів не враховано до страхового стажу періоди: з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року навчання, згідно довідки від 16.03.1981 року № 31, оскільки відсутні підстави видачі та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року період роботи згідно трудової книжки від 30.07.1980 року НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що порушує вимоги Інструкції ведення трудових книжок працівників; з 15.06.1993 року по 31.12.1997 року роботи в колгоспі згідно довідки від 20.05.2024 року № 204, оскільки по батькові зазначено не повністю (Сарк.- так у документі) та не відповідає паспортним даним. Враховуючи на викладені обставини в їх сукупності, вважає, що дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз`яснювальних листах органів Пенсійного фонду, а відтак позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.05.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою №277 про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046350016332 від 30.05.2024, прийнятим за екстериторіальним принципом, йому відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що відсутній необхідний страховий стаж. Так, у вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до закону складає 28 років, у разі відсутності визначеного стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року від 21 до 31 років. Вік позивача 63 роки, зарахований страховий стаж складає 15 років 2 місяці. До страхового стажу позивача не зараховано періоди: навчання в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року відповідно до довідки від 16.03.1981 року № 31, оскільки відсутні підстави видачі та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що порушує вимоги Інструкції з ведення трудових книжок працівників; роботи в колгоспі «Ім. Фрунзе» з 15.06.1993 року по 31.12.1997 року відповідно до архівної довідки від 20.05.2024 року № 204, оскільки по батькові зазначено не повністю та не відповідає паспортним даним.

Не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком та не зарахуванням певних періодів роботи та навчання до страхового стажу роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист визначено в положеннях Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі по тексту - Закон №1058-ІV) та Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI (далі Закон № 1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 Закону № 1058.

Право на отримання пенсії визначено у ст. 8 Закону №1058, яким користуються громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається особам після досягнення 60 років за наявності 28 років страхового стажу.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року - 31 грудня 2026 року від 15 до 23 років.

Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Водночас, пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року, який не зарахований відповідачем з підстав, що в довідці від 16.03.1981 року № 31 відсутні підстави видачі та відсутня інформація про присвоєння кваліфікації, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. д) ч.3 ст. 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, період здобуття освіти у професійних навчально-виховних закладах підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Так, у зв`язку із втратою диплому про навчання, позивач надав до пенсійного органу довідку від 16.03.1981 року № 31, засвідчену печаткою, яка містить період навчання позивача в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року.

Суд зазначає, що відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди навчання, роботи та трудової книжки покладається на керівника навчального закладу, підприємства, організації. За таких обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення диплому та інших документів щодо відомостей про періоди навчання на позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до загального трудового стажу період навчання в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року згідно трудової книжки від 30.07.1980 року НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що порушує вимоги Інструкції ведення трудових книжок працівників, суд зазначає наступне.

Як вбачається із копії трудової книжки від 30.07.1980 року НОМЕР_1 позивач в період з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року працював в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому на посаді слюсаря 5 розряда стокової заготовочної.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженоїнаказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58(далі -Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбаченихзакономвипадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що спірний період роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року підтверджений записами його трудової книжки, а нечіткий відтиск печатки не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, суд вважає, що період роботи позивача з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому підлягає зарахування до страхового стажу.

Щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача в колгоспі Ім. Фрунзе з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Відповідно до п. 5, 6 основних положень про порядок видачі трудових

книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та

затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Враховуючи, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Якщо, для прикладу, член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю.

Тобто для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.

Слід зазначити, що записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 05.06.1993 року підтверджено, що з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року позивач працював в колгоспі Ім. Фрунзе.

Також трудова книжка колгоспника НОМЕР_3 від 05.06.1993 року містить такі відомості про участь позивача в громадському господарстві:

- у 1993 році - 170 днів, при встановленому річному мінімумі трудової діяльності в громадському господарстві 164 днів;

- у 1994 році - 197 днів, при встановленому річному мінімумі трудової діяльності в громадському господарстві 180 днів;

- у 1995 році (з 29.07.1995 року) - 132 дні (неповний рік), при встановленому річному мінімумі трудової діяльності в громадському господарстві 188 днів;

- у 1996 році - 309 днів, при встановленому річному мінімумі трудової діяльності в громадському господарстві 280 днів;

- у 1997 році - 286 днів, при встановленому річному мінімумі трудової діяльності в громадському господарстві 280 днів.

Також в копії довідки Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 20.05.2024 року №204 зазначено, що з гідно з документами фонду КСП "ім. ФРУНЗЕ", які після його ліквідації зберігаються у відділі «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради, в "Книгах обліку заробітної плати" та «Книзі обліку трудового стажу та заробітку колгоспника 1998-2000 роки» колгоспу" ім. ФРУНЗЕ" ОСОБА_3 , (рос.мовою так у документі) значиться з червня 1993 року по вересень 1994 року, з серпня 1995 року по грудень 1997 року. ОСОБА_4 значиться з червня і 998 року по серпень 2000 року. Також в даній довідці зазначено кількість вихододнів позивача.

В довідці Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 20.05.2024 року №205 за «Книгами обліку праці колгоспників» колгоспу ім. Фрунзе зазначена заробітна плата ОСОБА_3 (рос.мовою так у документах) з червня 1993 року по вересень 1994 року, з серпня 1995 року по грудень 1997 року та ОСОБА_1 з червня 1998 року по серпень 2000 року.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 20.05.2024 року №207 за документами фонду «Юр`ївська районна державна адміністрація» Дніпропетровської області встановлено, що колгосп ім. Фрунзе с. Олександрівна Юр`ївського району Дніпропетровської області перереєстровано в КСП (колективне сільськогосподарське підприємство) ім. Фрунзе с. Олександрівна Юр`ївського району Дніпропетровської області розпорядженням голови Юр`ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області «Про перереєстрацію колгоспу ім. Фрунзе у КСП ім. Фрунзе» №18 від 31.01.2000 року.

З огляду на викладене, враховуючи наявність в матеріалах справи підтвердження виконання позивачем встановленого мінімуму трудоднів у колгоспі Ім. Фрунзе, суд вбачає підстави для зарахування періоду роботи з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року до страхового стажу.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 046350016332 від 30.05.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправними та підлягає скасуванню.

Водночас, з приводу позовних вимог зобов`язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.

Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 23.05.2024 року №277, поданої позивачем було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Тобто, розгляд заяви позивача від 23.05.2024 року №277 та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Відтак, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд вважає за необхідне відновити порушені права позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди навчання в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року; роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року; роботи в колгоспі Ім. Фрунзе з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 року №277 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 968,96 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню в сумі 775,17 грн., з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 046350016332 від 30.05.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), що дає право на призначення пенсії за віком, періоди навчання в Середньому міському професійно-технічному училищі № 95 (Азербайджанська РСР) з 01.09.1977 року по 19.02.1980 року; роботи в Управлінні громадського харчування Павлоградського виконкому з 01.03.1990 року по 14.10.1991 року; роботи в колгоспі Ім. Фрунзе з 01.06.1993 року по 12.09.1994 року та з 29.07.1995 року по 31.12.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 23.05.2024 року №277 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 775,17 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна