Решение № 120375892, 15.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11562/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за часзатримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заперіод з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року включно;

визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодоне нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частинидоходів у зв`язку з порушення строків їх виплати;

зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушеннямстроків їх виплати за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що 30.08.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №250 його буловиключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Однак у день виключення його зі списків особового складу, з ним не булопроведено усіх необхідних розрахунків, згоду на виключення його зі списківособового складу без повного розрахунку він не надавав. 29.03.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружногоадміністративного суду від 25.12.2023 року у справі №420/24971/23 виплачено накористь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додатковоївідпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошовогозабезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2023 року у сумі78941,97 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.Таким чином, на думку позивача, повідомленням про надходження коштів підтверджено фактнесвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з15.09.2023 року по 29.03.2024 року.

Ухвалою суду від 18 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби30.08.2023 року.Отже, з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення досуду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягненнясереднього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.02.2012 року по 30.08.2023 рокупроходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

30.08.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №250 позивача буловиключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Однак у день виключення зі списків особового складу, з позивачем не булопроведено усіх необхідних розрахунків.

15.09.2023 року позивач звернувся досуду за захистом своїх прав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 року по справі№ 420/24971/23, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволенов повному обсязі та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додатковоївідпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошовогозабезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2023 року.

29.03.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружногоадміністративного суду від 25.12.2023 року у справі №420/24971/23 виплачено накористь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додатковоївідпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошовогозабезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2023 року у сумі78941,97 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Вказані обставини справи не заперечуються сторонами.

Позивач вважає, що відповідач тільки 29.03.2024 року остаточно розрахувався з позивачем, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст.116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу (з 30.08.2023 року) між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

29.03.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 року у справі №420/24971/23 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2023 року у сумі 78941,97 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29.03.2024 року.

У межах позовних вимог позивач вважає, що період затримки розрахунку становить проміжок часу з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року включно.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд розглядає позовні вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року включно, як і просить позивач у прохальній частині позову.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин (період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року) набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 19.07.2022 року, яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, з 19 липня 2022 року змінився підхід до правозастосування указаної норми, який передбачає обмеження компенсації 6-ти місячним строком.

Відтак, період затримки розрахунку з позивачем у межах даного спору становить проміжок часу з 15.09.2023 року по 15.03.2024 року включно (період який просить позивач у прохальній частині позову з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року обмежений строком у 6 місяців, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX), що становить 184 календарних дні.

Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.

З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.

Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.116 та ст.117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним та не застосовуються судом при вирішенні спору у цій справі.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Прозатвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденнегрошове забезпечення позивача складає: (34960,01 грн. + 33832,24 грн.) / 61 (липень2023 року та серпень 2023 року) = 1127,74 грн.

Середній заробіток складає: 1127,74 грн. * 183 днів = 206376,42 грн.

Таким чином, враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», за період 15.09.2023 року по 15.03.2024 року на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 206376,42 грн. (1127,74 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 183 (кількість днів затримки).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2,4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"(в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, пункти 1,2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 29.03.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 року у справі №420/24971/23 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2023 року у сумі 78941,97 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

А відтак, ОСОБА_1 набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та зобов`язання відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Суд на приймає до уваги доводи відповідача щодо пропущення позивачем строків звернення до суду, оскільки право позивача порушено саме 29.03.2024 року так яка станом на цю дату у позивача виникло право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню

Згідно ч.1, ч.3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від оплати судового збору, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється. Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 15.03.2024 року включно у сумі 206376,42 грн.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати.

Зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 )нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 )компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024 року.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко