Решение № 120312821, 11.07.2024, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 липня 2024 року Справа № 903/528/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/528/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Ратнівське лісомисливське господарство» про стягнення 580891,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

31.05.024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» сформував в системі «Електронний суд» позовну заяву до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Ратнівське лісомисливське господарство» про стягнення 580891,46 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на виконання робіт (послуг) із землеустрою №158/21 від 19.07.2021.

Ухвалою суду від 03.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та філії «Ратнівське лісомисливське господарство» 03.06.2024 о 16:01 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву до 19.06.2024.

15.05.2024 представник філії «Ратнівське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки жодним документом на які здійснює посилання позивач, не здійснено справедливого розрахунку за послуги, відповідно не виставлено жодного рахунку за надані послуги, отже не закріплено факт прострочення відповідачем оплати виконаних робіт.

Позивач отримав відзив на позов 17.06.2024 о 11:10 год, що підтверджується квитанцією про доставку №1221873 до зареєстрованого Електронного кабінету.

Отже, строк для подачі відповіді на відзив до 20.06.2024.

24.06.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій зазначив, що ДСГП «Ліси України» в особі філії «Ратнівське лісомисливське господарство» не заперечує обставини, що на виконання договірних зобов`язань ТОВ «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» надано послуги, а відповідачем їх прийнято без будь-яких зауважень на загальну суму 580891,46 грн. на виконання умов договору №158/21 від 19.07.2021.

Щодо тверджень ДСГП «Ліси України» в особі «Ратнівське лісомисливське господарство», що сторони, в порушили ст. 28 Закону України «Про землеустрій» при встановленні строків виконання робіт відповідно до додаткових угод. То такі обставини не входять в предмет доказування та не спростовуються підстав позову про стягнення коштів за надані послуги.

Щодо тверджень відповідача про те, що жодного рахунку-фактури починаючи з липня 2021 і по сьогодні ТОВ «Західземлепроект» ні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Ратнеагроліс», ні Державному підприємству «Ратнівське лісомисливське господарство», ні Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» за виконані роботи виставлено не було. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару (рахунок-фактури) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Вважає, що відповідачем не обґрунтовано не настання та не прострочення оплати за надані роботи згідно з договором №158/21 на виконання робіт (послуг) із землеустрою від 19.07.2021 та долучених до позовної заяви Актів від 16.04.2024 на загальну 580 891, 46 грн.

Відповідач отримав відповідь на відзив 24.06.2024 о 20:39 год, що підтверджується квитанцією про доставку до зареєстрованого Електронного кабінету.

Позивачем зазначено, що пропущено встановлений судом процесуальний строк для подачі відповіді на відзив. Однак, у зв`язку із незначним пропуском процесуального строку на подачу відповіді на відзив, зважаючи на вихідні дні та значну завантаженість, просить суд поновити процесуальний строк на подачу відповіді на відзив, долучити його до матеріалів справи та врахувати при прийнятті рішення.

Щодо поданої позивачем відповіді на відзив та клопотання про поновлення процесуального строку суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1ст. 113 ГПК України).

Згідно з п.1 ч.1 ст.184 ГПК України, у строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.06.2024, зокрема, запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Суд зазначає, що строк на подання відповіді на відзив закінчився 20.06.2024, встановлювався судом та відповідно до вимог процесуального закону не був продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, тому клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд залишає без розгляду подану позивачем відповідь на відзив та не надає оцінку викладеним у ній доводам.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2021 між Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Ратнеагроліс», як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ», як Виконавцем укладено договір №158/21 на виконання робіт (послуг) із землеустрою (далі договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 договору Виконавець (позивач) зобов`язується виконати Замовникові роботи (послуги): виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 4833,8000 га згідно додатку №2 до цього договору, а Замовник (відповідач) прийняти і оплатити такі роботи (послуги) за цінами, що визначені у Протоколі погодження договірної ціни (додаток №1).

Згідно з пунктом 2.2 договору ціна договору по виготовленню проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок становить 2416 900 грн. 00 коп. по твердих діючих на день підписання договору, розцінках.

Пунктом 3.1 договору узгоджено, що розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються обома сторонами на умовах відтермінування платежу протягом не більше 10 календарних днів.

А пунктом 4.1 договору встановлено строк виконання робіт (послуг): початок з моменту підписання договору.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.3 договору приймання-передача робіт (послуг) за договором оформляється актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), який підписується сторонами. По завершенні робіт (послуг) Виконавець (позивач) передає Замовнику (відповідач) результати виконаних робіт (послуг) та два примірники Акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг). Замовник (відповідач) зобов`язаний протягом трьох робочих днів підписати Акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) та передати його Виконавцю (позивач) або направити Виконавцю (позивач) письмові зауваження до роботи (послуги).

В пункті 10.1 договору сторони узгодили, що він набирає чинності з моменту його підписання і в частині розрахунків діє до їх повного завершення.

Протоколом погодження договірної ціни, який є додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною (п. 11.1) сторони підтвердили, що між ними досягнуто згоди про розмір договірної ціни в сумі 2 416 900 грн. 00 коп.

Додатком №2 договору, який є також його невід`ємною частиною (п. 11.1) сторони узгодили перелік документацій із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Ратнівського району загальною площею 4833, 8000 га з цільовим призначенням: для ведення лісового господарства, вартість робіт 2 416 900 грн. 00 коп.

02.02.2022 між ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» підписано додаткову угоду №1/1 до договору на виконання робіт (послуг) із землеустрою №158/21 від 19.07.2021 про таке:

«На підставі передавального акту від 28.12.2021, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №980 від 31.12.2021, яким правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Ратнеагроліс» шляхом реорганізації у вигляді приєднання перейшло до ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» переходить до Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» сторони дійшли згоди змінити найменування Замовника по договору на Державне підприємство «Ратнівське лісомисливське господарство».

17.01.2023 між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі директора філії «Ратнівське лісогомисливське господарство» та ТОВ «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» підписано додаткову угоду №2 до договору на виконання робіт (послуг) із землеустрою №158/21 від 19.07.2021.

Цією угодою сторони внесли зміни в договір, а саме змінили преамбулу договору та виклали її в такій редакції: «Замовник Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі директора філії «Ратнівське лісомисливське господарство» Тишковця Сергія Миколайовича, що діє на підставі Положення про філію «Ратнівське лісомисливське господарство» та довіреності (надалі Замовник) з одного боку, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» в особі директора Ірзи Івана Ярославовича, що діє на підставі Статуту (далі - Виконавець), з іншої сторони, разом Сторони, уклали цей договір про наступне (далі - Договір)». Сторони дійшли також згоди внести зміни в Реквізити сторін.

На виконання умов договору №158/21 від 19.07.2021 ТОВ «ЗАХІДЗЕМЛЕПРОЕКТ» надало послуги з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які розташовані на території Луцького району Волинської області на загальну суму 580 891 грн. 46 коп., що підтверджується:

- Актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 16.04.2024 по договору №158/21 від 19.07.2021 на загальну суму 375949 грн. 98 коп.;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №2 від 16.04.2024 по договору №158/21 від 19.07.2021 на загальну суму 135 600 грн;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №3 від 16.04.2024 по договору №158/21 від 19.07.2021 на загальну суму 65836 грн. 48 коп.;

- Актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №4 від 16.04.2024 по договору №158/21 від 19.07.2021 на загальну суму 3505 грн.

Згідно з актами передані документації відповідають умовам договору, належним чином оформлені і передані Замовнику (відповідачеві у справі).

Пунктом 3.1 договорів узгоджено, що розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються обома сторонами на умовах відтермінування платежу протягом не більше 10 календарних днів.

Станом на 30.05.2024 розрахунок за надані послуги згідно із зазначеними вище Актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) по договору №158/21 від 19.07.2021 на загальну суму 580891 грн. 46 коп. Замовником не здійснено.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару (рахунок-фактури) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 №915/641/19.

В договорі №158/21 від 19.07.2021, додаткових угодах до нього, а також в актах від 16.04.2024 здачі-приймання виконаних робіт до договорів зазначено усі необхідні реквізити, в тому числі, і номер розрахункового рахунку, для здійснення оплати отриманих відповідачем послуг, тому сама лише відсутність виставлених рахунків фактури не може бути підставою для відмови у позові з огляду на ненастання через це строку оплати наданих послуг тощо.

Аналогічні висновки викладено в постанові ВСУ від 22.03.2017 у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.2018 у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 та у постанові ВП ВС від 17.04.2018 №911/4249/16.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона.

За визначенням ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК та ч.7 ст.180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд вважає твердження відповідача про те, що договори припинили свою дію 31.12.2023 як невиконані, а додаткові угоди до них укладені після їх закінчення і є новими договорами такими, що не підтверджені доказами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові №910/9072/17 від 26.06.2018, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".

Судом враховано відсутність будь яких звернень замовника до виконавця з відмовою від договорів чи їх розірвання у зв`язку із закінчення строку їх дії.

Додаткові угоди до договору є дійсними, про інше суду не доведено.

Сторони договору підписували додаткові угоди до договорів відповідно до приписів ЦК України та ГК України, таким чином врегульовували свої правовідносин з метою належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договорами.

Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Припинення строку договору не свідчить про припинення зобов`язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов`язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі.

КГС ВС в постанові від 18.11.2019 №910/16750/18 зазначив, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Крім того, ДСГП Ліси України в особі філії Ратнівське лісомисливське господарство підписано акти здачі-приймання виконаних робіт, якими підтверджено, що відповідна документація за договором №158/21 від 19.07.2021 оформлена належним чином і прийнята замовником без зауважень.

Сам факт підписання сторонами додаткових угод свідчить про намір сторін продовжувати виконання господарського зобов`язання, що нівелює юридичне значення факту закінчення строку договору за раніше досягнутими домовленостями.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599- 601, 604- 609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Припинення строку договору не свідчить про припинення зобов`язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання встановленого ним зобов`язання.

Стосовно посилань відповідача на порушення положень підпункту г частини 2 статті 28 Закону України Про землеустрій в частині перевищення максимального строку виготовлення землевпорядної документації, який становить 6 місяців з дати укладення договору, суд приймає до уваги, що, виходячи з частини 3 ст.6, ст. 626 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/701/23 від 18.01.2024.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 580891,46 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 6970,70 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного

Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Ратнівське лісомисливське господарство» (вул.Богдана Хмельницького,67, смт Ратне, Ковельський р-н, Волинська область, код ЄДРПОУ 45015169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західземлепроект» (вул. Героїв УПА,73, м. Львів, 79015, код ЄДРПОУ 38287170) 580891,46 грн (п`ятсот вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто одна гривня 46 коп.) заборгованості, а також 6970,70 грн (шість тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 70 коп) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар