Решение № 119933338, 24.06.2024, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/380/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на новому розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 29 березня 2023 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 29 березня 2023 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач у період з 14 вересня 2016 року по 14 вересня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 вересня 2019 року № 271 позивача з 14 вересня 2019 року звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Проте при звільненні позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 14 вересня 2016 року по 14 вересня 2019 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.

У зв`язку з цим позивач 30 березня 2020 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відповідачем у визначений законодавством термін відповідь надано не було. Тому позивач звернувся для вирішення спорів до суду.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20 відповідачем 19 березня 2021 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки у сумі 14951,12 грн, що підтверджується повідомленням про надходження.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 відповідачем 29 березня 2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 14 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року у сумі 62622,48 грн, що підтверджується повідомленням про надходження та листом Військової частини НОМЕР_2 від 12 квітня 2021 року № 1314/22/614.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 відповідачем 30 березня 2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року у сумі 81183,13 грн, що підтверджується повідомленням про надходження.

Загальна сума коштів, виплачена після звільнення з військової служби на виконання рішень суду, склала: 14951,12 грн + 62622,48 грн + 81183,13 грн = 158756,73 грн.

Таким чином, повідомленнями про надходження індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 29 березня 2023 року, що складає 1292 дні.

З посиланням на положення статті 43 Конституції України, статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), представник позивача просить позовні вимоги задовольнити.

12 червня 2023 року від відповідача поштовим зв`язком за вхідним реєстраційним № 5300/2023 через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшов відзив на позовну заяву від 31 травня 2023 року № 4710.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що відповідно до рішень Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20, від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 та від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 ОСОБА_2 нараховано та виплачено 19 березня 2021 року, 29 березня 2021 року та 30 березня 2023 року відповідно грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку та індексацію грошового забезпечення.

Відповідач вказує, що на відміну від спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

За вказаних обставин, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 360/380/23 позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у сумі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 коп.).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 360/380/23 апеляційну скаргу адвоката Дяченка Олексія Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 360/380/23 задоволено частково:

- рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 360/380/23 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови;

- в абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 360/380/23 слова та цифри «в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.)» замінено словами та цифрами «15178 (п`ятнадцять тисяч сто сімдесят вісім) гривень 80 копійок»;

- в іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 360/380/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково:

- рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 360/380/23 скасовано;

- справу № 360/380/23 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 23 квітня 2024 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку.

Ухвалою від 03 червня 2024 року повторно витребувано від відповідача письмові докази.

14 червня 2024 року від відповідача поштовим зв`язком за вхідним реєстраційним № 4915/2024 через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшов відзив на позовну заяву від 07 червня 2024 року № 8046. Разом з цим, суд не враховує цей відзив, оскільки під час нового судового розгляду справи суд має врахувати заяви учасників справи по суті, подані ними під час первинного розгляду справи.

Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, у період з 14 вересня 2016 року по 14 вересня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині польова пошта НОМЕР_4 , яка в подальшому перейменована у Військову частину НОМЕР_1 , з 14 вересня 2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 (які вислужили строк військової служби за контрактом) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас і направлений на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 03 роки 11 місяців, про що свідчать посвідчення учасника бойових дій від 15 квітня 2017 року серії НОМЕР_5 , видане Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_6 , військовий квиток від 10 жовтня 2011 року серії НОМЕР_7 , витяг із наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 14 вересня 2016 року № 265 та витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2019 року № 271, довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2023 року № 1/560, від 12 травня 2024 року № 1/405 та від 30 травня 2024 року № 1/462.

Також наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2019 року № 271 наказано виплатити: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 14 вересня 2019 року 123 % від посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 14 вересня 2019 року; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 10755,61 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178; та зазначено про те, що: грошова допомога на оздоровлення за 2019 рік, передбачена наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, виплачена; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, передбачена наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не виплачена; чергова відпустка в обсязі 12 діб за 2016 рік провести відрахування від грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та гарантії їх соціального захисту» за 04 доби відпустки, що була використана понад встановлений термін; чергова відпустка в обсязі 41 доба за 2018 рік провести відрахування від грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та гарантії їх соціального захисту» за 11 діб відпустки, що була використана понад встановлений термін; чергова відпустка в обсязі 29 діб за 2019 рік провести відрахування від грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та гарантії їх соціального захисту» за 03 доби відпустки, що була використана понад встановлений термін.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 до Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2023 року № 1/560 Військова частина НОМЕР_1 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20 виплатила ОСОБА_2 19 березня 2021 року компенсацію відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 15178,80 грн (без відрахування податків).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 14 вересня 2016 року по 14 вересня 2019 року включно;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 14 вересня 2016 року по 14 вересня 2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року - березень 2018 року, з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2023 року № 1/560 Військова частина НОМЕР_1 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 виплатила ОСОБА_2 29 березня 2021 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 63576,12 грн (без відрахування податків).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації у розмірі 4463 (чотири тисячі чотириста шістдесят три) гривні 15 коп.;

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року включно у розмірі 82419 (вісімдесят дві тисячі чотириста дев`ятнадцять) гривень 42 коп. із відрахуванням обов`язкових податків та зборів;

- в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2023 року № 1/560 Військова частина НОМЕР_1 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 виплатила ОСОБА_2 30 березня 2023 року індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року у розмірі 82419,42 грн (без відрахування податків).

Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача, відкритому в Акціонерному товаристві «Ощадбанк»:

19 березня 2021 року на рахунок ОСОБА_2 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20 зараховано компенсацію відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 14951,12 грн (з відрахуванням податків);

29 березня 2021 року на рахунок ОСОБА_2 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 зараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 62622,48 грн (з відрахуванням податків);

30 березня 2023 року на рахунок ОСОБА_2 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 зараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року включно у розмірі 81183,13 грн (з відрахуванням податків).

Отже, виплата позивачу компенсації відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 15178,80 грн та індексації грошового забезпечення у розмірах 63576,12 грн та 82419,42 грн здійснена відповідачем не у день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по Військовій частині НОМЕР_1 , а на виконання судових рішень.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Абзацом першим пункту 242 підрозділу «Порядок звільнення» розділу ХІІ «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби).

Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Абзацами другим, третім пункту 7 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Абзацами другим-п`ятим пункту 8 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту (абзац сьомий пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260).

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі індексація грошового забезпечення та компенсація за відпустки як учаснику бойових дій, мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2019 року № 271 ОСОБА_2 з 14 вересня 2019 року виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу 14 вересня 2019 року.

Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу сплачено:

19 березня 2021 року компенсацію відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 15178,80 грн на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20;

29 березня 2021 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 63576,12 грн на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20;

30 березня 2023 року індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 вересня 2019 року у розмірі 82419,42 грн на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21.

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, реченням другим абзацу другого пункту 7 розділу І «Загальні положення» якого визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260:

грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні;

до розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду;

одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Суд не приймає до відома інформацію щодо грошового забезпечення позивача, зазначену у довідках Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2023 року № 1/559 та від 12 травня 2024 року № 1/406 про грошове забезпечення позивача за липень-серпень 2019 року, оскільки означені довідки не містять всіх складових грошового забезпечення позивача за липень-серпень 2019 року, а містять лише загальні суми, які між собою різняться.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2024 року № 1/463 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01 липня 2019 року по 31 серпня 2019 року грошове забезпечення ОСОБА_2 складало:

за липень 2019 року (31 календарний день) 13193,64 грн, у тому числі оклад за військовим званням 670,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, надбавка за вислугу років 1020,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2873,00 грн, премія 2129,40 грн, індексація 206,72 грн, винагорода за участь в ООС (2 лінія) 3564,52 грн;

за серпень 2019 року (31 календарний день) 17548,72 грн, у тому числі оклад за військовим званням 670,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, надбавка за вислугу років 1020,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2873,00 грн, премія 3549,00 грн, індексація 206,72 грн, винагорода за участь в ООС (2 лінія) 6500,00 грн.

В постанові від 10 квітня 2024 року, якою справу № 360/380/23 направлено на новий судовий розгляд, Верховний Суд зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 15 вересня 2019 року до 30 березня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 15 вересня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 і колегія суддів визнала його застосовним до спірних правовідносин.

Верховний Суд зауважив, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Згідно з частиною п`ятою статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Враховуючи обов`язкові для суду першої інстанції при новому судовому розгляді висновки і мотиви, з яких Верховним Судом скасовані рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 360/380/23, суд зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 15 вересня 2019 року по 30 березня 2023 року (1293 календарні дні), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що складатиме 1038 календарних днів, та період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (період обмежений шістьма місяцями), що складатиме 185 календарних днів.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд враховує, що згідно з Порядком № 100 винагорода за участь в операції об`єднаних сил, яка носить разовий характер, не враховується при обчисленні суми середньоденного грошового забезпечення. Разом з тим, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення враховується при здійсненні такого розрахунку.

За липень 2019 року та серпень 2019 року позивачем відпрацьовано 62 календарних дня (за липень 2019 року 31 календарний день, за серпень 2019 року 31 календарний день).

День виключення позивача зі списків особового складу військової частини 14 вересня 2019 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 15 вересня 2019 року по 30 березня 2023 року 1293 календарні дні (2019 рік 108 календарних днів, 2020 рік 366 календарних днів, 2021 рік 365 календарних днів, 2022 рік 365 календарних днів, 2023 рік 89 календарних днів)); з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року 1038 календарних днів; з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (шість місяців) та становить 185 календарних днів.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 333,51 грн ((9629,12 грн + 11048,72 грн) : 62 календарні дні = 333,51 грн).

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 346183,38 грн (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 1038 календарних днів);

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 61699,35 грн (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 185 календарних днів).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 вересня 2019 року № 271 та довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 30 травня 2024 року № 1/462 позивачу при виключенні зі списків особового складу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 18855,43 грн, з яких посадовий оклад 1274,00 грн, оклад за військовим званням 312,66 грн, надбавка за вислугу років 476,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1340,74 грн, премія 1656,20 грн, індексація 6,89 грн, винагорода за участь в ООС - 3033,33 грн, компенсація за неотримане речове майно 10755,61 грн.

Отже, у цій справі загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при виключенні зі списків особового складу, складає 180029,77 грн, з яких: посадовий оклад 1274,00 грн, оклад за військовим званням 312,66 грн, надбавка за вислугу років 476,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1340,74 грн, премія 1656,20 грн, індексація грошового забезпечення 6,89 грн, винагорода з участь в ООС 3033,33 грн, компенсація за неотримане речове майно 10755,61 грн; компенсація відпустки як учаснику бойових дій, виплачена 19 березня 2021 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 360/2931/20 - 15178,80 грн; індексація грошового забезпечення, виплачена 29 березня 2021 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 360/2930/20 63576,12 грн; індексація грошового забезпечення, виплачена 30 березня 2023 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 360/5084/21 82419,42 грн.

Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу компенсації відпустки як учаснику бойових дій в сумі 15178,80 грн (виплачена 19 березня 2021 року) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 180029,77 грн становить 8,43 % ((15178,80 грн х 100 %) : 180029,77 грн = 8,43 %).

Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу індексації грошового забезпечення в сумі 63576,12 грн (виплачена 29 березня 2021 року) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 180029,77 грн становить 35,32 % ((63576,12 грн х 100 %) : 180029,77 грн = 35,32 %).

Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу індексації грошового забезпечення в сумі 82419,42 грн (виплачена 30 березня 2023 року) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 180029,77 грн становить 45,78 % ((82419,42 грн х 100 %) : 180029,77 грн = 45,78 %).

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року складає 240203,38 грн:

164822,51 грн за період з 15 вересня 2019 року по 19 березня 2021 року (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 552 календарні дні = 184097,52 грн (середнє грошове забезпечення); 184097,52 грн (середнє грошове забезпечення) х 89,53 % (розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу компенсації відпустки як учаснику бойових дій 8,43 %, індексації грошового забезпечення 35,32 %, індексації грошового забезпечення 45,78 %) : 100 % = 164822,51 грн;

2704,77 грн за період з 20 березня 2021 року по 29 березня 2021 року (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 10 календарних днів = 3335,10 грн (середнє грошове забезпечення); 3335,10 грн (середнє грошове забезпечення) х 81,10 % (розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу індексації грошового забезпечення 35,32 %, індексації грошового забезпечення 45,78 %) : 100 % = 2704,77 грн;

72676,10 грн за період з 30 березня 2021 року по 18 липня 2022 року (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 476 календарних днів = 158750,76 грн (середнє грошове забезпечення); 158750,76 грн (середнє грошове забезпечення) х 45,78 % (розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу індексації грошового забезпечення 45,78 %) : 100 % = 72676,10 грн.

Сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 61699,35 грн (середньоденне грошове забезпечення 333,51 грн х 185 календарних днів = 61699,35 грн).

Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року складає 240203,38 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 61699,35 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 240203,38 грн, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 61699,35 грн, а всього у розмірі 301902,73 грн.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить.

У задоволенні позовних вимог (про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом в електронному вигляді позивачем за квитанцією від 24 квітня 2023 року № 1T4H-53ME-T4T5-HMKC сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн.

Також позивачем за подання апеляційної скарги в електронному вигляді на рішення суду першої інстанції за квитанцією від 03 серпня 2023 року № АН3Т-ТМ08-Е93Х-ВР80 сплачено судовий збір у розмірі 1288,32 грн.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає задоволенню частково внаслідок обрання позивачем належного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 2147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 240203,38 грн (двісті сорок тисяч двісті три грн 38 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 61699,35 грн (шістдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дев`ять грн 35 коп.), а всього у розмірі 301902,73 грн (триста одна тисяча дев`ятсот дві грн 73 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська