Решение № 119748735, 13.06.2024, Харьковский окружной административный суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.06.2024 р. справа №820/4560/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Стрєлки О.В., представника позивача - Романченка О.М., представника відповідача - Шапошника С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації, публічний орган, ГУ, Управління) про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №7631185-1309-2038, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства 11.06.2018р. заявив вимогу про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що нежитлова будівля літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А є триповерховою будівлею із цокольним поверхом (підвалом), де заявнику належить 1.298,8кв.м., що складає 24/100 частини. Тому плата за землю повинна обчислюватись пропорційно часткам усіх власників обєктів нерухомого майна у нежитловій будівлі літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А. Наголошував, що плата за землю у формі земельного податку може визначатись виключно за даними державного земельного кадастру. Стверджував, що заявник не володіє та не користується на підставі договору оренди землі земельною ділянкою за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А. Наполягав, що рішення судів у справах №2040/5436/18, №2040/5437/18, №2040/5438/18 доводять неправомірність оскарженого податкового повідомлення рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024р. прийнято справу до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 27.05.2024р. о 10:00 год., витребувано докази.

Протокольною ухвалою від 27.05.2024р. замінено відповідача правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявник за власною ініціативою був взятий на облік у якості платника земельного податку за земельну ділянку площею 1.298,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 і подавав до контролюючого органу документи обовязкової податкової звітності з плати за землю відносно земельної ділянки площею 1.298,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Наполягав, що оскаржене податкове повідомлення рішення було прийнято обґрунтовано та правомірно, прав (інтересів) заявника не порушує, позаяк призводить до виникнення податкового обовязку з внесення до бюджету плати за землю відносно земельної ділянки, де розміщені обєкти нерухомого майна - власність заявника.

Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, у якій підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, з посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

14.03.2018р. без попереднього проведення будь-якого заходу податкового контролю із оформленням результатів актом перевірки ГУ ДФС у Харківській області відносно заявника було прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2018 № 763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40 грн.

Як достеменно зясовано судом під час розгляду справи у межах спірних правовідносин попередньо винесенню оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень не здобував, не досліджував та не оцінював ані відомостей про кадастровий номер земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; ані відомостей про загальну площу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 ; ані відомостей про загальну площу будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для судження органу публічної адміністрації про користування заявником земельною ділянкою площею 1.298,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 послугували виключно відомості інформаційних баз даних терорганів системи ДФС України, згідно з якими заявник подавав до контролюючого органу податкові розрахунки земельного податку за 2004-2006р. відносно земельної ділянки площею 1.298,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 13.07.2018 у справі №820/4560/18 позов заявника був залишений без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018р. у справі №820/4560/18 оскаржене заявником податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018 № 763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40 грн. було скасовано.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 були скасовані і рішення Харківського окружного адміністративного суд від 13.07.2018 у справі №820/4560/18, і постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018р. у справі №820/4560/18, а справа була скерована на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, в означеному вище судовому акті Верховний Суд чітко указав, що: 1) за змістом пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку; 2) згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; 3) у частинах першій, другій та четвертій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди; 4) відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; 5) аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом; 6) аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

За висновками постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 суди попередніх інстанцій не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщеннями, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності до Державного земельного кадастру, а також не перевірили доводи позивача стосовно нарахування земельного податку пропорційно частки нежитлових приміщень кожної особи у спільній частковій власності будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не перевірили правильність розрахунку такого податкового зобов`язання.

Суд відмічає, що у порядку ч.1 ст.78 КАС України сторонами не оспорюються і не спростовуються, а натомість фактично визнаються обставини існування у заявника речового права власності: 1) з 25.01.2003р. на нежитлові приміщення підвалу №XX, ХХІІ-ХХІХ; 1-го поверху №V, VІІ-ІХ, 18-35, 1/5 частину приміщень спільного користування 1-го поверху № III; 2-го поверху І, II, 10; 3-го поверху №1 загальною площею 1.298,8 кв.м., що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) з 20.07.2006р. на нежитлові приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV загальною площею 702,5 кв.м. в будівлі літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, заявник є власником розміщеного на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень площею 1.298,8 кв.м. (що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 ) та у вигляді нежитлових приміщень площею 702,5 кв.м.

На виконання ч.4 ст.9 КАС України та вказівок постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 окружним адміністративним судом у ході розгляду справи достеменно зясовано, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка із кадастровим номером 6310138500:07:003:0024 площею 0,0551га та земельна ділянка із кадастровим номером 6310138500:07:003:0041 площею 0,1428га, на яких розміщено 2 частини будівлі в літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 .

На земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:07:003:0024 площею 0,0551га припадає 1 частина будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , у якій заявнику належать нежитлові приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV загальною площею 702,5 кв.м.

3 частина будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , у якій заявнику належать нежитлові приміщення підвалу №XX, ХХІІ-ХХІХ; 1-го поверху №V, VІІ-ІХ, 18-35, 1/5 частина приміщень спільного користування 1-го поверху № III, 2-го поверху І, II, 10; 3-го поверху №1, загальною площею 1.298,8 кв.м. (що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 ) знаходиться на частині поверхні землі за адресою: АДРЕСА_1 , котра у розумінні ст.791 Земельного кодексу України не сформована у якості обєкту цивільних прав.

Згідно з копією технічного паспорту на належну заявнику частину будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 означена будівля має 4 рівні (а саме: підвал, 1 поверх, 2 поверх, 3 поверх).

Ці обставини підтверджені представником заявника у судовому засіданні.

З наданого представником заявника зображення контурів будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 на поверхні землі вбачається, що площа першого поверху є більшою від площі 2 поверху та третього поверху.

Згідно з ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (п.2 ч.5 ст.44); подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п.4 ч.5 ст.44); надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п.5 ч.5 ст.44).

Частиною 2 ст.79 КАС України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Частиною 3 ст.79 КАС України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як то указано у ч.4 ст.161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

За правилами п.1 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Суд зауважує, що у ході розгляду справи жодною стороною необхідних для вирішення справи обєктивних даних в частині показника питомої ваги підсумкової загальної площі належних заявнику обєктів нерухомого майна у частині будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера (1.298,8 кв.м.), відносно загальної площі будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , а також стосовно фізичних параметрів першого поверху будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 (слід розуміти площі) додатково до суду надано не було.

Разом із тим, окружний адміністративний суд не знаходить такий стан виконання сторонами процесуальних обовязків перешкодою для відправлення правосуддя, позаяк за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що загальний обсяг приєднаних судом до матеріалів справи доказів дозволяє забезпечити виконання вказівок постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 і встановити той розмір податкового обовязку заявника з податкового зобов`язання плата за землю у формі земельного податку у звязку із володінням на праві власності обєктами нерухомого майна загальною площею 1.298,8 кв.м. у частині будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера, менше якого виникнення грошового зобов"язання є неможливим.

Обставини того, що загальна площа обєктів нерухомого майна - 1.298,8 кв.м. у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 складає саме 24/100 частини будівлі в літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 визнані заявником у позові відповідно до ч.1 ст.78 КАС України та додатково підтверджені змістом договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.01.2006р. (т.1 а.с.12).

Відтак, з урахуванням вказівок та правових висновків постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 у межах даного спору суд визнає доведеною обставину існування у заявника податкового обов`язку з плати за землю відносно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 співвідносно із арифметичним значенням показника питомої ваги частки власності заявника на нерухоме майно у складі будівлі літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 із загальною площею будівлі літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 та розміром земельної ділянки, котра обєктивно не може не використовуватись для розміщення та обслуговування будівлі літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, суд доходить до переконання про те, що арифметичний показник площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 « 1.298,8 кв.м.» був ототожнений контролюючим органом із показником площі частини нерухомого майна заявника « 1.298,8 кв.м.», що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 .

Слушність саме такого висновку суду підтверджується змістом листа субєкта владних повноважень від 06.06.2018 № 5628/ФОП/20-40-13-09-23, де указано, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_1 було визначене податкове зобов`язання із земельного податку за 2018 рік за земельну ділянку площею 1.298,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на набуття позивачем права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1.298,9 кв.м. з 31.03.2003 (згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Нарахування земельного податку з фізичних осіб ОСОБА_1 за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1298,9 кв.м. проведено на підставі Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013. Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 затверджена базова вартість 1 кв.м. землі у розмірі 291,18 грн. діє з 01.01.2014 та щороку індексується, а також затверджено відповідні коефіцієнти (зональний (Км2), зон впливу локальних факторів (Км3), функціонального використання земельної ділянки (КФ)). Рішенням 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 № 1894/15 було затверджене Положення про плату за землю у місті Харкові, яке діяло в 2016 році. У 2017 році податок розраховується відповідно до додатку № 2, затвердженого рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17.

Натомість, суд зазначає, що якщо 1.298,8 кв.м. у частині будівлі літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) складає саме 24/100 частини будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера), то загальна площа частині будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 , котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера складає 5.411,67кв.м.

З урахуванням наданого представником заявника зображення контурів будівлі літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 на поверхні землі (де площа 1 поверху є більшою від площі 2 поверху та 3 поверху) суд зазначає, що площа 1 поверху частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) не може бути меншою від арифметичного показника 1.352,92кв.м. (5.411,67кв. / 4 рівні).

З урахуванням показника питомої ваги площі обєктів нерухомого майна заявника (1.298,8кв.м.) у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) (24/100, тобто 24%) податковий обовязок заявника з внесення до бюджету плати за землю у формі земельної ділянки унаслідок використання корисних фізичних властивостей поверхні землі під обєктами нерухомого майна власністю заявника у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1 (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) існує відносно земельної ділянки площею 324,7кв.м.

Стверджуючи про невідповідність закону ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40грн. за земельну ділянку площею 1.298,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , заявник ініціював даний спір.

Суд знаходить ключовими питаннями у даному спорі відповідь на те: 1) чи повинен учасник суспільних відносин - власник об"єктів нерухомого майна сплачувати податок за землю відносно ділянки місцевості - поверхні землі (без формування земельної ділянки як об"єкта цивільних прав у розумінні ст.791 Земельного кодексу України) у межах контурів першого поверху будівлі пропорційно показнику питомої ваги частки площі власної нерухомості відносно загальної площі будівлі у разі відсутності відомостей в Державному земельному кадастрі; 2) чи підлягає скасуванню у повному обсязі рішення контролюючого органу про визначення грошових зобов`язань платника податків у разі можливості виокремлення невірно обчисленої суми податку (збору) від правильно обрахованої суми податку (збору).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Згідно з ст.13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст.41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частинами 2-3 ст.13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У розумінні ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відтак, за загальним правилом будівлі як споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів, не можуть не розміщуватись на відповідній земельній ділянці (або на поверхні землі без формування земельної ділянки як обєкта цивільних прав у розумінні ст.791 Земельного кодексу України), а відтак, власники цих будівель часток обєктивно не можуть не використовувати фізичні властивості конкретної земельної ділянки.

У межах спірних правовідносин заявник є власником частині будівлі літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А, котра розміщена на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, але заперечує існування обов`язку з приводу внесення до бюджету плати за землю за земельну ділянку, на якій фізично розміщена будівлі літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А з мотивів допущення субєктом владних повноважень недоліків (вад, дефектів) у реалізації функції контролю в частині правильності обчислення суми податку.

Суд наголошує, що згідно з ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

У розумінні п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

За приписами п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України плата за землю є різновидом податку на майно.

За визначенням п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 15 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак, відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття учасником суспільних відносин речового права власності на об`єкт нерухомого майна призводить до виникнення права користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна.

У спірних правовідносинах судом зясовано, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщена нежитлова будівля літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А, не має присвоєного кадастрового номера і визначеної площі.

Разом із тим, з огляду на обставини тривалого неупорядкування заявником (понад 15 років із календарної дати набуття речового права власності (з 25.01.2003р. на нежитлові приміщення підвалу №XX, ХХІІ-ХХІХ; 1-го поверху №V, VІІ-ІХ, 18-35, 1/5 частину приміщень спільного користування 1-го поверху № III, 2-го поверху І, II, 10; 3-го поверху №1, загальною площею 1.298,8 кв.м., що складає 24/100 частини будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А) відносин із власником земельної ділянки Харківською міською радою з приводу внесення плати за землю за земельну ділянку, на якій розташовані належні заявнику обєкти нерухомого майна, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку саме ця обставина не може бути кваліфікована у якості розумно належної та справедливої підстави для звільнення заявника як учасника суспільних відносин від виконання публічного обовязку з приводу здійснення грошового платежу у формі земельного податку за фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності у якості власника низки об"єктів нерухомого майна - частини будівлі.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що суспільні відносини з приводу справляння публічного платежу у вигляді плати за землю регламентовані приписами ст.269 - 289 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України до кола платників плати за землю законодавцем віднесено: 269.1.1. платників земельного податку: 269.1.1.1. власників земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачів, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платників орендної плати - землекористувачів (орендарів) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За правилами п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Отже, за правилами п.п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Разом із тим, за приписами п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Судом у ході розгляду даної справи достеменно установлено, що Харківською міською радою не приймалось рішення про внесення змін до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19, згідно з яким станом на 01.01.2018р. базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018р. становить 639,78грн. і підлягає подальшій індексації у порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічне положення містить і п.1.4 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затверджений рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019р. №1908/19.

Указаний арифметичний показник величини базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018р. згідно з рішення Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19, який становить « 639,78грн.» підлягає застосуванню з 01.01.2020р.

Тому у спірних правовідносинах контролюючим органом застосовувався показник величини базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова згідно з рішенням Харківської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013» від 03.07.2013 №1209/13, який становив « 291,18грн.».

Також у ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що правила справляння плати за землю на території міста Харкова на подальший розвиток п.284.1 ст.284 Податкового кодексу України деталізовані нормами рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17.

Згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить 1,5 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, становить 3 відсотки від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, спеціальною нормою локального акту права (рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17) запроваджено спеціальний критерій визначення ставки плати за землю відносно земельної ділянки на території міста Харкова, нормативну грошову оцінку якої проведено, а саме: наявність або відсутність довідки (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі наявності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі відсутності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (Ставки плати за землю та пільги з земельного податку) становить - 3 % від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Дане правило локального акту права з питання справляння плати за землю на території міста Харкова не суперечить приписам ст.274 та ст.277 Податкового кодексу України, не призводить до необґрунтованого збільшення розміру публічного платежу, а тому не погіршує правового становища заявника у спірних правовідносинах.

Згідно з наданими на вимогу суду поясненнями відповідача - субєкта владних повноважень: 1) згідно Рішення Харківської міської ради «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки становить 1 відсоток від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування; 2) рішенням Харківської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013» від 03.07.2013 №1209/13 затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України; 3) згідно методики розрахунку нормативної грошової оцінки земель зазначені коефіцієнти становлять: за 2014 р. - 1,249, за 2015 р. - 1,433, за 2016 р. - 1,06, за 2017 р. 1; 4) для обчислення розміру визначеного оскарженим податковим повідомленням рішенням податкового зобовязання з плати за землю субєктом владних повноважень був використаний такий алгоритм розрахунку - (291,18 * 1,249 * 1,433 * 1,06 * 1) * 2,5 * 1,78 * 1% * 10000 * 0,1299 = 31933,40 грн. (де 2,5 - Кф (землі комерційного використання), 1,75 - Км2 зональний коефіцієнт; 0,1299 - площа земельної ділянки в гектарах (оскільки згідно програмного забезпечення ІС «Податковий блок» площа земельної ділянки зазначається в га).

Суд відмічає, що згідно із змістом перелічених окружним адміністративним судом вище норм права та сформульованими у постанові Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 правовими висновками застосований контролюючим органом алгоритм обчислень не враховує лише арифметичний показник питомої ваги загальної площі нежитлових приміщень заявника у будівлі літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А у площі земельної ділянки, яку будівля літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А фізично займає на місцевості (тобто на поверхні землі).

Однак, з доводів сторін спору; змісту та характеру поведінки заявника у відносинах з приводу внесення до бюджету плати за землю стосовно власних обєктів нерухомого майна, розміщених на земельній ділянці комунальної форми власності протягом 15 років; реальних факторів обєктивної дійсності, у силу яких за відсутності власної добровільної та доброчесної ініціативи з боку заявника обчислення згаданого вище показника питомої ваги є неможливим, суд доходить до переконання про те, що вимушене застосування контролюючим органом у спірних правовідносинах положень п.287.8 ст.287 Податкового кодексу України не погіршує правового становища заявника, позаяк не призводить до визначення розміру податкового обовязку з плати за землю понад обсяг загального показника з цього платежу за площу земельної ділянки комунальної форми власності під будівлею літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А.

При цьому суд зважає, що обставини надмірного обчислення контролюючим органом податкового зобовязання з плати за землю у спірних правовідносинах матеріалами справи не доведені, а довід заявника про наявність речових прав власності з 20.07.2006р. ще й на нежитлові приміщення підвалу № 41, № 42, першого поверху № 49, 51, частина місць спільного користування: підвалу № ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, першого поверху № XV, XVI, 50, другого поверху № ІV, V, третього поверху № ІІІ, ІV, загальною площею 702,5 кв.м. в літ. «А-3» за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А свідчить лише про помилкове недонарахування контролюючим органом більшої суми податкового зобовязання з плати за землю.

Суд відмічає, що у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

З огляду на приписи ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України, а також правовий висновок постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 суд доходить до переконання про те, що податковий обов`язок заявника з внесення до бюджету плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298,8кв.м.) у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) не може бути визнаний неіснуючим або скасований виключно з тієї підстави, що ділянка місцевості, на яку припадають контури будівлі, не перетворена в обєкт цивільних прав у розумінні ст.791 Земельного кодексу України.

Суд впевнений, що зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) колізія між ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України і між п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України не може бути вирішена у спосіб висновку про відсутність учасника суспільних відносин власника обєкту нерухомого майна податкового обов`язку із внесення до бюджету платежу з плати за землю у формі земельного податку за ту ділянку місцевості, на котру припадають контури будівлі по поверхні землі виключно з підстави неформування земельної ділянки як обєкта цивільних прав у розумінні ст.791 Земельного кодексу України.

Натомість, пріоритет у застосуванні в окресленому випадку належить віддати саме приписам ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України під час відправлення правосуддя підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Тому суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.05.2020р. у справі №825/2328/16 порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі №813/1790/18.

Окрім того, суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 9) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 10) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

За правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.05.2024р. у справі №160/9951/21: "56. Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 160/6457/22 зазначав, що поняття "пуризм" прийнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

57. Поняття "правового пуризму" було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі також ЄСПЛ).

58. Зокрема, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

59. Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.".

Підсумовуючи викладені вище міркування суд зазначає, що податковий обовязок заявника з приводу внесення до бюджету плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298,8кв.м.) у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) слід визнати доведеним матеріалами справи.

Частка цього нерухомого майна у загальній площі частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) складає - 24%, площа першого поверху частини будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) складає не менше 1.352,92грн., оскарженим податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40 грн. було визначено за земельну ділянку площею 1.298,8кв.м.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині визначення заявнику грошового зобовязання з плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298,8кв.м.) у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) у сумі 7.664,02грн. (31.933,40грн. за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 *24% як показника питомої ваги площі належних заявнику приміщень відносно загальної площі будівлі).

У цій частині матеріали справи не містять доказів, котрі б свідчили про відсутність податкового обовязку заявника, а дефекти (вади, недоліки) у проведених контролюючим органом розрахунках у даному конкретному випадку не здатні призвести до наслідку звільнення заявника від виконання реально існуючого податкового обовязку.

Саме у цій частині субєктом владних повноважень були взяті до уваги усі юридично значимі фактори (зокрема, реальність існування будівлі, реальність належності заявнику частини обєктів нерухомого майна у будівлі, відсутність доказів вжиття заявником будь-яких заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на упорядкування відносин з фізичного використання корисних властивостей ділянки місцевості поверхні землі для розміщення власних об`єктів нерухомого майна), унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень узгоджується як зі змістом нормативного регламентування, так із справжніми обставинами фактичної дійсності, не порушує прав (інтересів) ані заявника (як власника обєктів нерухомого майна, розміщених на земельній ділянці), ані Харківської міської ради (як особи, уповноваженої на визнання юридичної долі земельної ділянки), ані Харківської міської територіальної громади (як реального власника земельної ділянки).

Доведеність відповідачем як субєктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України обставин правомірності визначення заявникові саме такого обсягу податкових зобовязань з плати за землю призводить до виникнення підстав для висновку про правомірність оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень.

У решті донарахувань за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 суд доходить до висновку про недоведеність субєктом владних повноважень дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності у цій частині були з`ясовані контролюючим органом неповно та оцінені невірно у зв`язку із відсутністю об`єктивних даних про належність заявнику обєктів нерухомого майна у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера) такої площі (1.298,8кв.м.), котра б призводила до виникнення податкового обовязку з внесення до бюджету плати за землю у формі земельного податку саме за земельну ділянку площею - 1.298,8кв.м.

Стосовно посилання заявника на рішення у справах №2040/5436/18, №2040/5437/18, №2040/5438/18, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Натомість, згідно з ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд відмічає, що у межах перелічених справ податкові повідомлення рішення контролюючого органу були скасовані не з причини відсутності у заявника податкового зобов`язання з внесення до бюджету платежу з плати за землю у формі земельного податку за розміщення нерухомого майна заявника (1.298,8кв.м.) у частині будівлі в літ. «А-3», за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 196А (котра розміщена на поверхні землі без формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера), а з мотивів невірності проведених субєктом владних повноважень розрахунків.

Між тим, обсяг добутих судом доказів у справі №820/4560/18, зміст доводів відповідача проти позову та суть правового висновку постанови Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №820/4560/18 дозволяють суду виокремити обґрунтовано і правомірно визначену субєктом владних повноважень суму грошового зобовязання за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 від помилково обчисленої.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

У судовому засіданні представник заявника зазначив, що заявнику належить компенсувати за рахунок субєкта владних повноважень 704,80грн. витрат за оплату судового збору за подачу позову, 1.057,20грн. витрат за подачу апеляційної скарги, 10.000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Суд вважає, що згідно з ч.3 ст.139 КАС України заявнику слід присудити компенсацію за рахунок суб`єкта владних повноважень витрат на оплату судового збору співвідносно з результатом вирішення даного спору у 1.339,12грн.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі 810/3806/18, від 24.03.2020р. по справі №1740/2428/18, від 07.05.2020р. по справі №320/3271/19.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано: договір про надання правової допомоги від 02.09.2020р., додаткову угоду від 05.05.2024р. із досягненням згоди про фіксовану суму гонорару у 10.000,00грн., ордер серії АХ №1105935.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд зважає, що даний спір не є складним, причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття суттєвих додаткових інтелектуальних та фізичних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права, правова позиція сторони позивача полягала у суто запереченні правової підставності проведених контролюючим органом обчислень грошового зобовязання з плати за землю.

Предмет позову полягав в оспоренні заявником податкового обовязку за податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 31.933,40 грн.

Позов задоволений частково, визнано помилковим нарахування субєктом владних повноважень грошового зобов`язання з податку на землю у формі земельного податку у сумі 24.269,38 грн..

Тому, застосовуючи критерії співмірності і справедливості, суд доходить до переконання про те, що заявнику за рахунок субєкта владних повноважень належить присудити 2.000,00грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.03.2018р. №763185-1309-2038 в частині визначення грошового зобов`язання у сумі 24.269,38 грн.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) 1.339,12 грн (одна тисяча триста тридцять дев`ять гривень 12 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на правничу допомогу адвоката.

Роз`яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено (складено) у порядку ч.3 ст.243 КАС України 14.06.2024р.; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко