Решение № 119622804, 07.06.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2024 року м. Львівсправа № 380/8970/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (Позивач/Акціонерне товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:

- визнати дії начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору № 55269451, поновлення виконавчих дій № 65918291 незаконними;

- зобов`язати Жидачівський відділ Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанови про стягнення виконавчого збору № 55269451, поновлення виконавчих дій № 65918291 в сумі 751123,87 грн, а стягнуті кошти повернути на рахунок Товариства.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18 квітня 2024 року на адресу Акціонерного товариства надійшла постанова від 16 квітня 2024 року № 65918291 про поновлення вчинення виконавчих дій, якою поновлено виконавче провадження з примусового виконання постанови від 25 червня 2021 року № 55269451, виданої Жидачівським ВДВС у Стрийському районі, про стягнення з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» 751123,87 грн виконавчого збору.

Позивач покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, зазначає, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

У спірній ситуації підстави для стягнення виконавчого збору у відповідача були відсутні, оскільки заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску Акціонерне товариство погасило самостійно, без примусового виконання державним виконавцем, що підтверджується повідомленням Головного управління ДПС у Львівській області про сплату заборгованості і відкликання виконавчих документів.

Після отримання постанови про поновлення вчинення виконавчих дій позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження № 65918291 з підстав відкликання виконавчого документа податковим органом та самостійною сплатою Акціонерним товариством заборгованості без участі державного виконавця, однак відповіді на таку заяву відповідач не надав, а провів примусове стягнення з рахунків Акціонерного товариства виконавчого збору в розмірі 751123,87 грн.

Крім цього, Акціонерне товариство у відповіді на лист відповідача звертало увагу на те, що не отримувало постанов про стягнення виконавчого збору в 2021 році.

З огляду на вказане позивач уважає, що дії відповідача стосовно винесення постанов про стягнення виконавчого збору і стягнення його незаконними, тому такі постанови належить скасувати, а стягнуті кошти повернути.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 04 грудня 2017 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 55269451 з примусового виконання вимоги про сплату боргу Головного управління ДФС у Львівській області від 10 жовтня 2017 року за № Ю-76-25У про стягнення з Акціонерного товариства заборгованості в розмірі 7511238,78 грн. 25 червня 2021 року державний виконавець виніс, зокрема постанови про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з повідомленням Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 травня 2021 року за № 5587/5/13-01-13-09 борг погашено повністю. Станом на сьогодні виконавче провадження № 55269451 знищене.

25 червня 2021 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, що виведена в окреме провадження № 659182921. Відповідно до списку згрупованих поштових відправлень від 30 червня 2021 року за № 948 ці постанови надіслані боржнику для виконання. Постановою державного виконавця від 25 червня 2021 року вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 659182921 було зупинено. Постановою державного виконавця від 16 квітня 2024 року виконавчі дії у виконавчому провадженні було поновлено.

22 квітня 2024 року державний виконавець скерував платіжну інструкцію про списання коштів з рахунку боржника на суму 751123,87 грн. 23 квітня 2024 року ці кошти надійшли на рахунок відділу органу Державної виконавчої служби та були перераховані у дохід держави згідно з платіжною інструкцією від 23 квітня 2024 року № 2593. 24 квітня 2024 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 659182921.

Відповідач відзначає, що на заяву позивача про закінчення виконавчого провадження № 65918291 29 квітня 2024 року скерував йому відповідь.

Відповідач стверджує, що аргументи позивача про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору є безпідставними, оскільки повідомлення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату Акціонерним товариством боргу (недоїмки) датоване 16 вересня 2021 року, тобто після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги про сплату боргу Головного управління ДФС у Львівській області від 10 жовтня 2017 року за № Ю-76-25У на стадії примусового виконання. Водночас інформації стосовно списання єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з пунктами 2-3, 2-4, підпунктом 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Жидачівському відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не було надано. До того ж, постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» чинна, в судовому порядку не оскаржувалася.

Відповідач підсумовує, що оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року № 55269451 та про поновлення вчинення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року № 659182921 винесені правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому правові підстави для їх скасування відсутні, відтак в задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, в якій додатково, окрім аргументів, наведених у позовній заяві, вказує, що обставини, які відбулися у спірних правовідносинах, підтверджують те, що виконавче провадження відкрите у 2017 році, а виконавчий збір виведено у окреме виконавче провадження у 2021 році. У цій ситуації Державною виконавчою службою не дотримано положення законодавства, яке діяло на момент відкриття виконавчого провадження.

З огляду на те, що виконавче провадження знищене, а постанови про його відкриття позивач не отримував, докази отримання позивачем загаданої постанови відповідач не надав.

Позивач стверджує, що виконавче провадження про стягнення виконавчого збору з позивача відбулося з порушенням законодавства, відповідно постанови про стягнення виконавчого збору та поновлення вчинення виконавчих дій у ньому повинні бути скасовані, а стягнуті кошти повернуті.

Також позивач просить вирішити питання про відшкодування Акціонерному товариству сплаченого судового збору в розмірі 7267,20 грн.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 07 травня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження № 65918291.

Ухвалою суду від 17 травня 2024 року позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху в частині позовних вимог про визнання дій начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору № 55269451 незаконними та зобов`язання Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 55269451 в сумі 751123,87 грн; ухвалою суду від 21 травня 2024 року розгляд справи в частині цих позовних продовжено.

Ухвалою суду від 21 травня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача від 20 травня 2024 року про поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

10 жовтня 2017 року Головне управління ДФС у Львівській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-76-25У, згідно із якою станом на 30 вересня 2017 року заборгованість Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» зі сплати єдиного внеску становить 7511238,78 грн.

Зазначену вимогу податковий орган пред`явив до примусового виконання.

04 грудня 2017 року старший державний виконавець Жидачівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 55269451 з примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Львівській області від 10 жовтня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) № Ю-76-25У.

25 червня 2021 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 55269451 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із погашенням заборгованості відповідно до повідомлення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 травня 2021 року № 5587/5/13-01-13-09. У цій постанові зазначено, що постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження винесені в окремі виконавчі провадження.

25 червня 2021 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виніс постанову про стягнення виконавчого збору № 55269451, якою, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», постановив стягнути з боржника Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» виконавчий збір у розмірі 751123,87 грн.

25 червня 2021 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виніс постанову № 65918291 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року № 55269451.

25 червня 2021 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65918291, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2014 року у справі № 914/4160/14 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат».

16 квітня 2024 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65918291, оскільки згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області припинено дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2014 року у справі № 914/4160/14.

22 квітня 2024 року державний виконавець Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скерував платіжну інструкцію від 22 квітня 2024 року № 203 про списання коштів з рахунку боржника Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на суму 751192,87 грн, призначення платежу: стягнення за ВП № 65918291 з виконання виконавчого документу: постанова № 55269451, виданий 25 червня 2021 року Жидачівським ВДВС у Стрийському районі.

23 квітня 2024 року грошові кошти у сумі 751123,87 грн надійшли на рахунок Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та перераховані у дохід держави згідно з платіжною інструкцією від 23 квітня 2024 року № 2593.

24 квітня 2024 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 65918291 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з погашенням заборгованості.

Також суд встановив, що 22 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 235 про закінчення, зокрема виконавчого провадження № 65918291 на підставі пункту 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом від 29 квітня 2024 року вих. № 10141 відповідач повідомив позивача у відповідь на його заяву, зокрема про те, що підстави для закінчення виконавчого провадження № 65918291 на підставі пункту 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні. Станом на сьогодні вказане виконавче провадження закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року № 55269451 та про поновлення вчинення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року № 659182921, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності постанов відповідача про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року № 55269451 та про поновлення вчинення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року № 659182921, а також підстав для стягнення коштів на рахунок позивача.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і надалі за текстом в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з пунктом п`ятим частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої цієї ж статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця у разі відкриття виконавчого провадження.

Указана правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 520/9144/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 640/16620/19, від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19.

Водночас за змістом частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній з 28 серпня 2018 року, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, що підлягає примусовому стягненню.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 160/1389/22.

Суд встановив, що станом на момент винесення відповідачем постанови № 55269451 про стягнення виконавчого збору з позивача (25 червня 2021 року) сума, що підлягає примусовому стягненню, була відсутня, оскільки згідно з повідомленням Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 травня 2021 року № 5587/5/13-01-13-09 позивач повністю погасив борг у сумі 7511238,78 грн відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 жовтня 2017 року № Ю-76-25У.

Отже, станом на 25 червня 2021 року була відсутня обов`язкова умова для стягнення з боржника виконавчого збору наявність суми, що підлягає примусовому стягненню, а тому відповідач не мав правових підстав для винесення постанови № 55269451 про стягнення виконавчого збору з позивача, з огляду на що така постанова не відповідає приписам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак є протиправною.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові від 04 грудня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 55269451 з примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Львівській області від 10 жовтня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) № Ю-76-25У відповідач з порушенням вимог частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» не зазначив про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Посилання відповідача на те, що повідомлення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату Акціонерним товариством боргу (недоїмки) датоване 16 вересня 2021 року, тобто після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 55269451 на стадії примусового виконання, суд оцінює критично, оскільки виконавче провадження № 55269451 відповідач закінчив на підставі повідомлення Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) за № 5587/5/13-01-13-09, яке датоване 12 травня 2021 року, та згідно з яким позивач повністю погасив борг у сумі 7511238,78 грн відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 жовтня 2017 року № Ю-76-25У. Тобто, на момент винесення спірної постанови № 55269451 про стягнення виконавчого збору з позивача (25 червня 2021 року) відповідач достеменно знав про відсутність у позивача суми, що підлягає примусовому стягненню.

Водночас суд відзначає, що частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Тож, як уже зазначено вище, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, що підлягає примусовому стягненню.

З огляду на наведене суд відхиляє покликання позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору у вказаній справі була винесена до внесення вищевказаних змін до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», тому висловлені Верховним Судом висновки щодо застосування відповідних норм права не є релевантними до обставин цієї справи.

Беручи до уваги висновок суду про протиправність постанови від 25 червня 2021 року № 55269451 про стягнення виконавчого збору, суд повинен обрати належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) належить розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У позовній заяві просить суд, зокрема визнати дії начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору № 55269451 незаконними та зобов`язати Жидачівський відділ Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 55269451.

Суд відзначає, що у ситуації, яка скалася між сторонами у цій справі, права позивача порушує саме винесений відповідачем індивідуальний акт постанова від 25 червня 2021 року № 55269451 про стягнення виконавчого збору.

Крім того, з урахуванням вимог пункту другого частини другої статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Тобто, суд має право самостійно скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень у разі встановлення його протиправності під час розгляду справи, а не зобов`язувати суб`єкта владних повноважень, який його виніс, вчиняти дії щодо скасування такого протиправного індивідуального акта.

З огляду на вказане суд уважає, що з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги у частині, яка розглядається, слід задовольнити частково у такий спосіб: визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25 червня 2021 року № 55269451 про стягнення виконавчого збору.

Стосовно позовних вимог про визнання дій начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про поновлення виконавчих дій № 65918291 незаконними та зобов`язання Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанову про поновлення виконавчих дій № 65918291 суд зазначає таке.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначені статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження.

Так, відповідно до пункту четвертого частини першої цієї статті виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Суд встановив, що 25 червня 2021 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65918291, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2014 року у справі № 914/4160/14 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат».

Строки зупинення вчинення виконавчих дій визначені статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини п`ятої цієї статті після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Суд встановив, що 16 квітня 2024 року начальник відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65918291, оскільки згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області припинено дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2014 року у справі № 914/4160/14.

За цих обставин, оскільки згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області припинено дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2014 року у справі № 914/4160/14, тобто усунені обставини, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 65918291, відповідач правомірно на підставі частини п`ятої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову від 16 квітня 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій.

Крім того, у позовній заяві відсутнє будь-яке обґрунтування протиправності винесення відповідачем постанови від 16 квітня 2024 року № 65918291 про поновлення вчинення виконавчих дій. Тобто, позовні вимоги у цій частині жодним чином не обґрунтовані позивачем, отже є безпідставними.

З огляду на вказане у сукупності суд уважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання дій начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про поновлення виконавчих дій № 65918291 незаконними та зобов`язання Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанову про поновлення виконавчих дій № 65918291 належить відмовити.

Стосовно позовної вимоги про повернення стягнутих коштів у сумі 751123,87 грн на рахунок Акціонерного товариства суд зазначає таке.

Як встановив суд грошові кошти у розмірі 751123,87 грн відповідач стягнув з рахунку позивача та перерахував до Державного бюджету України в рахунок погашення виконавчого збору.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі), перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок визначає Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі Порядок № 787).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.

Повернення (перерахування) платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або небанківських надавачів платіжних послуг, або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).

За змістом пункту 5 розділу І Порядку № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Тож, з наведеного слідує, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі заяви про повернення (перерахування) коштів з бюджету, яка складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» органом, який контролює справляння надходжень до бюджету 22070000 «Виконавчий збір», є Міністерство юстиції України.

Ураховуючи те, що стягнуті з рахунку позивача кошти є виконавчим збором у відповідному виконавчому провадженні, а Мін`юст є органом, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів, суд доходить висновку, що саме на Мін`юст покладено обов`язок здійснювати контроль за справлянням спірних коштів до державного бюджету.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

Водночас відповідно до вимог статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять також органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, яким є відповідач у цій справі.

Притім суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою про повернення (перерахування) стягнутого виконавчого збору з бюджету та відмова відповідача у сформуванні подання (висновку) згідно з такою заявою відповідно до вимог пункту 5 розділу І Порядку № 787.

Отже, позивач не довів ініціювання ним у межах спірних правовідносин процедури повернення стягнутого відповідачем виконавчого збору з урахування положень Порядку № 787, зважаючи на що розглядувана позовна вимога є наразі передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не є необхідним надавати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 7267,20 грн. Ураховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 2422,40 грн сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Стрийський район, Львівська область, 81700) до Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Лепкого Б., 19, м. Жидачів, Львівська область, 81700) про визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25 червня 2021 року № 55269451 про стягнення виконавчого збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Жидачівського відділу Державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Стрийський район, Львівська область, 81700, код ЄДРПОУ 00278801) 2422,40 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 07 червня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна