Решение № 119594813, 16.05.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37423/23-ц

пр. 2-3920/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/37423/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, -

представник відповідача - Євглевська О. В.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути на її користь моральну шкоду із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у розмірі 1 000 000, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем, як органом представництва, на який покладено виконання рішення ЄСПЛ №46852/13 "Бурмич та інші проти України", допущено протиправну бездіяльність відносно позивача, яка полягає у невиконанні рішення ЄСПЛ №46852/13 "Бурмич та інші проти України", чим позивачу було завдано моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаною позовною заявою.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а. с. 27).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено до електронного кабінету учасника справи та на зазначені адреси електронної пошти сторін (а. с. 28-29).

07.11.2023 року від представника відповідача Міністерства юстиції України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволення позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що у даному випадку позивач, яка є спадкоємицею особи, на користь якої було прийняте рішення ЄСПЛ - ОСОБА_2 , не набула права на відшкодування моральної шкоди за тривале його невиконання, оскільки особисті немайнові права, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, не входять до складу спадщини. В даному випадку, вважає, що деліктне зобов`язання щодо виконання рішення ЄСПЛ виникло між ОСОБА_2 і державою, а нарахована сума пені і є неустойкою за затримку виконання рішення Європейського суду. Також зазначає, що права і обов`язки спадкодавця як кредитора не входять до складу спадщини. Вважає, що в даному випадку, право власності позивача не може вважатись порушеним, а відтак, позивач не має права на відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. За таких обставин, вимоги позивача пред`явлені до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди є безпідставними (а. с. 74-97).

15.11.2023 року від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та додаткові пояснення, у яких, відзив відповідача вважає необґрунтованим, оскільки він оформлений з порушенням положень ЦПК України, а позиція відповідача є ознакою невизнання відповідачем загальноприйнятих людських цінностей, як основи відносин громадян між собою у здоровому суспільстві. (а. с. 64-67).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 71).

Учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

У матеріалах справи мітиться заява позивача ОСОБА_1 , про розгляд справи у її відсутність (а. с. 64).

Представник відповідача ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а. с. 115).

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності позивача та відповідача, з урахуванням обставин, зазначених ним у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 06.06.2013 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалено остаточне рішення у справі "Кононова та інші проти України" за заявою №11770/03.

03.07.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М. В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання рішення №11770/03, виданого 06.06.2013 року Європейським судом у справі "Кононова та інші проти України", де стягувачем зазначено ОСОБА_1 (а. с. 6).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 року, справа №820/13667/13-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року, справа № 820/13667/13-а скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо не своєчасного виконання рішення Європейського суду з прав людини по стягненню коштів на користь позивача з держави та їх виплату, такою, що призвела до невиконання рішення Європейського суду з прав людини відповідно вимог вказаних в рішенні - протягом трьох місяців з дня набрання рішення чинності; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби здійснити повне виконання рішення Європейського суду з прав людини, а саме перерахувати на банківський рахунок ОСОБА_1 різницю, яка виникла при конвертації 3000 євро в національну валюту, на підставі перерахування її не за курсом який існував на день здійснення платежу 21.11.2013 року, а за курсом граничного терміну добровільного виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України нарахувати пеню у розмірах визначених рішенням Європейського суду з прав людини, а саме нарахувати простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати з 07.09.2013 року по день здійснення остаточного розрахунку, який складається з повної виплати 3 000 євро, які конвертовані в національну валюту по курсу, який існував на 21.11.2013 року; в іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 7-9).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 27.06.2014 року рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно із виконавчим документом, грошові кошти перераховані стягувачу, а саме: ОСОБА_1 платіжним дорученням №2824 від 06.09.2013 року у розмірі 31 657, 08 грн (еквівалент 3 000 євро) та платіжним дорученням №537 від 20.06.2014 року перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 247, 00 грн (а. с. 10).

Поставною Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2014 року, справа №820/13354/14, постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 27.06.2014 року скасовано.

16.01.2017 року ОСОБА_1 звернулась до ЄСПЛ зі скаргою стосовно тривалого невиконання судових рішень, яку зареєстровано за №9281/17 (а. с. 11).

14.08.2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 (а. с. 14).

12.10.2017 року повідомленням Великої Палати Європейського суду з прав людини ОСОБА_1 було проінформовано, що 26 червня 2017 року Велика Палата прийняла рішення, в якому встановила, що заяви у справі "Бурмич та інші проти України", а також заяви, вказані у додатках до рішення, в тому числі заява позивача, є частиною процедури виконання пілотного Рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року № 40450/04 у справі ОСОБА_4 проти України. Зокрема, Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену в Рішенні у справі ОСОБА_4 проти України має бути надано позивачу в рамках процедури виконання під наглядом Комітету Міністрів. Суд вирішив приєднати заяву ОСОБА_1 до справи "Бурмич та інші проти України", (№№ 46852/13 та ін.) відповідно до правил 42 §1 Регламенту Суду в поєднанні з правилом 71 § 1. Суд також вирішив вилучити усі об`єднанні заяви з реєстру справ, згідно зі статтею 37 § 1 (с) Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання рішення у справі ОСОБА_4 проти України (а. с. 12).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У статті 37 § 1 (с) Конвенції визначено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Згідно з частинами 1, 2 статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що рішенням Європейського суду є:

а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;

в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;

г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

У цьому законі термін виконання Рішення , це:

а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 1 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

б) внесення змін до адміністративної практики;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У ч. 1, 4 ст. 15 Закону України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Прем`єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем`єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

Системний аналіз викладених правових норм міжнародного та національного права надає підстави стверджувати, що остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною у визначений в ньому спосіб, який може передбачати один з двох варіантів: вжиття заходів загального характеру або індивідуальне відшкодування на користь конкретної особи.

Водночас для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків та моральної шкоди, у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ).

12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява №46852/13 та інші), згідно з яким вирішила приєднати до п`яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, ще 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, серед яких і заява позивача; вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04).

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Велика палата ЄСПЛ визнала невиправданим подальший розгляд поданих заяв, вилучила їх з реєстру справ ЄСПЛ, зазначивши, що порушені заявниками питання стосовно невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів уже було вирішено ЄСПЛ у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту першого статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції і передала їх Комітету Міністрів Ради Європи, щоб їх можна було розглядати в межах загальних підходів з виконання згаданого пілотного рішення.

Отже, заяву позивача ОСОБА_1 не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки її було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру.

Тобто, рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» Україну не було зобов`язано виплатити позивачеві справедливу сатисфакцію чи вжити інших заходів індивідуального характеру.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справах № 826/4881/18, №820/5624/17 (постанова від 06 червня 2020 року), №826/5241/18 (постанова від 29 вересня 2020 року).

З урахуванням наведеного, рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява №46852/13 та інші) не є рішенням, яке, відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає виконанню, у зв`язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених статтями 5-7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Щодо вимог позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, зазначає наступне.

Частина 1 ст. 23 ЦК України закріплює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо завдання позивачу моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача.

Так, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, позивач не надала суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення їй моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінила свої моральні страждання, а також не довела причинно-наслідкового зв`язку між моральними стражданнями та невиконанням судових рішень відповідачем. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.

Крім того, суд звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, за відсутності належних та допустимих доказів наявності порушеного відповідачем права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку, суд беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 8, 13, 14, 15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції Україна, адреса: вул. Академіка Городецького, 13, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 3642393.

Суддя Г.О. Матійчук